ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Економічна історія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна історія (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Західна Україна
В економіці Західної України переважало сільське господарство. Після реформ 1848 р. тут збереглася велика землевласність поміщиків, монастирів. Розвивалося торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу, коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон. Промисловість у Західній Україні розвивалась занадто повільно. Переважала дрібна промисловість. Австрійський уряд не сприяв розвиткові промисловості в західноукраїнських землях, не надавав ніяких пільг, допомоги та ін. Стримував розвиток промисловості й брак підприємців, котрі мали б великі капітали, втрата інтересу до промислової діяльності з боку поміщиків, також імпорт промислової продукції з більш розвинених провінцій імперії.
Саме через імпорт якісної продукції фабрично-заводської промисловості західних провінцій Австрії занепадають скляна, фаянсово-порцелянова, цукрова, шкіряна, текстильна, паперова, сірникова галузі промисловості в Західній Україні. В кращому стані були галузі, які не зазнавали конкуренції і навіть експортували частину своєї продукції (борошномельна, спирто-горілчана, тютюнова, лісопильна, соляна.) опильну промисловість. У 70—80-ті роки в лісопильну промисловість, найбільш розвинену й технічно оснащену, почали вкладати капітали австрійські і німецькі капіталісти. Вони скуповували величезні масиви галицьких лісів, засновували парові тартаки, вивозили одержану продукцію на європейські ринки.
Важкої промисловості в Західній Україні майже не існувало. Деякого розвитку набула металообробна і машинобудівна промисловість. Інші галузі промисловості були розвинені дуже нерівномірно. Досить успішно розвивався видобуток солі, цегляне виробництво.

104. Яку мету мала Столипінська аграрна реформа і її основні напрями проведення.
Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування громади, в якій сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства. Початком реформи вважається опублікування указу від 9 листопада 1906 р. «Про доповнення деяких положень чинного закону стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Сутність його полягала у скасуванні закону 1893 р. про непорушність громади. Усі громади поділялися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24-х років, і ті. де переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їх бажання. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а домовласники ставали особистими власниками землі, що скасовувало особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив в особисту власність домовласника. Крім того, селяни другої категорії громад отримували право закріплювати за собою існуючі наділи, але мусили сплатити за наявні надлишки землі за цінами 1861 р., істотно нижчими порівняно з цінами початку XX ст.

105. Чим характеризується економічна програма Центральної Ради.
Центральна рада своїм Третім універсалом від 7(20) листопада 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі Російської Федерації. Цим же Універсалом передбачалася ґрунтовна програма соціально-економічних перетворень. Право приватної власності «на землі поміщицькі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також удільні, кабінетські та церковні землі» скасовувалося. Уся земля визнавалася власністю всього трудового народу й передавалася йому без викупу. На підприємствах установлювався 8-годинний робочий день. Для «доброго впорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання і кращої організації праці»

106. Які економічні перетворення здійснювались урядом Скоропадського.
29 квітня 1918 р. проголосив повернення права приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації» та запровадження повної «свободи торгу», а також «приватного підприємництва й ініціативи». Стосовно найболючішого земельного питання в грамоті зазначалося про прийняття заходів «щодо відчуження земелі, за справжньою їх вартістю від великих власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів». Саме в цьому напрямку і було розроблено проект аграрної реформи, опублікований у липні 1918р. За цим проектом передбачалося передати у власність селян державні та удільні землі. Стосовно ж поміщицьких земель зазначалося, що держава повинна викупити їх. залишивши в руках попередніх власників не більше 25 десятин, і лише для так званих культурних господарств (наприклад, плантації цукрових буряків або високотоварні тваринницькі господарства) вводилась норма 200 десятин. Але цей проект не дістав підтримки ані з боку селянства, ані з боку великих землевласників.

107.В чому економічна суть Декларації Директорії.
За листопад—грудень 1918р. пряма спадкоємиця Центральної Ради — Директорія — відновила контроль УНР над значною територією України. Порівняно з попереднім періодом її соціально-економічна політика була більш поміркованою. Директорія декларувала свою відданість інтересам робітників і селян, але конкретних кроків для поліпшення їх становища практично зроблено не було. Відповідно до Декларації, маєтки великих землевласників підлягали експропріації, але строки й порядок поділу землі не визначалися.

