ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

На сьогоднішній день в Україні спостерігається очевидне посилення регіонів і послаблення ролі центрального державного управління. З огляду на різні природно-географічні, кліматичні, господарські, кон'юктурно-економічні та побутові умови в регіонах України перехідний період по-різному відбився на їхньому розвитку, призвівши до значно більшого розмаїття у порівняльних показниках регіонів, зокрема й тих, що стосуються системи охорони громадського здоров'я.
Це означає, що в Україні при здійсненні регіональної політики щодо поліпшення здоров'я населення передусім слід визначити, які саме проблеми і якими методами розв'язувати з переважною опорою на регіональний рівень та які інституційні й організаційні заходи національної політики необхідно здійснити для їх підтримки.
Порівнюючи інтегровані показники стану здоров'я населення України із середньоєвропейськими (Перспектива-2010. Програма реорганізації медичної допомоги, 1999), можна констатувати, що перші значно нижчі:
середня тривалість життя становить 68 років;
середня тривалість життя чоловіків - 63;
середня тривалість життя жінок — 74;
середній вік населення - 37,8;
співвідношення показників народжуваності : смертності -7,8 :15,3-
Таблиця 5.2. Тенденції середньої тривалості життя населення
України (1991-1996 рр.)
Роки Міське населення Сільське населення

Чоловіки Жінки Чоловіки Жінки
1991 65,5 74,4 63,0 73,9
1992 64,5 74,1 62,5 73,7
1993 63,7 73,4 62,1 73,1
1994 62,9 72,9 61,6 72,8
1995 61,5 72,4 61,0 72,6
1996 61,9 72,8 61,0 72,7
Зміни -4,4 -2,1 -3,2 -1,9
Крім того, показники середньої тривалості життя в Україні (табл. 5.2) мають значні регіональні розбіжності, впливаючи на формування регіональної політики стратегії збереження здоров'я населення. Адже регіони відрізняються між собою за такими важливими показниками:
• рівень зв'язку із центром (віддалені, невіддалені);
• фінансова й соціальна автономність;
• рівень довіри до регіонального керівництва;
• рівень соціальної та громадської самосвідомості;
• рівень освіченості населення;
• обсяги інвестицій;
• господарська спеціалізація;
• економічний потенціал;
• рівень безробіття;
• рівень бідності, зокрема, суб'єктивна його оцінка;
• середня заробітна плата:
• головні фактори стресогенного напруження;
• природні ресурси;
• рівень розвитку галузі охорони здоров'я;
• екологічні, зокрема антропогенні, умови.
За цих розбіжностей між регіонами можна узагальнити регіональні особливості таким чином:
• забезпеченість (на одну особу) основними фондами охорони здоров'я, фізкультури і соціального забезпечення;
• розвиток мережі та потужність закладів охорони здоров'я;
• потужність об'єктів соціального комплексу;
• рівень людського розвитку (освіта);
• культура здоров'я як складова традицій регіону;
• екологічні показники;
• інфраструктура забезпечення закладами охорони здоров'я;
• інфраструктура забезпечення рекреаційними можливостями;
• фінансування закладів охорони здоров'я та рекреації.
Ефекту впливу одного фактора практично не існує, вони впливають комплексно. Кожен регіон України має індивідуальні передумови для формування та охорони громадського здоров'я, темпи можливих змін і свій ресурсний потенціал. І можна вважати, що рівень здоров'я визначає дія регіональних, або фонових, особливостей, які, у свою чергу, є результатом взаємодії таких чинників:
• економічних (техногенних);
• соціальних (суспільних);
• екологічних (природних, антропогенних);
• демографічних (біологічних).
За системного підходу до реалізації регіональних принципів у політиці охорони здоров'я слід враховувати:
• зв'язок з усією системою (регіон як частина держави, континенту, світу);
• використання різноманітних джерел фінансування (фонди, бюджет, страхування, благодійність, інвестування, у тому числі міжнародне);
• загальнонаціональну цілеспрямованість заходів;
• адекватний розвиток інфраструктури охорони здоров'я;
• розвиток культури здоров'я населення (зокрема освіти).
Визначальним чинником впливу на здоров'я є рівень та якість життя, тобто соціальні умови, зокрема:
• побутові умови життєдіяльності;
• рівень доходів;
• умови праці;
• доступність сфери відтворення здоров'я;
• морально-психолопчні аспекти;
• рівень інтелектуального розвитку.
Об'єктивні статистичні дані медичного обстеження населення України свідчать про зростання впливу на здоров'я техногенних чинників. Вони мають регіональну специфіку, по-різному впливаючи на показники стану здоров'я міського і сільського населення.
Не викликає сумніву, що серед комплексу чинників погіршення здоров'я населення України екологічні негаразди посідають чільне місце. Такого висновку можна дійти і опосередковано, порівнюючи демографічні показники різних регіонів країни з притаманними їм рівнями екологічного забруднення. Безумовно, важко виділити ефект впливу окремих негативних екологічних чинників на життя і здоров'я людини. Проте за останні 15 років зросла захворюваність на так звані соматичні, неінфекційні хвороби, причини яких криються у способі життя, залежать від харчування, якості продуктів і довкілля.
Привертає увагу загальне зниження імунітету населення України, про що свідчить млявий перебіг більшості хвороб, підвищення рівня простудних захворювань, зростання показників щодо загрозливих інфекційних захворювань, таких як дифтерія, туберкульоз тощо. Високий рівень алергійних захворювань у містах з інтенсивним екологічним забрудненням спостерігається передусім серед дітей і людей похилого віку.
Стратегію охорони здоров'я населення, спрямовану на усунення або зменшення загроз здоров'ю, може бути ефективніше реалізовано в регіоні. І здоров'я населення є показником рівня прогресивного розвитку і конкурентоспроможності регіону. Потенціал здоров'я забезпечується комплексом регіональних заходів, які мають здійснити держава, суспільство, система охорони здоров'я, кожен громадянин щодо оптимізації стану власного і суспільного здоров'я.
5.3. Реструктуризація міжгалузевих механізмів державного управління охороною громадського здоров'я
Про значення здоров'я громадян у міжнародному статусі держави, У визначенні рівня її прогресивного розвитку свідчить те, що порівняльними показниками рівня соціального прогресу країн з різним типом культури і суспільства ООН обрала здоров'я і свободу громадян. Вважається, що у принципі можна порівняти та створити на основі цього порівняння повну релятивну шкалу рівнів соціального розвитку всіх країн, якщо використати певні комплексні показники стану здоров'я населення та спроможності громадян до самостійних дій.
У проекті ООН 1990 р. як базисний показник людського прогресу запропоновано інтегральний показник здоров'я, а саме, тривалість життя. І здоров'я населення в таких порівняннях стає показником конкурентоспроможності держави як такої.
Економічне зростання України значною мірою залежить від стану здоров'я населення і можливості його поліпшення. Рівень здоров'я населення України міжнародні організації визначають як низький. За спостереженнями експертів Світового банку, опублікованими в 1999 р., загальний коефіцієнт смертності зріс в Україні за останні п'ять років на 14,7%, тоді як загальноєвропейський - на 6,6%. Смертність від серцево-судинних хвороб збільшилася на 39,7%, від злоякісних утворень - на 4,5, травм і отруєнь -на 23,2, хвороб органів дихання - на 32,1%. Загальний коефіцієнт смертності в Україні вищий за європейський на 36,4%, смертність від серцево-судинних хвороб - на 72,4, від травм і отруєнь - на 59,3, хвороб органів дихання - на 32,7% (рис. 5.1). Смертність немовлят в Україні перевищує середній показник для Європи у два рази. Якщо порівнювати Україну з 15 країнами-членами ЄС, то показники здоров'я населення України нижчі, більш ніж у два рази. За інтегральним показником стану здоров'я - тривалістю життя - серед країн СНД Україна посідає передостаннє (перед Молдовою) місце. Загалом стан здоров'я населення України можна оцінити як дуже низький, хоч і значною мірою залежний від як індивідуальних, так і соціальних характеристик.
70% 60% 50% 40% 30% 20%

Рис. 5.1. Переважання деяких показників смертності населення України над середньоєвропейським рівнем: коефіцієнт загальної смертності (І), смертності від серцево-судинних захворювань (2), від отруєнь і травм (3), від захворювань дихальної системи (4)
Якщо класифікувати причини смертності на екзогенні та ендогенні, то виявиться, що смертність у різних вікових групах варіює таким чином: до 15 років та після 70 переважають ендогенні причини, тобто генетичні та онтогенетичні, а у працездатному віці - екзогенні причини смертності. До того ж для чоловіків і жінок рівень ризику відрізняється як за типом діючого фактора, так і за віковим діапазоном. Для чоловічого населення майже в усіх вікових групах працездатного віку екзогенні ризики значно поширеніші, ніж для жіночого. Для чоловіків увесь діапазон піка екзогенних ризиків охоплює 30-54 роки, і найбільший екзогенний ризик припадає на 40-44 роки. У динаміці коефіцієнт смертності з екзогенних причин для чоловіків за останні роки зріс на 50%. Для жінок екзогенні ризики мають незначний пік у 30-35 років. Загалом серед екзогенних чинників переважають побутові та виробничі отруєння й травми, а також дорожньо-транспортні пригоди. В окремих регіонах України значний вплив справляють екологічні фактори. Отже, проблема зниження впливу екзогенних факторів ризику на здоров'я та смертність населення для України є актуальною.
На окрему увагу заслуговують соціальні стреси, породжені економічною нестабільністю, соціальною нерівністю, безробіттям і загрозою втрати роботи, низьким матеріальним забезпеченням чи просто бідністю, недостатнім або нераціональним харчуванням. Стреси як такі визнано причинами втрати здоров'я законодавчо (К3011), але1 такі соціальні фактори визначаються в Україні як екзогенні ризики для здоров'я і як причини смертності вперше.
Таким чином, в Україні спостерігається криза громадського здоров'я і відсутність реальних механізмів його зміцнення. Система охорони здоров'я, яка сформувалася в Україні, спрямована головним чином на надання медичної допомоги хворій людині й практично не виконує такої функції, як, власне, охорона здоров'я. Але надавати якісну медичну допомогу за сучасних високих витратних технологій наша система охорони здоров'я теж не спроможна, тому дуже гостро постає потреба її перебудови відповідно до сучасних вимог населення та існуючих європейських стандартів. Оскільки економічні можливості України як держави і більшості її населення на сьогодні вкрай низькі, а потреби у збереженні здоров'я і збільшенні тривалості життя населення - високі, то проблема зміцнення здоров'я населення в Україні перетворилася на загальнонаціональне завдання, для вирішення якого недостатньо зусиль лише в одній галузі - системі охорони здоров'я, а необхідна належна міжгалузева співпраця за умови створення чи зміцнення або реструктуризації міжгалузевих зв'язків державного управління, громадських організацій і безпосередньо людини з Урахуванням відповідних стратегій ВООЗ щодо державного управління у сфері поліпшення здоров'я населення.
Основною структурою, зацікавленою у збереженні й зміцненні здоров'я населення, є держава. Державна стратегія збереження та зміцнення здоров'я нації в концептуальному плані враховує зовнішні й внутрішні фактори ризику і впливу на здоров'я населення та формує тактичні завдання макро-(національного) і мікро-(регіонального та місцевого) рівнів охорони здоров'я. Державна політика щодо питання формування, зміцнення здоров'я населення є визначальною у створенні рушійних механізмів як ідеологічних, так і структурних, включно із створенням ефективного законодавчого поля для розв'язання проблеми здоров'я нації. Структури уряду, безпосередньо причетні до виконання функцій охорони здоров'я, освіти, соціальної допомоги, охорони довкілля, мають пов'язувати свою діяльність у сфері збереження та зміцнення здоров'я населення з економічним розвитком держави. У зв'язку з кризовим станом економіки політика держави щодо реформування системи охорони здоров'я населення спрямована на безпосереднє надання медичних послуг населенню, створення або сприяння створенню державних, громадських і приватних структур, що надають послуги з підтримання й охорони здоров'я, на різних рівнях управління - національному, регіональному й місцевому.
Завданням національного рівня управління, безумовно, є вироблення ідеології в галузі охорони здоров'я нації й надгалузеве управління із забезпечення партнерства між окремими секторами. Політика держави має виходити з пріоритету здоров'я нації не лише в конкретних кроках виконавчої влади, але й у програмах політичних діячів різного рівня, включно й з передвиборних, звітах про конкретні досягнення саме в цьому визначальному для існування нації питанні.
Значна роль у соціальній ефективності реформ належить освітній галузі, без якої неможливо реалізувати нову концепцію профілактичної медичної освіти, де людина - не пасивний предмет піклування медицини, а самостійний активний будівник свого здоров'я в повному обсязі.
Стратегічно доцільним є формування мультифункціональних команд, які входитимуть до структури первинної медико-санітарної допомоги. У таких функціональних одиницях пріоритет має залишатися за фахівцями з питань упровадження здорового способу життя, тобто превентивної профілактики більшості поширених захворювань.
Можна вважати, що посилення профілактичної складової, формування й упровадження здорового способу життя, спрямування всіх сфер суспільства на оздоровлення життєдіяльності, умов праці та побуту, передачі його наступним поколінням - це те нове, що надасть реформам у галузі охорони здоров'я сучасних рис, поставить людину в центр їхньої уваги, перетворить суспільство на активного співучасника формування громадського здоров'я.
Значний вплив на здоров'я населення в перехідний період справляють суто соціальні фактори: бідність значної кількості людей не через ледачість або брак розуму, а через неможливість пристосуватися до нових соціальних умов, непотрібність деяких професій тощо; надмірна соціальна нерівність і несправедливість. Тут і страх втратити роботу й стати безробітним, приниження людської гідності більшості населення низьким матеріальним забезпеченням - усе це стресогенні фактори, тиск яких нагромаджується, спричиняючи виникнення низки захворювань, серед яких перше місце посідають серцево-судинні.
Відсутність реальних економічних можливостей подолання нинішнього кризового стану щодо охорони здоров'я населення не є нездоланною перешкодою на шляху її реформування. На думку багатьох фахівців, реальним кроком є реструктуризація закладів превентивної медицини та їх спрямування на сучасні завдання зміцнення здоров'я практично здорового контингенту населення із залученням громадських, опікунських, індивідуальних та інших форм фінансування, особливо на регіональному рівні управління, та освітня форма впровадження культури здоров'я. За такого підходу необхідно розробити науково обґрунтовані шляхи більш активної участі людини у формуванні та зміцненні власного здоров'я.
5.4. Активізація ролі людини в підтримці індивідуального здоров'я
Країни Європи згідно з програмою ВООЗ "Здоров'я-21 століття" для підвищення ефективності реформ і, відповідно, рівня здоров'я надають великого значення стратегії активної участі самої людини у зміцненні власного здоров'я.
Новий погляд на здоров'я включає умови фізичного середовища, а також соціально-економічні чинники існування групи людей, популяції і населення в цілому та передбачає активну участь у процесі збереження здоров'я нації самого населення. І для України такий підхід не є протипоказаним.
Функціональний ланцюжок ланок охорони здоров'я: зміцнення здоров'я - профілактика захворювань - діагностика - лікування - реабілітація - розглядається як цілісна система, в якій ослаблення однієї ланки підсилює напруження інших, за обов'язкової зорієнтованості на кінцевий результат - здоров'я і тривалість життя. Акцентування на першій ланці системи сприяє активній участі людини в побудові й охороні особистого здоров'я.
У країнах ЄС заходи щодо зміцнення здоров'я громадян зазвичай описують формулою: інформація + освіта + професійний тренінг (), охоплюючи як населення, так і спеціалістів з громадського здоров'я.
Для кожної держави найперспективнішим є зміцнення здоров'я молоді. Про це говорив Л.Кучма на загальних зборах Академії медичних наук України 9 квітня 1997 р. та на Конгресі української молоді 26 травня 1997 р. Кабінетом Міністрів України в 1999 р. було прийнято Програму "Діти України".
У плані виконання цих постанов Міністерство освіти і науки України вводить три навчальні предмети з метою виховання здорового способу життя і зміцнення здоров'я молоді: валеологія, безпека життєдіяльності та основи медичних знань.
Проте впровадження навчальних предметів з культури здоров'я затримувалося відсутністю професійних кадрів і, в першу чергу, управлінських. Тому і складені програми часто мали ненауковий характер і не враховували притаманну молоді рису - недооцінку пріоритету здоров'я.
Модель виховання культури здоров'я в молоді може бути ефективною тільки за врахування трьох визначених віковою психологією факторів, як це засвідчили результати проведення українсько-канадських програм "Молодь за здоров'я" і "Партнери в охороні здоров'я":
• домінування пріоритету друга, колективу та його лідерів;
• домінування авторитету й ментальності колективу;
• категорія здоров'я може бути пріоритетною тільки при підпорядкуванні її іншій меті - майбутній кар'єрі, особистому успіху тощо.
Участь шкіл України у програмі "Європейська мережа шкіл здоров'я" (ЄМШЗ) дала відчутні позитивні результати у зміцненні здоров'я школярів. На звітній конференції ЄМШЗ (2000 р.) зазначено, що найбільшого успіху досягнуто при поєднанні зусиль педагогів та медиків і за підтримки їх регіональними адміністраціями. (Так, у м. Комсомольську Полтавської області мер міста з розумінням поставився до рішення представників шкільного парламенту шкіл ЄМШЗ і сприяв утворенню центру здоров'я молоді. Значних успіхів у зміцненні здоров'я молоді і навчанні здоровому способу життя досягли педагоги Закарпаття, які мають тісний зв'язок з медиками центрів здоров'я краю і органами адміністративного регіонального управління).
На рівні регіональної адміністрації необхідно розробляти для освітян і медиків загальні перспективні плани зміцнення здоров'я населення, в яких першою ланкою є шкільна молодь і вчителі, другою — батьки, які власне і становлять прошарок працездатного населення регіонів. Така модель включає так звані опікунські ради - громадські організації, які можуть організовувати або надавати допомогу, в тому числі й матеріальну.
Найбільш незахищеною є молодь 15-24 років, для якої в Україні не розроблено ефективної програми залучення до здорового способу життя, хоч вона і є найбільш схильною до девіантної поведінки, шкідливих побутових звичок - уживання алкоголю, наркотиків тощо. На нашу думку, модель роботи із цим віковим діапазоном населення має спиратися на такі його природні характеристики:
• схильність до угрупувань, до створення організацій;
• схильність до фізичної активності.
Саме такі молодіжні організації мали успіх у роботі із зміцнення здоров'я молоді й боротьби із шкідливими побутовими звичками (наприклад, центр "Ахалар" у М.Чернігові). Не слід забувати, що проблема наркоманії набула глобального масштабу. Перетворившись на товар, наркотики мають постійну підтримку з боку тіньової економіки, а посилення соціальних стресових ситуацій створює підґрунтя для їх виживання.
Не розширюється в Україні й залучення громадських організацій до формування ідеології здорового способу життя. До цієї роботи можуть приєднатися центри здоров'я, відродження яких




1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП