Шпаргалки! - Економічна історія (КНЕУ)

55. Підвищення інтеграційних процесів в світовій економіці після другої світової війни, „Спільний ринок виникнення , розширення складу і перспективи”.
Нарешті, у провідних зарубіжних країнах досягнення НТР, успіхи господарського розвитку посилили процеси концентрації та централізації виробництва, а також зросла роль акціонерної форми капіталу та монополій як провідної господарської форми. Ці тенденції переросли можливості окремих країн та обумовили інтернаціоналізацію виробництва на приватногосподарському та державному рівнях: зросла кількість міжнародних монополій. утворилися інтеграційні об'єднання. Так, створене у 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, «Спільний ринок») являє собою зразок механізму міждержавного регулювання соціально-економічних процесів. Вільний рух товарів та поступове зняття митних бар'єрів стало першим досягненням ЄЕС. Початок цьому процесові було покладено 1 січня 1958 р.. шляхом зниження на 10% митних тарифів у взаємній торгівлі шести країн ЄЕС (ФРН, Франція, Італія, Бельгія. Нідерланди, Люксембург). Остаточне скасування тарифів відбулося 1 липня 1968 р. У 1973 р. до «Спільного ринку» приєдналися Великобританія, Ірландія та Данія; у 1981 р. — Греція; у 1986 р. — Іспанія та Португалія; у 1995 р. — Швеція, Фінляндія та Австрія. Вже на початку 1990-х років тут були ліквідовані бар'єри на шляху руху товарів, капіталів та робочої сили. Нині на «Спільний ринок» припадає близько 90% європейського промислового виробництва, до нього входить 15 країн.

56. Криза радянської тоталітарної системи та спроби її модернізації в 50-60х роках.
На межі 1950—1960-х років економічна ситуація в країні знову ускладнилася. Далися взнаки не лише об'єктивні причини, а й численні управлінські експерименти в економіці, суб'єктивізм та волюнтаризм її керівництва, значне зростання воєнних видатків, нова хвиля політизації та ідеологізації управління економікою. Уряд робить спробу поліпшити ситуацію цілою низкою заходів, що значно погіршили становище населення. Так, було знижено тарифні розцінки у промисловості приблизно на 30%. Це рішення пояснювалося необхідністю скорочення виробничих видатків, але насправді це означало приховане скорочення заробітної плати робітників. У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають її прихованою девальвацією, адже внаслідок неї ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15% товарообігу, значно зросли. Через деякий час (з 1 липня 1962 р.) було піднято ціни на ряд продуктів харчування й у державній торгівлі (на м'ясо та м'ясопродукти — на 30%, на масло — на 25%). 25 квітня 1956 р. було скасовано антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх підприємств. Тепер робітники могли змінювати місце роботи, попередивши про це адміністрацію за два тижні (це не стосувалося колгоспників, які, не маючи паспортів, не могли за своїм бажанням залишити колгосп).
Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35%) у промисловості. Змінилася й ситуація в колгоспах: замість існуючої раніше системи оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне, подекуди поквартальне авансування (грошове та натуральне), причому грошова оплата колгоспників за 1950-ті роки зросла більше, ніж у чотири рази. У 1956 р. запроваджено закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до 60 років для чоловіків. Але колгоспники отримали право на пенсію лише у 1964 р.. а пенсійний вік для них наставав на п'ять років пізніше. На початку ж 1960-х років колгоспники нарешті отримали паспорти. Було скорочено тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин). Відпустка вагітних жінок, скорочена при Сталіні, стала знову стодванадцятиденною. Уряд пообіцяв не випускати нових примусових позик (за якими держава забирала близько 6% річних заробітків), але на 20 років заморозив виплати за попередніми позиками. Нарешті, високими темпами розвивалося житлове будівництво. на початку 1960-х років соціально-економічна ситуація в країні загострюється: знижуються темпи зростання продуктивності праці, погіршуються умови життя населення, що проявилося в зростанні цін на продукти харчування, збільшенні непрямих податків, обмеженні присадибних ділянок та поголів'я худоби у підсобних господарствах колгоспників, зростанні загального дефіциту продовольчих та інших товарів. Усе це обумовило необхідність пошуку шляхів подолання негативних тенденцій радянської економіки.

57. Економічна реформа 1965 року і її основні напрямки.
Початок реформуванню радянської економіки поклади рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «косигінською» за ім'ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули і господарський розрахунок. основним питанням реформи залишалося зменшення кількості показників, які зводились «згори», що означало збереження старої концепції плану як системи директивних показників, тобто обов'язкових для виконання планових завдань. 1 хоча проголошувалась необхідність поєднання адміністративних та економічних методів, перевага надавалася директивним показникам. На практиці це означало, що господарський механізм, закладений в основу реформи 1965 р., зберігав традиційні риси командно-адміністративної системи. Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Відповідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято низку заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі. Насамперед було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, при якому колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків при продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету. Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень. Незважаючи на суперечливий та непослідовний характер реформи 1965 р., вона дала певний позитивний імпульс народному господарству. В Україні за 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30%. Проте ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова продукція якого зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х років темпи економічного зростання починають знижуватися.

58. Збитковий характер Радянської економіки в 70х першій половині 80х років.
А з 70-х років темпи економічного зростання починають знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що забезпечується військово-промисловим комплексом. Для його розвитку й утримання необхідні величезні матеріальні та фінансові ресурси, одержати які можна лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою адміністративною планово-розподільчою системою, суворим лімітуванням матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання останніх перевага надавалася екстенсивним методам.
До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва у соціально-економічній політиці. У легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв'язку з падінням народжуваності число зайнятих у народному господарстві перестало збільшуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі скорПершим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. С. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних результатів був неспроможний. Оточенням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності.

59. Спроби реформування Радянського господарства в др. пол. 80 р.і причини їх невдач.
Власне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство» У липні 1987 р. вперше було поставлене питання про радикальну економічну реформу, головним завданням якої мав стати перехід від командно-адміністративної системи господарювання до нового господарського механізму, що базується на економічних методах та демократичних засадах управління і правового забезпечення «нетрадиційних» для радянської системи форм власності — кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного капіталу. Централізоване управління мав замінити економічний механізм ринкового типу. Але існуючий бюрократичний апарат ставив активні перешкоди на цьому шляху, а тому реформа мала, як і попередні, непослідовний, половинчастий характер, і не тільки не поліпшувала ситуації, а й погіршувала її, руйнуючи існуючу систему і не створюючи нової. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але зона не отримала підтримки Верховної Ради СРСР, але ця програма не мала під собою твердого грунту і не могла дати позитивних результатів. Унаслідок всього цього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки і розпаду СРСР.

60.Економіка незалежної України, проблеми реформування.
Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України». Але практична реалізація задекларованого ще у складі СРСР наміру про створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою відбулася лише з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» включали цілу низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім — це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991 —1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39%. Найбільш істотних втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні промислової продукції приблизно на 20% виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30%. у тому числі продовольства — на 35%. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95% кредитної емісії і досягло майже 20% валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Запропонована президентом Л. Д. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці: безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. Серед найважливіших змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати істотне зростання темпів приватизації; різке уповільнення темпів спаду виробництва (12,2% у 1995 проти 22,9% у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм. Але поряд з тим починаючи з 1995 р. спостерігається уповільнення темпів падіння ВВП більше ніж удвічі. Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація, що проявилося у затвердженні Верховною Радою позитивного бюджету на 2001 р.

61. Якими були основні характеристики рабовласницької системи господарювання.
Основою виробничих відносин рабовласницького способу ведення господарства стає власність рабовласника на засоби виробництва та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею «розмовляючого знаряддя» (раба) стає непосильна праця, скотське існування, рання смерть.
Історія рабовласницького способу ведення господарства, виникнення перших цивілізацій нараховує декілька тисячоріч і локально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання й донині існує в деяких племенах Південної Америки.

62. Що привело до кризи рабовласницьку систему господарювання
Хоча наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава — господарство дрібних землевласників. У всіх галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керували підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була величезна, а життя надзвичайно важким, що призводило до постійних повстань та виступів (як, наприклад, повстання під керівництвом Спартака у 73—71 рр. до н. е.). Проте загроза державі була не з боку бунтівників-рабів, а через падіння класу дрібних власників, яке відбувалося паралельно з посиленням рабства.

63. Причини об”єднання ремісників середньовічних міст Зх. Європи в цехи
Боротьба міщан з феодалами викликала також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Це були корпоративні організації ремісників однієї спеціальності, які набули найбільшого поширення в XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподіл праці був відсутнім. Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до 7 років), пробути декілька років підмайстром, після чого здати іспит, виготувавши самостійний виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. З метою боротьби проти конкуренції всередині цеху запроваджувалась жорстка регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Так, у німецьких цехах як екзаменаційна робота для ковалів було виготовлення кіньської підкови без зняття мірки (перед підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).
Цех керував не лише робочим, але й позаробочим часом ремісників, і навіть певною мірою їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місце проживання та погребіння (у багатьох європейських містах можна знайти вулиці Хлібні, М'ясницькі, Різницькі та інші, на яких у середньовіччя селилися ремісники відповідних цехів).
Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне. Це стало найбільш очевидним на етапі роз-кладу феодалізму та становлення ринкових відносин.

64, 65. Які наукові і технічні досягнення створили передумови ВГВ
Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки, сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.
Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються важливі зміни, пов'язані зі створенням постійних армій, які потребували багато зброї, тканин для обмундирування. Так, удосконалюється водяне колесо, яке використовувалося як двигун. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. У металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних верстатів. У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з'явилася в'язальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, майбутнього прообразу багатьох машин. Розвивається книгодрукування за допомогою літературного набору. Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.
Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — каравеллу. Так, у сільському господарстві освоюються нові землі, впроваджується багатопільна система землеробства, травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються болота, для обробки землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринництві були виведені нові, більш продуктивні породи худоби. Значні досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість удосконалити компас, астролябію, морські карти та атласи, обгрунтувати кулястість Землі, що давало можливість у майбутньому здійснити навколосвітнє плавання. Отже, розвиток економіки країн Західної Європи призвів до «жаги золота», бажання збагачення феодалів та купецтва, штовхало до пошуку золота та срібла, особливо на Сході, який за різними джерелами був багатий на ці дорогоцінні метали. Вагому роль в організації перших морських експедицій відіграв політичний фактор. Саме в кінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, які ліквідували феодальну роздрібленість. Створення перших централізованих монархій привело до збільшення витрат на утримання армій, королівських дворів, виплату пенсій феодалам, що розорилися, до цього ж переважна кількість феодалів прагнула збагатитися під час морських експедицій і таким чином поліпшити своє матеріальне становище. Таким чином, головними причинами організації європейцями морських екпедицій у кінці XV ст. були: пошук морських шляхів на Схід, щоб звільнитися від залежності Туреччини та арабів; необхідність одержання дорогоцінних металів золота та срібла, нестача якого стримувала розвиток торгівлі та збагачення феодалів і купців; збільшення надходження різних прянощів, які користувалися великим попитом

66.Основні характеристики промислового переворота в Англії
Промисловий переворот в Англії почався з бавовняної промисловості в кінці XVIII ст. Бавовняні тканини мали на світовому ринку великий попит та низькі ціни, а англійські колонії постачали для їх виробництва дешеву сировину. Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин на підприємствах. Так, у 1765 р. Дж. Харгривс створив механічну прядку, яка давала можливість виробляти 16—18 тонких ниток, але приводилася в рух рукою ткача. В 1779 р. С. Кромптон побудував мюль-машину, яка за допомогою механічної сили приводила в рух 400 веретен і давала тонку та міцну пряжу. У 1785 р. Е. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, що заміняв працю 40 ткачів, були також удосконалені процеси фарбування тканин та нанесення на них різних малюнків. Механізація вироблення тканин поставила питання про створення універсального двигуна. Таким двигуном стала парова машина Дж. Уатта, сконструйована в 1784 р., яка дала можливість побудувати першу фабрику, на якій верстати приводилися в дію паровою машиною. Відтепер можна було будувати підприємства в будь-якому місці і не залежати від сили падаючої води, яка обертала водяне колесо і приводила в дію верстати. Необхідність виготовлення машин покликало до життя нову галузь у промисловості — машинобудування. Цьому сприяла поява металообробних верстатів, зокрема токарного, фрезерного, свердлувального, механічних парових молотів, підйомних кранів. Зростаючий попит на різні машини поставив питання про збільшення виплавки металу.