108. Дати характеристику політики „воєнного комунізму” і її запровадження в Україні.
Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка, за якою селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку «воєнного комунізму» — так звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію основних продуктів харчування. 26 жовтня 1917 р. Другим Всеросійським з"їздом Рад, за яким проголошувалася націоналізація всіх земель та конфіскація поміщицьких, церковних, монастирських і удільних земель (так званих земель нетрудового користування) з наступним перерозподілом їх між селянами. Значну частину поміщицьких господарств, які мали агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили у підпорядкуванні державних органів. Загалом було оголошено про конфіскацію 14,5 мли десятин землі, а селянська біднота одержала лише дещо більше 5 мли десятин найменш родючих і придатних для господарювання земель. За затвердженим 5 лютого 1920 р. законом робітничо-селянського уряду України про землю передбачалося переданим в руки малоземельного та безземельного селянства конфіскованих у 1919 р. поміщицьких, церковних, монастирських та удільних земель, причому кількість земель, що від-водилася під радгоспи, залишалася під цукроварнями та іншими підприємствами, зменшувалася втричі. Наприкінці лютого 1920 р. було прийнято закон про продовольчу розкладку, за яким вся Україна була проголошена територією державних заготівель. Селянство чинило впертий опір заготівлям, і хліб, як правило, доводилося брати силою. Нарком продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю».

109. Охарактеризуйте два етапи запровадження політики „воєнного комунізму” в Україні : 1) зима-весна
(108)

110 .Чим була спричинена необхідність організації державної промисловості на умовах госпрозрахунку в період НЕПУ.
Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (неп). Запроваджений замість скасованої продрозкладки продподаток . Важливе значення у втягуванні промисловості, транспорту і всього державного сектора у стихійно відроджувані ринкові відносини мало переведення їх на комерційні засади та господарський розрахунок, запровадження оренди, концесій та твердої валюти. Уже на середину 1922 р. значна кількість підприємств, підпорядкованих ВРНГ і місцевим раднаргоспам. була знята з безплатного державного постачання, і їм було надано право повністю реалізовувати свою продукцію на ринку. У 1923 р. 30.8% державних підприємств СРСР уже перебували на госпрозрахунку.
Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Від жорстко централізованої системи «главкізму» (через відповідні комітети ВРНГ) періоду «воєнного комунізму» відбувається перехід до територіальної, через запровадження трестів та синдикатів, які стають головною ланкою в системі управління промисловістю. Трести являли собою територіально-галузеві об'єднання, тобто об'єднувалася лише частина підприємств галузі, розташованих на тій чи іншій території. У затвердженому в 1923 р. Статуті державного тресту підкреслювалося, що вони є господарською одиницею і діють «на началах комерційного розрахунку з метою отримання прибутку».

111. Як розглядалася в період Непа необхідність відбудови с.г. кооперації
Відбудова сільського господарства розпочалася і була здійснена в основному на базі дрібнотоварних одноосібних селянських господарств, громадське господарство на той час становило зовсім незначну частку в загальному аграрному виробництві. На середину 20-х років усіма видами виробничої кооперації було охоплено 1.5 млн, або понад 30% селянських господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка господарств, охоплених колгоспами. Колективні господарства у 1925/26 гос-подарському році об'єднували лише 1.2% загальної кількості селянських господарств України і 1.4% їх земельної площі. У загальній масі колективних господарств превалювала артільна форма (51,9%). комуни становили 5,8%. ТСОЗи — 42.3%.
Матеріально заінтересовані у виробництві й реалізації продукції мільйони селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір зерна, збільшувалися і його заготівлі, але не без проблем. На обсягах заготівель позначалася низька товарність зернового виробництва. Порівняно з дореволюційним періодом (1909—1913 рр.) товарна продукція зернового господарства України знизилася у 1923—1929 рр. майже наполовину. Не пояснюється насамперед подрібненням селянських господарств та їх натурально-споживчим характером.
Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарства вимагав його технічної реконструкції, але за такої роздрібненості виробництва вона була неможливою. Дрібні розрізнені індивідуальні селянські господарства, виробництво яких було підпорядковано здебільшого задоволенню особистих потреб, не були придатними ні до підвищення товарності, ні до технічної ре-конструкції.
Але, незважаючи на великі труднощі, сільське господарство з багатьох показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило його. Країна повністю забезпечила себе продовольством і сільськогосподарською сировиною, відновила експорт хліба за кордон.

