ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Педагогіка. Методика викладання економіки (МВЕ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25

Шпора

українсько-російський мікс

1. Діяльність та її структура
Діяльність — складне явище з певною сукупністю елементів, які пов'язані між собою і утворюють цілісність, єдність. Така сукупність має назву «система». Кожна система характеризується передусім структурою, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, що становлять цю систему.
Структура діяльності.
1)Ціль – це уявний образ майбутнього результату діяльності, за допомогою якого суб'єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу.
2)Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинків людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що не припусти. Мотив - це будь-яке психічне явище, то збуджує до дії, а стимул - явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, але за умов, що його буде «перероблено» особистістю і відображено свідомістю. Через це один і той самий стимул у різних особистостей може викликати різні мотиви.
3)Процес діяльності визначається як сукупність дій, що спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності.
4)Дія - складова процесу діяльності, має таку саму структуру, як і діяльність взагалі, але спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети. Дія взагалі розуміється як спрямований від суб’єкта до предмета зв'язок (наприклад, погляд, звернення ), а діяти - це навмисне, з своєї волі змінювати стан предмета діяльності.
5)Предмет діяльності (дії) - це все те, на що спрямовуються дії, що перетворюється в процесі діяльності.
6)Результат діяльності характеризується двома компонентами: продуктом і психічним результатом. Продукт — це те, що отримано після реалізації дії над предметом діяльності і відповідно до мети. Психічний результат – це нові навички, знання, навчальна компонента будь-якої діяльності людини. Позитивний психічний результат визначається відсутністю помилкових дій.
7)Засоби суб’єкта – це його підготовленість до діяльності, що визначається особистим досвідом, засвоєними знаннями, нормами поведінки, сформованими вміннями, навичками та звичками. Вміння – це здатність людини результативно, з належною якістю і у відповідний час виконувати роботу у нових умовах. Навички – здатність особистості виконувати цілеспрямовані дії автоматизовано. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умозаключеннях. Звичка – це дія, виконання якої стало потребою для людини; утворюється тоді, коли дія рефлекторно пов’язується з позитивною емоцією.
8)Умови діяльності — це середовище та засоби, в яких і за допомогою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Поведінка людини детермінується зовнішнім світом. Зовнішні умови діяльності — це соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона права тощо) та просторово-часові умови середовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, технологія тощо). Внутрішні умови — це фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров'я, характер, досвід, здібності тощо). Умови діяльності суттєво впливають як на результат (продукт, психічний результат), так і на психічний стан суб'єкта діяльності, формують, до певної міри, психічні властивості особистості.

2.Основні види і типи діяльності
До видів діяльності відносять такі, що забезпечують існування людини та її формування як особистості, типи діяльності будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів.
Основні види діяльності:
1) Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій; кожний учасник гри психологічно формується як особистість.
2)Навчання— обумовлений історією вид діяльності, який задовольняє потреби суспільства в освічених людях, у розвитку їхньої свідомості; це діяльність, в якій наперед і свідомо ставлять мету, заздалегідь визначають принципи, зміст, форми і методи навчальної роботи, що мають найкраще забезпечити формування здібностей, засвоєння вмінь, навичок, знань.
3)Праця — діяльність людини, що спрямовується на освоєння і перетворення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина.
4) Спілкування – це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми. Його слід розглядати як одну з форм комунікації. Вища форма С. – мовне С., тобто обмін інформацією за допомогою слів, які виражають поняття. Головна особливість діяльності С. – вона наявна у будь-якому виді діяльності, бо не можуть реалізовуватись без С.
Типи діяльності:
(1)комунікативна;
(2)художньо-творча (пізнання світу в художніх образах)
(3)споживча (матеріальне, духовне);
(4)ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна (пізнання світу з позицій добра і лиха, мораль, ідеологія);
(5)духовно-пізнавальна (дослідження теоретичні, прикладні, практичні);
(6) соціальна (люди - люди, упр-ня, освіта, лікування);
(7)предметна (люди-природа, мат. цінності)
Кожний індивід має свою ієрархію видів і типів. Вона змінюється не тільки з віком (гра — навчання — праця), а й повсякчасно, залежно від актуалізації тієї чи іншої потреби і способу житія. Взагалі, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.


3. Людина, індивід, особистість, індивідуальність
Терміни “людина”, “індивід”, “особистість” “індивідуальність” можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті. Та чи однаковий смисл покладають у ці слова? Різний. Причина цього – у багатогранності змісту цих термінів. Філософію цікавить людина з погляду її становища у світі як суб'єкта пізнання. Психологія аналізує людину як усталену цілісність психічних явищ. Істориків цікавить, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота. Та якщо економіка припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить і того, що мотив людської поведінки здебільшого ірраціональний. Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій. Щодо побуту, то тут взагалі часта ототожнюються поняття «людина», «індивід», «особистість», що не може сприймати як нормальне явище у науці.
У найзагальнішому розумінні термін “Л”, вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні “homo sapiens”.
У більш конкретному розумінні «людина» — це біологічний вид, що має характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці), високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи. Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін “індивід”.
Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб’єкта і об’єкта соціальних відносин вживають термін “особистість”, який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.
Введення поняття «особистість» дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набуває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.
Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостям" та якостями, вживають термін «індивідуальність», тобто індивід як особистість.
Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі висновки: * кожен індивід є людиною; * індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості; * особистістю не народжуються — нею стають; * особистість — це підсумок розвитку індивіда; * особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб; * особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які трансформуються всі зовнішні впливи.

4.Становлення і розвиток особистості.
Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві.
Для розуміння глибинних процесів розвитку та формування особистості бажано сприймати як аксіоматичні такі висновки-твердження провідних психологів:
• особистістю людина не народжується, а стає;
• властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність,
• індивіда відповідати на певні об'єктивні впливи адекватними психічними діями;
• психічні властивості особистості водночас і виявляються в її поведінці, діях та вчинках і формуються ними;
• властивості особистості проявляються у діяльності і стають її причиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком;
• особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми;
• вирішальним фактором формування особистості є повторні дії в структурі діяльності за умови, що виникає постійна потреба у прояві психічних (бажано позитивних) процесів, станів та властивостей;
• властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам'яттю, яка перетворює окремі короткочасні процеси у психічні стани, а їх — у психічні властивості.
В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяльність, репрезентується певною системою неперервних зв'язків; психічні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.

5.Основні підходи до опису структури особистості.
Сучасна психологія особистості виділяє такі основні підходи до опису структури особистості:
Системно-структурний підхід, сутність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукупність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.
Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відношення зв'язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особистості та закони її функціонування.
Структурна теорія особистості розвивалася в роботах Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платанова.
Платонов уявляє структуру особистості як певну ієрархічну побудову, в якій нижчі ступені підпорядковуються і керуються вищими, а вищі включають у себе нижчі й спираються на них. За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має чотири підструктури:
Перша підструктура — це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання.
Друга підструктура — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологічними властивостями.
Третя підструктура форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості.
Четверта підструктура — біологічно зумовлена (темперамент, вікові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.
Особливістю класифікації Платонова є те, що ієрархія і субординація основних підструктур особистості взаємопов'язані з відповідними видами формування властивостей кожної підструктури: тренування — вправи — навчання — виховання.
В роботах Мерліна вважається, що структуру особистості не можна характеризувати як систему, що складається з певних груп психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості. Одні з них (наприклад властивості темпераменту), взагалі не вважаються властивостями особистості, а інші (характер, здібності, спрямованість) уявляються не як різні «підсистеми, а як різні функції одних і тих самих властивостей особистості.
Структурні моделі особистості Ананьєва і Ковальова схожі з попередніми моделями. Тут також використовується принцип ієрархічного упорядкування рівнів відповідно до прояву в них біологічних і соціальних властивостей особистості.
Зауваження Мерліна про те, що в якості висхідних елементів структури особистості мають бути її властивості, оскільки кожна властивість водночас виражає і спрямованість, і характер, і здібності, і формується в діяльності та тією чи іншою мірою є біологічно-генозумовленою.
З позиції практичної психології діяльності доцільно спиратися на прагматичний підхід, коли цінність знань (понять, суджень, умовиводів) визначається корисністю для людини, наслідків дій, що базуються на цих знаннях.


6.Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
Існує дві чітко означених структури особистості — біологічна, що генозумовленна, соціальна, яка базується на першій та зумовлюється соціальним досвідом людини:
у процесі формування особистості одні властивості набувають стійкості і виявляються постійно (риси особистості), інші — відіграють роль «киплячого шару», що забарвлює особистість у конкретних ситуаціях;
між атрибутами, рисами та якостями особистості не існує кордонів, що символізують штрихові лінії; усі три основні групи властивостей пов'язані між собою, оскільки становлять цілісність особистості.
Уявлення про структуру особистості як систему її властивостей є свідченням того, що:
• закон ієрархічності визначає основу структури особистості й передбачає підпорядкованість нижчих рівнів вищим, які керують нижчими, а спираючись — утворюють єдність структури;
• особистість — це не тільки її властивості, а й зв'язки між ними;
властивості особистості становлять неперервну єдність із внутрішнім і зовнішнім середовищем;
• у взаємовідношеннях із середовищем має місце прояв цілісності структури особистості;
• поведінка особистості, що репрезентується структурою як системою властивостей, має характеризуватися її багаторівневістю та ієрархічністю;
• окремі рівні системи властивостей зумовлюють окремі аспекти поведінки особистості, а їх цілісність — це результат взаємодії всіх рівнів властивостей;
процеси передачі інформації та управління є характерною особливістю структури особистості як системи її властивостей.
За поданою структурою особистість можна уявити як таку, що має певний каркас постійних властивостей (атрибути та риси), який «зафарбовується» певними якостями. Щоб скласти «уявлення» про особистість, необхідно визначити її атрибути, риси та якості.

7.Атрибути, риси та якості особистості.
Атрибути особистості — це її невід’ємні властивості, без яких індивіда не можна уявити і без яких він не може існувати, і які переважно генозумовлені (стать, статура, вік, темперамент, здоров'я). Атрибути особистість отримує у спадок як представник роду людського. Вони можуть мати трансситуативний або ситуативний прояв (наприклад темперамент або здоров'я), вимірюватися точно (темперамент) або
описуватися (статура).
Риси особистості — це стійкі властивості, що проявляються постійно (трансситуативні, інваріантні щодо ситуації) та потенційно вимірюються за допомогою спеціально розроблених методик-тестів (наприклад екстраверсія-інтроверсія, екстернальність-інтернальність, комфортність, самостійність тощо).
Якості особистості — це ті її властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов, ситуацій (явний — неявний, очевидний — неочевидний, постійний — мінливий) і які потенційно точно не вимірюються (життєві цілі, мораль, воля, переконання тощо).

8.Психологія як наука про психіку.
Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить обширними, можуть певною мірою сприяти орієнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей, відповідати дійсності.
Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Але наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були. Їх треба пояснювати. Саме тому відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.
Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.
Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.
Психологія - наука про факти, закономірності й механізми психіки як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер.
Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку. Вихідною категорією психології є відображення.

9. Методи психологічних досліджень.
Як усі природні і суспільні науки, психологія розташовує двома методами одержання факторів, що підлягають подальшому аналізу — методами спостереження й експерименту.
Спостереження стає методом психологічного вивчення лише в тому випадку, якщо він не обмежується описом зовнішніх явищ, а здійснює перехід до пояснення природи цих явищ. Сутність спостереження не в одній лише реєстрації факторів, а в науковому поясненні їхніх причин.
Реєстрація факторів обмежуються так називаними життєвими спостереженнями, у яких людина на дотик відшукує причини тих чи інших вчинків і дій. Життєві спостереження відрізняються від наукового спостереження насамперед випадковістю.
Науково психологічне спостереження на відміну від життєвого припускає необхідний перехід від опису факторів поводження, що спостерігається, до пояснення його внутрішньої психологічної сутності.
Основний інструмент одержання нових психологічних факторів і об'єктивного наукового пізнання — це експериментальний метод, у дійсні час служить основним постачальником психологічних знань і підставою для багатьох теорій.
На відміну від спостереження психологічний експеримент пропонує можливість активного втручання дослідника в діяльності випробуваного.
Розрізняють два основних види експериментального методу:
* Лабораторний експеримент — це не тільки те що його приводять у лабораторних умовах за допомогою спеціальної психологічної апаратури, але і відношення випробуваного, котрі знає, що над ним йде експеримент. За допомогою лабораторного експерименту можна досліджувати властивості уваги, особливості виховання, пам'яті і т.д.
* Природний експеримент. — по своєму задумі повинний виключати те що напруга, що виникає у випробуваного, знаючого, що над ним експериментують, і перенести дослідження в звичайні, природні умови.
Природний експеримент, що вирішує задачі психолог педагогічного дослідження, називають психологічним експериментом.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП