Шпаргалки! - Журналістика. Відповіді до випускного державного іспиту

49. Зародження преси Росії та соціально - культурні особливості її розвитку в Росії 18 століття.

Журналістика як особлива сфера суспільної діяльності виникала в кожного народу на досить високому щаблі соціального розвитку. Феодальне суспільство з його роз'єднаністю і натуральним господарством практично не потребувало широкому обміні інформацією.Тільки з ростом капіталістичних відносин - товарного обміну або, принаймні, розвитком елементів капіталістичного устрою в рамках феодалізму - з'являлися сучасні способи розповсюдження інформації за допомогою тиражування новин на машинній основі, народжується журналістика. Визрівання цих умов падає в різних країнах на різний час - кінець XVI, XVII, XVIII ст. У Росії журналістика як індустрія інформації з'явилася на початку XVIII ст.
Російська журналістика народилася за указом царя, а не за бажанням суспільства.Зароджувалася вона як засіб політичного керівництва. Це зумовило державну монополію і контроль за журналістикою. Тому в Росії була сильна політична цензура. У журналістиці вона привела до появи хитрощів і прийомів, що дозволяють донести позицію до читача.Це були езоповою мова, історичні та географічні паралелі. Таким чином, журналістика в Росії тяжіла до художніх прийомів, на відміну від Західної Європи, де розвивалася репортажна журналістика.
Російська журналістика заявила про своє існування в 1702 р. з моменту видання «Ведомостей» - першої російської друкованої газети. До цього в Росії видавалися рукописні попередники газети «Куранти» або «вістові листа». Це були зведення політичних новин, переписані в одному, рідко в двох, екземплярах від руки і призначалися для прочитання царя і найближчим боярам. Матеріали готувалися чиновниками посольського наказу, які переважно відбирали і переводили матеріали із закордонних газет, користувалися і повідомленнями осіб, що проживають за кордоном.
Але справжнім первістком російській пресі були все ж таки «Ведомости», які стали видаватися за особистою вказівкою і за особистої участі російського царя Петра I типографським способом, тобто широко тиражуватися. Указ про видання першої російської газети був підписаний у грудні 1702 Тоді ж вийшли пробні номери, але перша з дійшли до нас примірників газет датований 2 січня 1703 "Ведомости" призначалися "для сповіщення оними про закордонних і внутрішніх подіях". На відміну від "курантів" петровські "Ведомости" - перша газета, розрахована на широкі кола російських читачів, призначена для продажу у світ. "Ведомости" мали переважно інформаційний характер. Окремі кімнати виходили під назвою "Ведомости московські", "Російські відомості" і ін
З моменту своєї появи "Ведомости" мали яскраво виражений агітаційний характер. Зміст першої російської газети зводилося до широкої пропаганди петровських реформ, багато місця відводилося характеристиці економічного потенціалу країни, огляду військових дій у Північній війні, дипломатичних зв'язків російської держави, фактами національної культури, відкриття шкіл, опису урочистих святкових актів, публікації проповідей сподвижників Петра I (Феофан Прокопович) та ін
Перша російська газета, будучи органом держави поміщиків-дворян і купецтва, з'явилася в той же час важливим фактором розвитку національної культури, особливо якщо врахувати, що вона з 1710 стала друкуватися громадянськимшрифтом замість церковнослов'янської. Слід зазначити серйозна відмінність першої російської газети від перших газет інших європейських країн. Перша російська газета була найменше комерційним виданням, яким були вперше виникали європейські газети. Російська газета з перших кроків існування виявила свої важливі потенційні якості - бути провідником певної політики, бути пропагандистом, а часом і організатором громадської думки на користь державних реформ, на користь захисту національної самостійності та незалежності.Ідеологічний рівень першої російської газети був безсумнівний і дуже яскравий, не дивлячись на те що в ній були першими інформаційні матеріали.
Вже в 1728 р. з'явився перший досвід видання російського журналу під назвою «Примітки». У тому ж році стала видаватися газета «Санкт-Петербурзькі відомості» при Академії наук у Петербурзі, що змінила петровські «Ведомости».
З першим російським журналом «Примітки» пов'язані і перші кроки М.В. Ломоносова як журналіста. Тут в 1741 р. він працював в якості автора і перекладача. Були опубліковані деякі оди Ломоносова, переклади наукових статей. З 1748 по 1751 м. Ломоносов був фактично редактором газети «Санкт-Петербурзькі відомості». З ініціативи Ломоносова слідом за відкриттям в 1755 р. Московського університету була створена друга російська газета - «Московські відомості», а ще раніше Ломоносов переконав уряд видавати академічний журнал, який і став виходити під назвою «Щомісячні твори, на користь і розваги службовці» ( 1755).
У середині XVIII ст. російська журналістика збагатилася новим типом видання - приватним журналом, тобто формально незалежних від установ уряду, який видавав літератор на правах приватного підприємництва. Першим таким виданням є журнал «Працелюбна бджола» А.П. Сумарокова (1759). Назва трактувалося в тому сенсі, що читач, як працьовита бджола, буде збирати все корисне і повчальне, що знайде у виданні, хоча напрошувалося й інше порівняння - самого видавця, журналіста з бджолою, яка збирає все корисне і цікаве для людей. Потім з'явилися журнали Н.І. Новикова «Трутень», «Живописець», Д.І. Фонвізіна «Друг чесних людей», І.А. Крилова «Глядач», «Пошта духів» та ін Найчудовішим в цієї плеяди російських журналів була їхня сатирична спрямованість.Рівень сатири за формами та її змістом був досить високим.
В цілому, до кінця XVIII століття склалася система друку, досить гнучка, щоб задовольнити потреби читача. З'явилися приватні видання прогресивного напрямку, встановилася тісний зв'язок літератури і журналістики. Із загального числа видань відокремилися спеціальні журнали: господарські, медичні, дитячі та деякі інші. Народилося абсолютно оригінальне явище - російська сатирична журналістика. З'явилися перші журнали в провінції.
Визначилися дві основні лінії: монархічна, кріпосницька і опозиційна, антикріпосницька і частково навіть антимонархічна (Радищев). Опозиційна друк зі зв'язків з громадським рухом, передовий ідеологією, не дивлячись на царську цензуру, стала врівень з виникла раніше її за часом західноєвропейської журналістикою.
Журналістика XVIII ст. дала зразки дошкульного памфлету, памфлету-пародії ( «Листи Фалалею» Новикова, «Похвальна мова в пам'ять моєму дідусеві» Крилова). Вона показала багаті можливості епістолярного жанру (Крилов, Фонвізін). Карамзін почав спроби в області інтерв'ю. Вустами Ломоносова і Радищева сформульовано перший кодекс передового журналіста, журналіста-громадянина. XVIII ст. в особі своїх кращих представників заповідав наступним поколінням журналістів правдивість, громадянську гідність, скромність як неодмінні професійні якості.
Газети носили казенно-офіційний характер, їх було мало. Сама історія журналістики складається тому як історія журналів по перевазі. Журнали часто не вміли забезпечити єдність напрямку - найважливіша вимога до преси. Звідси тяжіння до моножурналу, тобтожурналу однієї особи. Треба було осмислити і надалі подолати виняткову зв'язок суспільно-політичного журналу з літературою.
Багато треба було зробити з розробки типів журналу, розвитку газетного справи.
Попереду було ще вдосконалення багатьох жанрів, розробка журнальної теорії, видів і форм спілкування з аудиторією масовим читачем, диференціації журналістської праці, подолання цензурних обмежень.

50. Російські письменники і журналістика (характеристика діяльності літератора за вибором студента)

В журналістиці 80-х років 19 століття активно брав участь великий російський письменник А.П. Чехов. Чехов співпрацював у багатьох виданнях, починаючи від гумористичних тижневиків і закінчуючи одним з найпопулярніших щомісячних журналів «Російська думка», з яким пов'язана і його редакторська діяльність: наприкінці 80-х - початку 90-х років він керував белетристичних відділом журналу. Напрямок більшості видань, де доводилося друкуватися Чехову, не відповідало його світогляду і творчим планам, але в 80-ті роки - в період жорстокої політичної реакції - багато письменників-демократи мали подібні незручності. Проте саме через періодику Чехов прийшов у літературу, звідси почався його шлях до вершин творчості, тут він отримав бойове хрещення і вперше відчув силу друкованого слова. У практиці нагальною журнальної роботи вироблявся стислий і надзвичайно ємний чеховський літературний стиль.
Сім років він співпрацював в гумористичних журналах: «Стрекоза», «Осколки», «Будильник», «Глядач», «Світло і тіні» і деяких інших, зрідка друкувався в «Петербурзькій газеті». 80-ті роки XIX ст. відзначені розквітом гумористичної журналістики в смаку міщан і обивателів, поглинених дрібницями повсякденного побуту. Назва одного з журналів - «Розваги» - вірно відображає характер гумористичної преси цього часу. Ідейний рівень подібних видань був низький. Вони поверхово висвітлювали життя, не зачіпаючи основ суспільного ладу або дій уряду. Незважаючи на свій розважальний характер, гумористична журналістика 80-х років не була гарантована від причіпок і переслідувань цензури. Безпринципних, боягузлива політика видавців та редакторів не тільки не послаблювала, але іноді посилювала цензорські завзяття. Чимало довелося постраждати від цензурного відомства і молодому журналісту Чехову.
Письменник ніколи не був аполітичний, як стверджувала сучасна йому ліберально-народницька критика. Він лише негативно ставився до тієї легальної політичного життя, яку спостерігав у Росії. Чи не задовольняла його ні буржуазний лібералізм, ні народництво 80-х років. Але гуманізм і демократизм, відраза до соціальної нерівності і сваволі панівних класів безсумнівні у Чехова з перших кроків його літературного життя. Матеріальна незабезпеченість сім'ї змушувала його дуже багато працювати. Нема майже жодного виду журнального праці, якого б він не випробував. Чехов писав статті, оповідання, театральні рецензії, репортерські замітки із залу суду, робив підписи до малюнків, складав анекдоти, пародії і т.д. Найбільш тривалим і постійним була співпраця Чехова в «Осколки», що видавалися відомим в 80-і роки журнальним підприємцем і літератором Н.А. Лейкин. У числі співробітників журналу «Осколки» були Л.І. Пальмін, близький друг Чехова в ці роки, Л.Н. Трефолев і В.А. Гіляровський.
З 1883 по 1885 р. Чехов, крім публікації окремих дрібниць і оповідань, вів у «Осколки» фейлетонів огляд «Осколки московського життя» за підписами «Рувер» і «Улісс». У ньому знайшли відображення багато недоліків суспільного побуту Москви та містилася гумористична хроніка міських новин. У фейлетонах Чехова поряд з «сезонної» тематикою (дачні пригоди - влітку, новорічні пригоди - взимку і т.п.) можна знайти відгуки на театральну і літературне життя Росії, критику судових та залізничних непорядків, викриття шахрайських махінацій страхових товариств. Писати фейлетони було важко через одноманітності повсякденного життя Москви та обмеженості програми «Осколков». Лейкин прямо вимагав від Чехова займати читачів «дурницями» і говорити про все жартівливо.Гумористична ж форма далеко не завжди відповідала справжньому настрою Чехова.
Порівняно багато місця в «Осколки московського життя» відведено характеристиці газетно-журнального життя Москви; це нова тема, внесена Чеховим в фейлетонів огляд. Її трактування свідчить про демократичної орієнтації автора у громадських питаннях. Чехов зло висміює газетоманію, знущається над ділками і авантюристами, які виступають у ролі редакторів. Спостереження Чехова-журналіста дали йому матеріал для художніх творів на цю ж тему. Моральний рівень більшості поденників буржуазної преси був вкрай низький. У їхньому середовищі панували вульгарність, безпринципність, заздрість до успіху ближнього, і про це написав Чехов в оповіданнях «Сон репортера», «Ганчірка», «Тсс», «Мій Домострой».
У «Осколки» було надруковано статтю про Чехова «хлопчиків» з крамниць, цих «маленьких каторжників», яких нещадно б'ють і експлуатують господарі, їх дружини і прикажчики; там же з'явилися знаменитий оповідання «Смерть чиновника» і сатиричні замальовки, які пізніше стали матеріалом для кращих творів письменника, що викривали звичаї царської Росії. Разом з тим у фейлетонах і оповіданнях Чехова рясно представлені варіації на такі обов'язкові для гумористичних журналів сюжети, як ловля женихів, обжерливість на масниці, злі тещі, дачні пригоди і т.п.
Лейкин дуже скоро оцінив співробітництво Чехова і дорожив ним. Але письменник не поділяв поглядів свого редактора на роль сатиричної друку в суспільстві. Чехов був незадоволений своїм становищем газетяра-гумориста, співробітника мізерний, розважальної і нерідко вульгарно преси. Чехов вже в цей час зрозумів, що не залишиться надовго в колі легковагої гумористичної журналістики. У 1886 р. вийшла його перша книга «Строкаті оповідання», що принесла автору популярність і визнання.
Але шлях Чехова у велику літературу, у найкращі журнали був нелегким і пройшов через газету Суворіна «Новий час». У 1886 р. він опублікував там оповідання «Панахида» і кілька років потім працював у Суворина. Співпрацюючи в «Новом времени», Чехов надрукував, крім численних оповідань, дорожні нариси «За Сибіру» і ряд публіцистичних статей: «Московські лицеміри» (1888), «Люди подвигу» (1888), «Фокусники» (1891) та ін У безустанної літературній праці майстерність Чехова постійно зростала. Розповідь-мініатюра виявився придатним не тільки для маленьких тем. Чехов вклав у нього глибокий зміст, яке часом змагалося із змістом романів і повістей. Він домігся небувалою ємності мініатюри, не порушуючи при цьому основних вимог жанру. Завдяки Чехову коротка розповідь зайняв міцне місце в російській газеті. Письменник усе глибше втручається в життя, задумує створити серйозну наукову працю про становище ссильнокаторжних. У другій половині 80-х років Чехова запрошують співпрацювати багато столичних видання: журнали «Російська думка», «Всесвітня ілюстрація» та ін Відхиливши ряд пропозицій, Чехов у 1888 р. починає працювати в «Північному віснику» і друкує на його сторінках оповідання « Степ »,« Нудна історія ».
У 1892 р. Чехов на запрошення Короленко входить до редакції журналу «Російська думка». Двома роками раніше в житті Чехова відбулася важлива подія - поїздка на острів Сахалін, результатом якої стала його відома книга.
До цієї поїздки спонукало письменника, по-перше, почуття моральної відповідальності за те беззаконня, які чинилися на Русі, прагнення допомогти людям, забутим суспільством.По-друге, Чехов бажав вивчити свою батьківщину, пізнати життя народу. Саме це змусило його вибрати важкий в умовах того часу маршрут, подорож по якому межувала з подвигом. Поїздці передувало грунтовне вивчення письменником матеріалів, що відносяться до історії острова, його географії та клімату, життю та побуту ссильнокаторжних. Чехов широко ознайомився з науковою літературою питання. Нариси, що склали згодом книгу «Острів Сахалін», друкувалися в журналі «Російська думка» як дорожні замітки протягом 1893 і першої половини 1894 У цій поїздці, зробленої на свій страх і ризик, Чехов показав найкращі якості журналіста. Він був наполегливий у досягненні поставленої мети, проявив сміливість, велику внутрішню зібраність, спостережливість, строгість у відборі фактів. Листи Чехова з дороги - яскраві зразки дорожніх кореспонденції, нарисів як по стилю і мови, так і за змістом. Працюючи над нарисами про Сахаліні, готуючи їх до друку, Чехов знову звертається до досліджень і книг про цей край. Йому хотілося скласти найбільш точне, наукове і художнє опис острова.Книга про Сахаліні поєднувала в собі глибину і точність наукового дослідження з високою художністю. Вона стала сильним викривальним документом, хоча розповідь у ній ведеться зовні безпристрасно, без викривальних монологів і знаків оклику. У своїх нарисах письменник розповідає про важкі умови життя і праці каторжних і вільнонайманих, про тупості чиновників, про їх нахабства і свавілля. Адміністрація не знала навіть, яка кількість людей живе на острові, і Чехов виконав величезну роботу, поодинці провівши перепис населення Сахаліну! Сахалін - царство свавілля. Таким його побачив і описав Чехов. Але не така, бува, обстановка і в інших куточках самодержавної Росії? Вся країна нагадує величезну в'язницю, віддану у владу царських адміністраторів ...