112. Яку ціль наслідувала грошова реформа 1922 – 1924 рр.
Надзвичайно важливу роль у реалізації нової економічної політики відіграло створення стійкої грошової системи та стабілізація грошової одиниці, які були досягнуті в результаті проведення грошової реформи. Спочатку, в першій половині 1922 р.. було проведено деномінацію існуючої грошової одиниці (радзнаку) у співвідношенні 1:10 тис., а в 1923 — ще одну, з обміном старих радзнаків на нові у співвідношенні 1:100.
Одночасно з випуском нових радзнаків, у листопаді 1922 р. була випущена до обігу нова радянська валюта — червінець, який за золотим вмістом прирівнювався до золотої царської десятки (7,74 г чистого золота).
Незважаючи на те, що спочатку частка червінця в грошовій масі була надзвичайно малою (3%). уже в другій половині 1923 р. вони майже витіснили радзнаки з обігу. Восени селяни згоджувалися продавати зерно лише за червінці, іноді навіть знижуючи ціни, аби отримати «золоту валюту». Стійкість червінця підтверджувалася тим. що Держбанк вільно обмінював червінці на іноземну валюту за стійким курсом: 1 дол. СНІ А — 1.94 крб.
Восени 1922 р. було створено фондові біржі, на яких дозволялася купівля-продаж валюти, золота, облігацій державних позик за вільним курсом. У 1925 р. червінець стає конвертованою валютою, він офіційно котирувався на різних валютних біржах світу.
Завершальною стадією реформи стає викуп радзнаків за фіксованим курсом: 50 тис. крб. радзнаками зразка 1923 р. за 1 крб. нових грошей. Для цього були випущені казначейські білети вартістю 1, 3 та 5 крб.. а також дрібна розмінна монета, мідна та срібна.

113.Чим була обумовлена індустріалізація народного господарства рад. України в роки довоєнних п'ятирічок
Багато в чому демонтаж непу був обумовлений курсом комуністичної партії на соціалістичну індустріалізацію, основне завдання якої полягало у перетворенні країни, що ввозила машини й устаткування, у країну, що виробляє їх. Офіційно цей курс був проголошений в грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(о). Прискорення економічного розвитку, створення сучасних галузей промисловості, модернізація сільського господарства були об'єктивною необхідністю. Проте питання темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства викликали значну дискусію. Для розв'язання цієї проблеми партгоспноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації приватного сектора, у перетворенні багатомільйонного селянства у внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали данину (на основі різниці цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію), створенні системи директивного планування, широкого застосування примусової праці засуджених, «соціалістичного змагання».

114. Чим характеризується стан с. г. Рад. України в довоєнні роки
Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була значно складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього Фактично за безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організованого набору і принадами міського життя заманювали селян на новозбудовані фабрики й заводи. Дуже суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективізація сільського господарства. Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації на добровільних засадах підлягало до 20% селянських господарств, а в Україні — 30%. Але криза хлібозаготівель 1927/28 р.. необхідність застосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали поштовхом для прискорення суцільної колективізації. Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно перевищували планові, але досягалися вони виключно насильницькими методами. Одночасно з колективізацією відбувалося розкуркулення, унаслідок якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних та громадянських прав. Селянство всього СРСР. доки вистачало сил. відмовлялося йти у колгоспи, не піддавалося агітації та погрозам. Воно не бажало передавати своє майно у суспільну власність, надаючи перевагу пасивному опору суцільній колективізації, підпалюючи будівлі, знищуючи худобу (адже передана до колгоспу худоба все одно гинула через відсутність підготовлених приміщень, кормів, догляду). Загалом за 1929—1934 рр. загинуло майже 150 млн голів худоби, а її вартість перевищує вартість побудованих за цей період фабрик і заводів. Протягом наступних десятиріч країна так і не зуміла повністю подолати наслідки цього лиха, відчуваючи постійну нестачу продовольства.
Винищення худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932 — 1933 рр. Водночас не можна заперечувати і той факт, що за роки довоєнних п'ятирічок відбувається істотна модернізація сільськогосподарського виробництва. Колгоспи оснащувалися сільськогосподарською технікою, яку випускали заводи сільськогосподарського машинобудування — Харківський тракторний, Запорізький комбайновий «Комунар», Харківський «Серп і молот». Кіровоградський «Червона Зірка» та ін. Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації — машинно-тракторні станції (МЇС).

115. На що було спрямоване промислове виробництво УРСР в роки довоєнних п'ятирічок
У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви щодо складання першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. Проект плану мав два варіанти — «відправний» та «оптимальний». Останній був розрахований на більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники. В обох варіантах у збалансованій формі передбачався прискорений розвиток промисловості, розгортання колективізації сільського господарства на добровільній основі (з охопленням до кінця п'ятирічки до 20% селянських господарств) та підвищення народного добробуту. Середньорічний темп приросту промислової продукції згідно з «відправним» варіантом становив 18%, а «оптимальним» —20—22%. У травні 1929 р. «оптимальний» варіант плану схвалила XVI партконференція ВКП(б). За роки довоєнних п'ятирічок в республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг основних фондів. Але високі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним розвитком легкої та харчової промисловості, соціально-культурної сфери, без чого неможливе зростання добробуту. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинне перероблення сировини і виготовлення «машин для виробництва машин», а не для задоволення повсякденних потреб людини.
У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових об'єктів на території України. Весь приріст виробництва припадав на традиційні промислові центри — Донбас. Придніпров'я, а також на ряд великих міст, передусім на Харків, Київ. Одесу, унаслідок чого в республіці закріплювалася традиційна структура промислового виробництва, котра, як і раніше, прив'язувала народне господарство республіки до потреб Союзу

116. Вкажіть характеристики економічного розвитку України в роки післявоєнної відбудови ( 1946-1950 рр. )
У 1946—1950 рр. на розвиток важкої промисловості було спрямовано 88% капіталовкладень.
Більшість виділених коштів спрямовувалася н-г відбудову Донбасу. Серед пріоритетних галузей народного господарства була електроенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт, і на кінець п'ятирічки в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж до війни.
Досить успішно відбувалося і відродження металургійної промисловості. За виплавкою чавуну та сталі наприкінці п'яти-річки Україна вийшла на рівень 93—95% довоєнного виробництва, випередивши Великобританію. ФРН, Францію щодо виробництва цих товарів на душу населення.
Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить швидкими темпами. Значно повільнішими темпами відбудовувалося сільське господарство. Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови збігся з надзвичайно важким явищем -- голодом 1946—1947 рр. Сильна посуха впала на основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було набагато гіршим, ніж в інших регіонах.

117. Які риси характеризують систему управління народним господарством запроваджену в 1957 р.
З 1954 по 1955 рр. було вжито цілу низку заходів, спрямованих па її вдосконалення, що завершилися реформою 1957 р., метою якої була реорганізація управління промисловістю за територіальним принципом. На лютневому пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», сутність якої полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні з 1 липня 1957 р. територіальних органів управління — рад народного господарства (раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів союзної республіки. Усього було створено 105 економічних адміністративних районів, у тому числі — 11 в Україні. У функціях Держплану СРСР залишалося лише загальне планування та координація територіально-галузевих планів та розподіл між союзними республіками найважливіших фондів. Постанова підкреслювала головне завдання, яке була покликана вирішити реформа: максимальне використання наявних ресурсів завдяки руйнуванню відомчих меж. Постанова також підкреслювала збереження пріоритетів розвитку важкої індустрії.
Для оперативного управління раднаргоспами з центру було створено республіканські раднаргоспи, а в 1962 р. — Раду народного господарства СРСР. Раднаргоспи здійснювали керівництво усіма підлеглими їм підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного адміністративного району.
Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення та запровадження нової техніки у виробництво, нарешті, вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів. Стало можливим більш раціонально використовувати місцеві ресурси та науково-технічні кадри.
Проте реформа, народжена у надрах апарату і реалізована ним же. не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП