Поняття і принципи митного союзу Європейського Союзу
Стаття 23 Договору про ЄЕС свідчить, що основою Співтовариства є митний союз, який охоплює всю торгівлю товарами та передбачає заборону імпортних і експортних митних зборів, кількісних обмежень і будь-яких рівнозначних заходів в торгових відносинах між державами-членами, а також встановлення загального митного тарифу в їх відносинах з третіми країнами. Умови митного союзу розповсюджуються на товари, що походять з країн Співтовариства, а також на товари, ввезені з третіх країн і випущені у вільний обіг в країнах Співтовариства. Потрібно зазначити, що Договір не дає визначення митного союзу. У зв'язку з цим видається цікавим визначення митного союзу, що міститься в Генеральній угоді по тарифам і торгівлі (ст. XXIV): заміна декількох митних територій однією митною територією так, щоб: 1) мита та інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі (за винятком деяких необхідних обмежень) були б відмінені відносно практично всієї торгівлі між територіями, що утворюють союз, або, принаймні, відносно практично всієї торгівлі товарами, що походять з цих територій; і 2) з деякими уточненнями, по суті одні й ті ж мита та інші заходи по регулюванню торгівлі застосовувалися б кожним з членів союзу по відношенню до торгівлі з територіями, що не входять в союз. По суті, положення Договору про ЄЕС формулюють митний союз в повній відповідності з умовами ГАТТ. Договір проголошує наступні принципи митного союзу ЄС: 1) усунення митних зборів і рівнозначних зборів між державами-членами; 2) усунення кількісних обмежень і рівнозначних заходів у взаємній торгівлі держав-членів; 3) прийняття певних умов у сфері непрямого оподаткування, що впливає на товарообіг усередині ЄС; 4) прийняття загального зовнішнього тарифу. Ліквідація митних зборів. Римський договір зобов'язував держави-члени прийняти заходи до поетапного усунення імпортних митних зборів, що існували на момент вступу Договору в силу, протягом перехідного періоду, а також до поетапного усунення зборів, що мають рівнозначний імпортним митам ефект. Ще однією метою Договору було усунення митних зборів на експорт і рівнозначних їм зборів до кінця першого етапу створення ЄЕС, тобто протягом 12 років (саме такий термін відводився первинним державам-членам для створення Загального митного тарифу). Договір про ЄЕС (ст. 25) встановив: «Митні збори на імпорт і експорт або рівнозначні збори повинні бути заборонені між державами-членами. Дана заборона розповсюджується також на митні збори фіскального характеру». Практична ліквідація національних митних зборів для нових держав-членів відбувалася з моменту розповсюдження на ці держави Загального митного тарифу. Що стосується поняття «Збори, що мають рівнозначний ефект», то їх кваліфікація стала можливою тільки завдяки діяльності Суду ЄС (оскільки засновницькі договори визначення цього поняття не містили). В ході розгляду численних справ, що зачіпають ст. 25 Договору про ЄЕС, Суд виробив формулювання, згідно якого зборами, що мають рівнозначний митним зборам ефект, визнаються будь-які збори незалежно від їх розміру, призначення і методу стягування, які накладаються в односторонньому порядку на внутрішні та імпортні товари на підставі факту перетину ними кордону, не будучи митними зборами у прямому розумінні. При цьому подібні збори можуть бути визнані судом рівнозначними митним зборам навіть в тому випадку, якщо вони не стягуються в дохід держави, не носять дискримінаційний або протекціоністський характер і накладаються на товари, що не мають конкурентних товарів внутрішнього виробництва. Таким чином, практично будь-який грошовий збір, що накладається на товари при перетині ними національних кордонів держав-членів і що не є митним збором по праву ЄС, може бути кваліфікований як збір, заборонений Договором про ЄЕС. Виключення, на думку Суду, можливо тільки для зборів, які відповідають одній з наступних умов: 1) збір є частиною національної податкової системи держави-члена і в рівній мірі відноситься і до внутрішніх товарів, і до аналогічних