ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Економічна історія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна історія (КНЕУ)

2 3 4 5 6 7 8 9 10

Шпора

1.Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної історії.
Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п'ять суспільно-економічних формацій:
• докласове суспільство (первісно-общинний лад);
• класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький
лад, феодальний лад та капіталістичний лад);
• безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом
якого є соціалізм).

2.Характеристика цивілізаційного підходу до періодизації економічної історії.
Сучасний період історико-економічних досліджень характеризується широким звертанням до так званого цивілізаційного підходу, основу якого поклав відомий американський історик А. Дж. Тойнбі. Він стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнутих цивілізацій (спочатку їх було 21, потім 13). Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись іншій. Він вважав, що соціальні процеси, які відбуваються в окремих цивілізаціях — аналогічні, тобто дають можливість передбачити головні події сучасного світу. Рушійною силою розвитку цивілізацій є «творча меншість», носій «життєвого пориву», яка, відповідаючи на різні історичні виклики, тягне за собою «інертну більшість». Своєрідність цих «викликів» та «відповідей» визначає специфіку кожної цивілізації, ієрархію її соціальних цінностей та філософську концепцію «змісту життя». Але, ставши неспроможною вирішити чергову соціально-історичну проблему, творча еліта перетворюється в пануючу меншість, яка нав'язує свою владу силою, а не авторитетом; відчужена ж маса населення стає «внутрішнім пролетаріатом», який спільно з варварською периферією або зовнішнім пролетаріатом у кінцевому підсумку руйнує дану цивілізацію, якщо вона спершу не загине від воєнної поразки або природних катастроф. Але й теорії історичного кругооберту та теорії цивілізації, підкреслюючи специфіку національних економік, обмежують можливості дослідження при співставленні господарського розвитку окремих країн та континентів у різні періоди їх історії. Таким чином, вибір варіанта періодизації, якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого завдання та відпо-відати специфіці країни або регіону, що вивчається.
Найважливішим об'єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення факторів може допомогти з'ясувати, чому господарства одних країн розвиваються швидко та ефективно, інших — повільно та нестабільно, а економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії — економічної політики держави.
3.Визначення предмету і завдань курсу економічна історія.
Економічна історія — наука, яка вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первіс-ного суспільства до сучасності. Саме ці питання складають предмет економічної історії (або історії народного господарства) як науки, котра займає важливе місце в системі історико-економіч-них дисциплін. Економічна історія також тісно пов'язана з цілою низкою інших наукових дисциплін — демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії тощо, використовуючи матеріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою чергу, збагачуючи їх необхідними фактами історико-еконо-мічного характеру. Найважливішою функцією економічної історії є також формування у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити сучасні аналогічні ситуації, розрахувати на основі наявного досвіду найкоротші шляхи їх розв'язання. Важливою проблемою є вивчення типів економік, які існували в історії людства та існують сьогодні. Це можна виділити як проблему багатоваріантності економічного розвитку.

4. Порівняльна харектеристика східної та античної рабовласницької системи господарювання.
Східна:
Саме в III тис. до н. е. починають складатися рабовласницькі відносини, з'являється патріархальне рабство, притаманне державам Давнього Сходу (на відміну від античних держав, де існувало класичне рабство).
Перш за все, існував громадський сектор економіки, де власність на землю належала територіальним громадам, а рухоме майно було приватною власністю членів громади, які обробляли виділені їм наділи землі. Одночасно існував державний сектор економіки, в який входили землі, котрі належали державі в особі царя, а також землі, що належали храмам; працювали тут формально вільні, але безправні так звані царські люди. І в державному, і в громадському секторах як допоміжна використовувалася праця рабів.
У II тис. до н. е. у давньосхідних державах відбувається деяке вдосконалення знарядь праці, спостерігається прогрес у ремеслі та сільському господарстві, зростає товарність виробництва, отримує розвиток лихварство, боргове рабство. Державні землі на різних умовах починають надаватися приватним особам. У той же час між різними регіонами Близького Сходу встановлюються економічні, політичні та культурні зв'язки, формуються міжнародні торговельні шляхи, зростає число торговельних поселень на території інших держав. Водночас загострюється боротьба за перевагу на торговельних шляхах, стають частішими війни.
Отже, давньосхідна економіка була прикладом найсуворішої державної централізації, де застосовувалася праця як рабів, так і вільних членів громади. Вивчення економічної структури та соціальних інституцій у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дають підставу вважати, що рабовласницьке виробництво на Давньому Сході носило лише умовний характер, а самі суспільства розглядати як особливий, «азіатський» тип господарства.
Антична:
Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства. Становлення античної економіки відбувалося в масштабах невеликих полісів (міст-держав), найчас-тіше ремісничого типу, які поповнювали нестачу в території та робочій силі у воєнних походах. Більш висока продуктивність праці та темпів економічного розвитку забезпечувались значно ширшим, ніж на Давньому Сході, застосуванням техніки (залізні знаряддя праці у землеробстві, будівництві тощо). Удосконалювались і гірнича справа та металургія. Проте технічний прогрес зачіпав лише ті галузі, в яких, в основному, використовувалася праця вільних людей, а не рабів. Головним центром ремісничого виробництва та торгівлі стали Афіни.
Основним типом рабовласницького господарства стала вілла (площею 25—100 га), де працювало декілька десятків рабів. Господарство її було багатогалузевим, інтенсивним. У II ст. до н. е. в Римі виникають латифундії — великі, головним чином, скотарські господарства римської верхівки, засновані на використанні рабської праці. Разом із тим ішов процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі господарства з цілісною економічною організацією. Хоча наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава — господарство дрібних землевласників. У всіх галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом, керу-вали підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали дітей тощо.

5.Формування феодального землеволодіння в Зх. Європі і утворення його форм.
Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль-ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.
Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька..
Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник —феодал, звідки і назва суспільно-економічної системи — феодальна. Але феод, як і бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав обов'язкове несення служби відносно сюзерена. Отже, можна дати такі визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній Європі:
Аллод —повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.
Бенефіций —умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає несення певної служби, найчастіше військової;
Феод —умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену —феодалу, який надав землю. Присяга зобов язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати останнього з полону.

6. Значення середньовічного міста у виникненні і розвитку ринку і його інститутів.
Переведення на оброк ремісників відриває їх від землі й змушує йти в ті місця, де, перш за все, був стійкий збут їх продукції або постійні замовники. Ремісники осідали на перехрестях доріг, поблизу феодальних замків та монастирів, що врешті-решт приводить до відродження старих та появи нових міст у Західній Європі.
Виникнення міст стало результатом розподілу праці, відокремлення ремесла від сільського господарства, а також комутації феодальної ренти.
Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. У Західній Європі феодальні міста перш за все з'явилися в Італії та Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза тощо. Міста виникали на землях короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже вони приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі. Одночасно власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну досить істотну залежність від феодала. Головна перемога жителів міст (міщан) полягала в тому, що вони домоглися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це ж створювало сприятливі умови для більш ефективного розвитку ремесла та торгівлі.

7. Економічні причини і наслідки феодальної роздробленості Київської Русію.
Розвиток феодальної земельної власності — основи феодалізму— мав значні наслідки для Київської Русі. Внаслідок загарбання общинних земель і посилення експлуатації смердів посилилось як економічне, так і політичне становище місцевих феодалів, що експлуатували також і населення міст. Збагачуючись, великі феодали почали заводити власні двори, військо, будували фортеці. Колись слухняні, поважаючі великого князя київського, вони тепер починають вважати за тягар залежність від нього, намагаються проводити самостійну політику, виступають проти великого князя київського. З другої половини XI ст. йшли невпинні міжусобні війни. Ця боротьба послаблювала економічну міць великого князя київського, його політичний авторитет, послаблювала державу взагалі. Крім уже зазначених причин, на розпад Київської Русі вплинули і міжнародні обставини. З кінця XI ст. розпочалися хрестові походи, вони призвели до зміни напрямків торговельних шляхів. Багато які з західноєвропейських країн, особливо німецька, перестали користуватися шляхом «із варяг у греки». Відтепер Схід торгував з Центральною Європою через Середземне море. Це викликало занепад торгівлі по Дніпру, Київ втратив роль міжнародного торговельного центру, а це, в свою чергу, призвело до економічного та політичного послаблення великого князя київського.
Виснажувала економічні і воєнні сили великого князя і безперервна боротьба з племенами кочовиків, що чинили напади на Русь— печеніги, половці, берендеї, чорні клобуки (каракалпаки) тощо. Таким чином, ріст місцевих феодальних центрів, слабкі економічні зв'язки всередині країни, що обумовлювалось пануванням натурального господарства, і ряд додаткових зовнішніх причин призвели в середині XII ст. до розпаду Київської держави на окремі самостійні князівства. Настала епоха феодальної роздробленості. У результаті розпаду Давньоруської держави на її місці утворилося багато самостійних і напівсамостійних князівств. Між ними весь час точилась боротьба за землі. Це призводило до економічного занепаду багатьох з них, і в 30—40 рр. XIII ст. Русь потрапила під владу татаро-монгольської держави — Золотої Орди.

8.Особливості розвитку феодального землеволододіння і його форм в українських землях під владою Польщі І Литви.
В умовах невпинної гонитви за грошима феодали Литви і Польщі шукають нові форми господарювання й експлуатації селян.
У XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились після Люблінської унії. Фільварк — це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості.
Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з 1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким було проведено перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити прибутковість цих маєтків. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділялася на волоки. (Волока або лан — ділянка землі біля 17 га.) Волоку одержувало селянське господарство — дим, яке мало худобу і реманент і повинно було відбувати всі повинності й панщину. З цього часу панщина стала головною формою експлуатації селян.
Господарства, що не могли обробляти з якихось причин волоку і відбувати панщину, повинності, наділялися половиною волоки, «загородами» — близько 1/11 волоки. Наділ передавався в спадок, його можна було ділити, але не збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася. Реформа зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі, запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не може бути. Селяни українських земель, що були у складі Польщі, в більшості були покріпачені в першій половині XVI ст. Таке ж становище, з деякими відмінами, було і в Литві. Тут також селянам заборонялося скаржитися на своїх панів, феодали одержали право купувати селян без землі. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав. Шляхтич мав право не тільки продати і купити селянина, а й засудити його на смерть. Селян заковували в кайдани, вішали, цькували собаками, саджали на палі, четвертували, відрізали їм вуха, носи, спалювали на вогнищах. Усі сучасники підкреслювали повне безправ'я селян у Польщі й Литві.

9. Організація феодального господарства у формі фільварків, причини характеристики , наслідки.
У XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились після Люблінської унії. Фільварк — це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості. Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з 1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким було проведено перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити прибутковість цих маєтків. Внаслідок реформи тільки на Волині площа селянських земель протягом 60—80-х років XVI ст. скоротилася на 50—60%.

10. Господарський розвиток Зх Європи в 15 ст як основний фактор великих географічних відкриттів.
Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки, сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст. Так, удосконалюється водяне колесо, яке використовувалося як двигун. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. У металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних верстатів. У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з'явилася в'язальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, майбутнього прообразу багатьох машин. Розвивається книгодрукування за допомогою літературного набору. Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.
Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — каравеллу. Такі судна мали велику кількість вітрил, могли брати на борт багато-численну команду та значний запас провіанту, розрахований на довгий час плавання в океані. Певні зрушення мали місце і в сільському господарстві, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж промисловість. Так, у сільському господарстві освоюються нові землі, впроваджується багатопільна система землеробства, травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються болота, для обробки землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринництві були виведені нові, більш продуктивні породи худоби. Значні досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість удосконалити компас, астролябію, морські карти та атласи, обґрунтувати кулястість Землі, що давало можливість у майбутньому здійснити навколосвітнє плавання. Золото набуває все більшої ваги і як джерело накопичення та збагачення. Прагнення до накопичення золота та срібла переросло в гостру економічну проблему як наслідок поперед-нього економічного розвитку країн Західної Європи. Все це збільшувало прагнення дворян—феодалів, особливо тих, хто збіднів, до захоплення заморських територій, багатих на золото та срібло, стимулювало організацію морських експедицій.

11. Формування світового ринку і роль великих географічних відкриттів в цьому процесі.
Великі географічні відкриття привели до утворення світового ринку та встановлення стабільних економічних зв'язків між Західною Європою та знов відкритими землями, що сприяло розвитку торгівлі, мореплавства, промисловості. На кінець XVII ст. знання європейців про земну поверхню набагато збільшилось. Колонії почали широко використовуватися для господарської діяльності, сприяли розширенню зовнішньої торгівлі. Створюються умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світового ринку. Розвитку світової торгівлі сприяло також знайомство європейців з новими культурами: тютюном, какао, кавою, картоплею, маїсом, томатами та ін., які дістали в Європі широкого вжитку. Все це привело не тільки до розширення асортименту різних товарів, але до значного збільшення обсягів торгівлі. Так, тільки ввіз прянощів у Європу в XVI ст. перевищував обсяги венеціанської та генуезької торгівлі більш як у ЗО разів. Становлення світового ринку відбилося на методах здійснення міжнародної торгівлі. Утворюються торговельні компанії, які активно включилися у боротьбу за нові ринки. Серед них найбільшими були англійська та голландська Ост-Індська компанії, які активно проводили нееквівалентну торгівлю з колоніями, одержуючи величезні прибутки. У XVI ст. обсяги світової торгівлі країн Західної Європи зі знов відкритими землями настільки збільшилися, що це призводить до виникнення торгових бірж, де угоди укладалися за зразками товарів.

12. „Революція цін” , її причини особливості для окремих країн і наслідки для європейської економіки.
Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін», яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де до того ціни на промислові й сільськогосподарські товари були майже стабільними. Але вже в 30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії зросли в 4—5 разів, у Франції — у 2—3 рази, в Англії — в 4 рази. Країни, що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а срібла — в 3 рази.
Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов'язано з тим, що золото та срібло видобувалося

2 3 4 5 6 7 8 9 10


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП