ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

11. Основні галузі сучасної психології
Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов’язаних з різноманітними сферами практики.
Основу системи психологічної науки становить загальна психологія.
Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка визначає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.
Акмеологія — галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вина вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.
Геронтопсихологія — галузь психологічної науки, яка вивчає явища і процеси, пов’язані зі старінням організму, властивим йому іновалюційними тенденціями. Предметом геронтопсихології є з’ясування психологічних аспектів старості і психологічної підготовки особистості до неї.
Психологія творчості (самотворчість) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процеси продукування творчого результату. Предметом психологічної творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденція формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.
Історична психологія — предметом є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи; специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.
Етнопсихологія — являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).
Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізм процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб’єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.
Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.
Психологія праці — галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. У завдання психології праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людей до праці, тощо.
Економічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної психології, психології управління, психології праці з економічною наукою.

13.Теорія функціональної асиметрії півкуль головного мозку
Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.
Функцією лівої півкулі є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої півкулі зазвичай призводить до порушення мовлення (появи афазій), блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів розумової діяльності.
Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.
Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.

15.Форми поведінки живих істот.
Можна визначити чотири типи поведінки живої істоти: інстинкти, навички, простіші форми розумної поведінки та свідома поведінка. Чим вищий рівень розвитку нервової системи живої істоти, тим більша кількість типів поведінки для неї є характерною. Якщо простішим тваринам притаманні лише інстинкти, то для людини характерні і інстинкти, і навички, і — найхарактерніше — розумна поведінка на основі другої сигнальної системи.
Інстинкт (від лат. «інстинктус» — спонукання) — сукупність природжених компонентів поведінки і психіки тварин та людини. В основі інстинктів знаходяться безумовні рефлекси, тобто природжені форми реагування організму, що виникають у процесі природного добору як результат нагромадження і закріплення в ньому тих властивостей, які допомагають йому пристосуватися до певних умов навколишнього середовища.
Інстинктів дуже багато, а проявів їх стільки, скільки й форм взаємодій тварин із навколишнім світом. Та в основі всіх інстинктів усього тваринного світу знаходяться два: інстинкт самозбереження і інстинкт продовження роду.
Навички — це дії, що ґрунтуються на умовних зв'язках, які функціонують автоматично. Ця форма поведінки засвоюється в індивідуальному досвіді за умови неодноразового повторення змінних явищ природи.
Навички виробляються впродовж тривалого часу шляхом спроб і помилок або тренування.
Проста форма розумової поведінки (інтелектуальна) полягає у здатності тварини відображати більш складні зв'язки і відношення між окремими предметами або їхніми властивостями. Інтелектуальна поведінка характеризується тим, що тварина може «винаходити» нові способи розв'язання завдань, що виникають перед нею, використовуючи при цьому зовнішні предмети як знаряддя.
Свідомість (свідома поведінка) — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Свідомість пов'язана, передусім, із знанням людини про світ (російською мовою сознание — це «сознание», українською — свідомість можна витлумачити як «свідома», тобто те, що пов'язане з якимось відомостями, інформацією).
Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

16.Основні типи поведінки людини
Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чином, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією. I
інстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.
Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).
Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки.


17.Форми прояву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад відчуття і сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо). Психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються психічні властивості.
Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність на певні дії відповідати адекватними психічними діями (наприклад темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).
Утворені властивості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів.
Так, у процесі відчуття формуються конкретні сенсорні властивості й цілісна сенсорна організація особистості, яка визначає в подальшому кількісно-якісну характеристику відчуттів.
У процесі розв'язання теоретичних і практичних завдань формується вольова організація особистості, визначаючи, як ухвалюються рішення і як вони реалізуються в житті.
Утворена скерованість особистості веде до вибіркового сприйняття та емоційних реакцій, пов'язаних із ним.
Під психічним станом слід розуміти наявний на даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особистості (наприклад настрій, депресія, стрес тощо).

18.Стать особистості. Психологічні відмінності чоловіків і жінок.
Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості. Поділ на чоловічу і жіночу статі зумовлений тривалою еволюцією та генетично запрограмований статевими хромосомами. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.
Психологічні відмінності між чоловіками і жінками: дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей;
• хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здібностями;
• міжпівкульні зв'язки у жінок більш чисельні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль (жіноча інтуїція);
• жінки мають більш високі показники щодо лінгвістичних функцій пам’яті, аналітичних здібностей, психомоторики у ручному режимі які пов'язують з відносно більшою активністю лівої півкулі мозку;
• переваги правої півкулі у чоловіків вирізняють їхні творчі художні здібності, дають можливість краще орієнтуватися у просторі;
• «жіноче» (у межах людської популяції) має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак - саме це пояснює більшу психічну стійкості жінок та усереднені параметри їх психіки;
• «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов. що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи.

19.Конституціональна типологія.
Психіка людини змогла сформуватися і функціонувати лише в певних біологічних умовах: рівень кисню в крові і клітинах мозку температура тіла, обмін речовин і гормональна активність тощо Морфологічні особливості тіла індивіда суттєво відображають біологічні умови розвитку психіки. Отже, має місце її конституціональна типологія.
Існує три основним варіанти людської анатомії (Е. Кречмер):
1)Астенічний тип – худі, з вузькими плечами і тонкими руками, блідою шкірою та плескатою грудною кліткою, з дитинства слабкі і ніжні, швидко ростуть, але впродовж усього життя вони не виявляють схильності до збільшення обсягу м'язів.
2)Атлетичний тип хар-ся м'язами, пружною шкірою, міцною грудною кліткою, широкими плечима, впевненою поставою.
3)Пікнічний тип відрізняється розвитком внутрішніх частин тіла (голови, грудей, черева) і схильність тулуба до ожиріння при слабкому руховому апараті.
У. Шелдон зробив висновки щодо існування трьох соматипів – основних моделей побудови людського тіла, що максимально не схожі один на одного:
(1)Ендоморфний тип (кругла голова, великі внутрішні органи, сферична форма тіла, м’які тканини, тонкі руки, ноги; не розвинуті кістки, м’язи, відкладення жиру)
(2)Мезоморфний тип – широкі плечі, грудна клітина, мускулисті руки, ноги, мінімум жиру, могутня голова;
(3)Ектоморфний тип – худа людини з витягнутим обличчям, тонкими довгими ногами, слабкими м’язами, добре розвинутою нервовою системою.

20.Вік як атрибут особистості.
Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чотири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.
Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме — з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.
Головна особливість психологічного віку, часу — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини.
Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практичної психологів та є предметом дослідження вікової і диференціальної психології . З погляду практичної психології суб'єкту діяльності звертають увагу на особливості психіки дорослої людини в різні періоди її розвитку.
Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років.
Дорослий — це людина, яка самостійно досягла розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії.
Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини після 25 років, як особистості:
1.Рання зрілість (25 - 35 років) хар-ся такими ознаками:
• включення до всіх сфер людської діяльності — демографічної, культурної, політичної, професійної;
• стабілізація якостей особистості;
• встановлення інтимності, близьких стосунків з іншою;
• наявність першого піку творчих здібностей (ЗО-35 років — математика, фізика, хімія);
• соціальна та професійна адаптація;
• побудова власного способу життя, статусу, вироблення позиції в умовах засвоєння професійних ролей;
• перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху (ЗО + 2 роки) — роздуми над питаннями доцільності вибору, зміни життєвих планів та основних видів професійної діяльності, підвищення рівня кваліфікації, освіти.
2.Середня зрілість (35-45 років) — це необхідність пошуку відповідей на основні питання цього періоду: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто?
У цей період усвідомлюється, що половина життя прожита, людина відчуває кризу середини життя.
Криза середини життя — це раптове усвідомлення і розуміння того, що половину життя прожито, а мрії і цілі молодих років не реалізовані, цілі не досягнуті і вже їх не досягнути, оскільки є реальні розбіжності між дійсністю та бажаннями.
У період кризи половини життя можливі два типи поведінки:
Перший тип — кризу не усвідомлено, відсутня ревізія своїх планів і домагань, перемагає похмурий погляд на життя, життя стає невиразним, втрачається активність як запорука подальшого розвитку особистості в період пізньої зрілості.
Другий тип поведінки характеризується тим, що кризу усвідомлено через сприйняття та оцінку реалій життя, має місце ревізія та корекція минулих планів, домагань, формуються нові цілі, плани, завдання.
3.Пізня зрілість (45 - 60 років) властиві такі ознаки:
занепокоєність — головна особливість цього періоду;
глибинне оновлення особистості — як наслідок усвідомлення кризи попереднього періоду;
відсутність занепокоєності — призведе до гальмування розвитку, відчуття запустіння, що викликає застій;
за умов заспокоєності — відбувається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе;
за умов активної праці (занепокоєність) спостерігаються висока продуктивність, наявність другого піку творчості в 50 - 60 років.
Існують ще такі періоди розвитку дорослої людини:
4.Похилий вік — 60-70 років,
5.Старість — 70-90 років,
6.Довгожитель — після 90 років.


21.Темперамент та його фізіологічні основи.
Спостерігаючи за людьми, їх роботою, навчанням, спілкуванням, можна зробити висновок щодо відмінностей у їхній поведінці. Поведінку може характеризувати:
• активність — інтенсивність взаємодії з навколишнім світом;
• реактивність — сила і тривалість реакцій після завершення дії стимулу;
• темп дій — швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рух та ін.);
• чутливість — тонкість сприйняття зовнішнього світу;
• пластичність — здатність (чи нездатність) до швидкої перебудови в діяльності;
• підлеглість — схильність підкорятися (або підкоряти), бути веденим (або ведучим);
• нейротизм — неврівноваженість, нестабільність;
• емоційність — ситуативні переживання, що виявляються у зацікавленому ставленні людини до когось, до; за емоційністю люди поділяються на емоційно стабільних (характеризується врівноваженістю, стійкістю до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживанням інших) та нестабільних (це постійне емоційне напруження, переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, самозвинувачення, прагнення до самовдосконалення);
• екстраверсія — спрямованість назовні; екстраверти потребують від зовнішнього середовища постійної стимуляції, вони товариські, прагнуть до нових вражень, схильні до ризику, готові до швидких реакцій;
• інтроверсія — спрямованість усередину, на себе; інтроверти живуть багатим внутрішнім світом, чим стимулюють свою життєву активність. Вони замкнені, малотовариські, загальмовані, серйозні, витримані, люблять порядок, схильні до самоспоглядання, уникають компанії, віддані дружбі з обмеженим колом людей.
Основна причина різної поведінки людей – в їхньому темпераменті, тобто у динамічних особливостях – темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст).
Темперамент — це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.

22.Типи темпераменту.
1.Сангвінік – легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, часта зміна прихильностей, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, легко перенавчається, оптимістичність, поверховість у сприйнятті людей та явищ, скучність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів.
2.Холерик – підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, неврівноваженість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, голослівність.
3.Флегматик – мала чутливість та емоційність, заспокійливість, повільність, врівноваженість, впертість, терплячість, витриманість, працездатність, інертність, надійність у дружбі, несхильність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам.
4.Меланхолік – висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність, загальмованість, інертність, сльозливість та образливість, боязливість, тривожність, невпевненість у собі, боязкість, нерішучість, невиразність міміки, рухів, настороженість до всього нового, зніяковілість у присутності нових людей, самостійність, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП