Вибірковість рефлекторних актів та активі-зація функціональних систем забезпечуються координаційною функцією центральної нервової системи. Координаційною функцією називається діяльність мозку що-до подолання антагоністичної взаємодії між рефлексами з різним функціональним призначенням. Антагоністична взаємодія виникає внаслідок того, що один і той самий подразник є стимулом для багатьох рефлексів або одночасно на людину діють численні побічні подразники, які порушують виконання трудового завдання. Різні за своїм функціональним призначенням рефлекси не мо-жуть безперешкодно здійснюватися в один і той самий час. При-чиною цього є те, що мозок складається з неадекватної кількості чутливих, вставних і виконавських нейронів, які виконують відпо-відно функції сприймання, перероблення та передачі інформації. Кількість чутливих нейронів набагато більша, ніж вставних і вико-навських. Це означає, що в мозок надходить величезний потік ін-формації від органів чуттів, до якого додається інформація, котра виробляється у процесі творчої діяльності та вилучається з пам’яті. Уся ця інформація спрямовується до виконавських нейронів, які безпосередньо пов’язані з робочими органами. Але цих еле-ментів набагато менше і, утворюючи загальний кінцевий шлях, вони обмежують пропускну здатність мозку. Спрямовуючись до виконавських нейронів, різні збудження стикаються на проміжних станціях і втягуються в так званий нейрофізіологічний конфлікт за кінцевий шлях. Нейрофізіологічний конфлікт — це суперництво між різ-ними рефлекторними актами за провідне значення в організмі. Для подолання нейроконфлікту мозок мобілізує координаційну фу-нкцію. На основі аналітико-синтетичної діяльності мозку забезпечу-ється вибір певної форми поведінки з багатьох альтернатив, тобто мозок встановлює, який рефлекс має для організму основне значен-ня. Для цього рефлексу створюється силове переважання у вигляді процесу збудження. Вихід конкуруючих рефлексів на виконавські нейрони блокується процесом гальмування. Загальний кінцевий шлях стає відкритим для рефлексу, який є сильнішим. Отже, координація — це підпорядкування за допомогою галь-мування одного рефлекторного акту іншому, який має в даний момент важливіше значення. Цей рефлекс стає домінантою. Домінантою називається тимчасово пануючий рефлекс, який має силове переважання. Для домінанти характерною є стійка підвищена збудливість нервових центрів, яка посилюється слабкими нервовими імпульсами від конкуруючих рефлексів. За-лучення до сфери домінанти значної кількості нервових клітин, що працюють в одному ритмі і темпі, забезпечує стійкість усієї систе-ми. Проявами домінанти у процесі праці, як зазначав О. О. Ухтомський, є стаціонарно підтримувана робота або робоча поза. Стан збудження в домінанті характеризується такими ознаками: • підвищена збудливість; • стійкість збуджень; • здатність акумулювати збудження; • інерція після закінчення роботи. Домінанта є фізіологічною основою концентрації уваги і творчого мислення у процесі праці, умовою високої продуктивності та якості роботи. Утворення домінанти підпорядковане законам концентрації збудження в нервовому центрі актуального рефлексу та індукції гальмування на побічні рефлекторні акти. Зауважимо, що не всякі трудові дії або прийоми можна роз-глядати як домінанту. Домінанта утворюється тоді, коли постає завдання засвоїти трудові операції, знання, які є змістом конкре-тної професійної діяльності. Домінанта — це тривала іннервація, а не швидкоплинні рефлекси на подразники зовнішнього середо-вища. Вона може супроводжувати людину не лише під час робо-ти, а й у позаробочий час доти, доки не буде вирішено проблему. У разі втоми домінанта руйнується, розгальмовуються конкуру-ючі рефлекси і підвищується рівень їх збудження, що призводить до дискоординації діяльності центральної нервової системи. У роботі працівника з’являються зайві, неточні рухи, сповільнюються дії тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Координаційна функція» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
