Аспекти праці, її психологічні та фізіологічні ознаки
Виготовлення й застосування знарядь є ви-рішальною ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб’єкт діяльності, а стосо-вно інших людей — як особистість. Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються пред-метними діями. Предметні дії працівника нерозривно пов’язані з його фізіоло-гічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визна-чаються та регулюються. Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів: • предметно-дієвого; • фізіологічного; • психологічного. Предметно-дієвий аспект праці пов’язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або влас-тивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона. Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову — ви-користання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяль-ності залучаються всі органи й системи організму — мозок, м’язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м’язова енергія. Так, для забез-печення робочих рухів і дій енергією використовуються м’язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м’язів спрямовується по-силений потік крові, який приносить поживні речовини та ки-сень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джере-лом енергії. Для забезпечення підсиленого кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов’язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перенапруження фі-зіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини. Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм, швидкість реакцій, м’язова сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз). Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Саме він є системоутворюючим фактором пра-ці, що забезпечує цілеспрямоване використання знарядь праці і перетворення предмета праці на корисний результат. Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — ак-тивність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові нави-чки та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, мо-ральні якості, мотиви діяльності. У праці людина утверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал. Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реалізуються як суб’єктивні міжособистісні відносини. Спілку-вання — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно охоплює обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною. Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняють-ся три аспекти: • комунікативний — обмін інформацією; • інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями; • перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння. У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом органі-зації спільної діяльності та взаємин людей. Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу. Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні про-цеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізич-ну) та внутрішню (психічну) сторони. Як процес активних перетворень предметів з метою пристосу-вання їх для задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відобра-ження об’єктивної реальності. Неодмінні психологічні ознаки праці такі: • свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань; • усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соці-ально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату; • свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізна-вальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях; • усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях при-четності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стра-тегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або під-приємницьких здібностей. Згідно з психологічною теорією трудової діяльності, розроб-леною С. Л. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим, Г. М. Зараковсь-ким, у структурі останньої, крім мотиву і мети, виділяють такі складові, як дія, завдання, операція. Дія розглядається як складна функціональна організація сукупності пізнавальних, виконавсь-ких, емоційно-оцінювальних процесів. Завдання у процесі праці виступає у вигляді локальної мети, а операція — у вигляді спосо-бів, якими ця мета досягається. У структурі предметних дій розрізняють орієнтаційну основу та прийоми їх безпосереднього виконання [22]. Під орієнтацій-ною основою розуміють сукупність відображених працівником об’єктивних умов, на які він орієнтується при виконанні трудо-вих дій. Орієнтаційну основу трудових дій становлять: • аналіз заданих характеристик очікуваного продукту (мета ді-яльності); • аналіз предмета діяльності та оцінка можливості отримання потрібного продукту; • аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці з метою отримання продукту; • аналіз складу, послідовності, способів виконання дій; • контроль і корекція дій у процесі виконання; • оцінка кінцевого продукту як досягнутої мети. Сукупність інформації, яка характеризує предметні та суб’єктивні умови діяльності відповідно до мети і результату, стано-вить інформаційну основу діяльності. Виконавську частину трудової дії становлять рухи працівника, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. Отже, у трудових діях поєднуються психічний та руховий компоненти. Тому трудові дії називаються психомоторними дія-ми, або психомоторикою. У цілісних структурах трудової діяль-ності, трудових діях можливі різні комбінації компонентів, з яких вони складаються, що зумовлюється предметним змістом, метою та завданнями трудової діяльності. При цьому останні визнача-ють, який з компонентів діяльності є домінуючим, системоутво-рюючим фактором.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Аспекти праці, її психологічні та фізіологічні ознаки» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