імпортованих товарів (починаючи з 1993 р. стягування непрямих податків на внутрішніх кордонах держав-членів не проводиться); 2) збір є компенсацією за послуги, фактично надані суб'єктові економічної діяльності, і стягується в сумі, пропорційній наданій послузі (аналіз і експертна оцінка зразків товарів, зберігання товарів на складах тимчасового зберігання понад встановлені терміни, проведення митного оформлення в неробочий час або поза встановленими для цього місцями і т. п.); 3) збір компенсує витрати на інспекційні заходи, передбачені зобов'язаннями країн ЄС з правових актів ЄС (контроль якості продуктів харчування, контроль за дотриманням авторських прав і прав промислової власності і т. п.). У разі визнання того або іншого збору невідповідним нормам ЄС про заборону митних зборів і рівнозначних заходів, держава-член зобов'язана відшкодувати позивачеві (позивачам) суму збору. Ліквідація кількісних обмежень. Протекціоністська торгова політика держав може бути реалізована не тільки тарифними, податковими й іншими фінансовими заходами, але також (причому часто набагато ефективніше) за допомогою кількісних обмежень імпорту та експорту. До кількісних обмежень відносяться будь-які законодавчі або адміністративні норми, що встановлюють об'ємні або вартісні межі для експорту (імпорту) одного або декількох товарів. Статті 28—30 Договору про ЄЕС формують основоположні норми у сфері заборони кількісних обмежень і заходів, що мають рівнозначний ефект, в торгівлі між державами-членами. Стаття 28 містить заборону кількісних обмежень на імпорт, а також будь-яких інших заходів, що мають рівнозначний ефект. Стаття 29 забороняє кількісні обмеження і заходи, що мають рівнозначний ефект, відносно експорту з однієї країни ЄС в іншу. У ст. 30 міститься перелік підстав, що допускають застосування державами-членами в односторонньому порядку кількісних обмежень і заходів, що мають рівнозначний ефект, при імпорті та експорті товарів. Найбільш поширеною формою кількісних обмежень є квотування. Що стосується заходів, що мають рівнозначний кількісним обмеженням ефект, то позиція Суду ЄС з проблеми їх правової кваліфікації яскраво виражена в рішенні у справі Dassonville: всі торгові правила, що приймаються державою-членом ЄС, які здатні прямо або побічно, реально або потенційно заподіяти збиток торгівлі всередині ЄС, повинні розглядатися як заходи, що мають рівнозначний кількісним обмеженням ефект. З рішення Суду видно, що вирішальним чинником у визначенні рівнозначних заходів є їх ефект; наявність дискримінаційного характеру в подібних заходах не є обов'язковою. Більше того, Суд дав зрозуміти, що для кваліфікації тих або інших національних норм як заходів, що мають рівнозначний кількісним обмеженням ефект, навіть не вимагається факту дискримінації імпортних товарів по відношенню до товарів внутрішнього виробництва. Договір про ЄЕС допускає деякі підстави для вилучення обмежувальних державних заходів, що забороняють імпорт (а також експорт і транзит), з-під заборонної дії ст. 28 і 29 Договору. Такими підставами є: 1) суспільна мораль; 2) публічний порядок; 3) суспільна безпека; 4) захист життя і здоров'я людей, тварин або рослин; 5) захист національного художнього, історичного або археологічного надбання; 6) захист промислової та комерційної власності. Такі обмеження і заборони не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами. Заходи в сфері непрямого оподаткування. Крім заборони митних зборів і рівнозначних зборів між державами-членами, Договір про ЄЕС ставить за мету одноманітне регулювання податків, що впливають на внутрішню торгівлю ЄС. Який зв'язок між національними податками і забезпеченням свободи пересування товарів? Непрямі податки за своєю природою не дискримінаційні оскільки в рівній мірі повинні розповсюджуватися і на імпортні товари, і на товари внутрішнього виробництва. Проте, використовуючи нюанси податкового законодавства, держави можуть встановлювати менш сприятливий податковий режим для деяких імпортних товарів, як з регулятивною (створення додаткових перешкод для доступу на внутрішній ринок), так і з фіскальною (збільшення доходів до бюджету) метою. Таким чином, за допомогою податкових заходів держави-члени ЄС здатні домогтися зниження ефективності норм засновницьких договорів відносно свободи пересування товарів. При цьому, якщо заборонні норми ст. 23-25 Договору про ЄЕС розповсюджуються тільки на збори, що стягуються при перетині товарами національних кордонів, то дискримінаційні податкові заходи можуть застосовуватися і при обігу імпортних товарів усередині держав-членів. Для недопущення подібної ситуації Договір містить ряд статей, що містять правила ЄС у сфері оподаткування. Стаття 90 Договору передбачає: «Жодна держава-член не обкладатиме, прямо або опосередковано, продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують обкладення, пряме або непряме, якому піддається аналогічна національна продукція. Крім того, жодна держава-член не обкладатиме продукцію інших держав-членів внутрішніми податками з метою непрямого захисту іншої продукції». Дана стаття має пряму дію з 1 січня 1962 року. Мета статті — недопущення податкової дискримінації у внутрішньому товарообігу держав-членів. Гармонізація податкового законодавства держав-членів почалася з гармонізації непрямих податків (податок на додану вартість, акцизи), оскільки саме ці податки тягнуть за собою масу формальностей при перетині товарами кордонів. 17 травня 1977 р. Радою було прийнято Шосту директиву по ПДВ (Директива № 77/338/ЄЕС) з метою введення однакових правил стягування ПДВ за принципом країни призначення товару і усунення формальностей на внутрішніх кордонах ЄС. 01 січня 1993 р., після завершення періоду створення єдиного ринку, набули чинності зміни до Шостої директиви, що знімають податкові кордони між країнами ЄС. У тому ж 1993 р. була встановлена гармонізована система акцизів у ЄС (Директива № 92/12/ЄЕС і Директива № 92/108/ЄЕС). Загальний митний тариф. Найважливішою умовою існування митного союзу є наявність єдиного зовнішнього митного тарифу. Вимога про ухвалення загального тарифу країн ЄС для регулювання торгових відносин з третіми країнами міститься в ст. 18-29 (у старій нумерації) Договору про заснування ЄЕС. В основу новостворюваного митного тарифу ЄЕС було покладено поєднання чотирьох тарифів країн ЄС, що існували на той момент (Німеччина, Італія, Франція, країни Бенілюксу). Основою побудови тарифу стала номенклатура Брюссельської конвенції про номенклатуру для класифікації товарів в митних тарифах 1950 р. з додаванням ряду товарних субпозицій, що відображають специфіку ЄС. Ставки митних зборів спочатку були встановлені шляхом простого обчислення середньоарифметичних ставок, що діяли в державах-членах на 1 січня 1957 р. Загальний митний тариф (ЗМТ) Європейських співтовариств набув чинності 1 липня 1968 р. (Регламент № 960/68). Саме у цей момент, на думку Суду ЄС, відбувся перехід повноважень в сфері митного регулювання від держав-членів до ЄС. Завдяки положенням ст. 28 Договору про ЄЕС Рада, діючи кваліфікованою більшістю, дістала можливість без обмежень змінювати товарну номенклатуру Співтовариства і ставки митних зборів. Митний тариф ЄС, створений на основі брюссельської номенклатури, зазнавши численних змін, діяв аж до 1 січня 1988 р. У вересні 1987 р. Співтовариство приєдналося до Міжнародної конвенції про гармонізовану систему опису і кодування товарів, яка замінила Брюссельську конвенцію 1950р. Завдяки гармонізованій системі однакові товари однаково класифікувалися в тарифах всіх держав, що приєдналися до Конвенції. У ЄЕС нова номенклатура товарів, що отримала назву Комбінованої номенклатури, була введена Регламентом № 2658/87 від 23 липня 1987 р. На основі комбінованої номенклатури Регламент ввів в дію також Інтегрований митний тариф Європейського співтовариства — основний інструмент практичної реалізації ЗМТ, об'єднуючий тарифні і нетарифні заходи регулювання імпорту та експорту товарів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття і принципи митного союзу Європейського Союзу» з дисципліни «Право Європейського Союзу»
