ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - БЖД - Безпека життєдіяльності

2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Корнієнко. Безпека життєдіяльності /Посібник/

ЗМІСТ
3.3. Безпека життєдіяльності та психічне здоров'я за самооцінками молоді. 160
3.4. Проблема паління серед молоді: результати опитувань 171
3.5. Порівняльний аналіз міжнародних досліджень з проблеми паління в різних країнах світу 175
3.6. Дослідження проблеми підліткового та юнацького алкоголізму 178
3.7. Проблема наркоманії. Непродуманий голландський експеримент з наркотиками 187
3.8. Безпека життєдіяльності та проблема поширення СНІДу, ВІЛ-інфекції 191
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Фактори ризику для здоров'я дітей і молоді, що обумовлені способом життя 201
4.1. Загальні підходи до дослідження проблеми 201
4.2. Ціннісні орієнтації молоді , 205
4.3. Сучасне розуміння здоров'я людини та його основних компонентів 219
4.4. Вплив ровесників та старших товаришів на формування здорового способу життя молоді 221
4.5. Вплив засобів масової інформації на формування здорового способу життя молоді 226
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Шляхи й методи збереження здоров'я українського народу: аспекти управління 229
5.1. Політика Всесвітньої організації охорони здоров'я ; 229
5.2. Ефективність регіональної стратегії державної політики збереження здоров'я населення України 232
5.3. Реструктуризація міжгалузевих механізмів державного управління охороною громадського здоров'я 235
5.4. Активізація ролі людини в підтримці індивідуального здоров'я 239
5.5. Завдання освіти у формуванні здорового способу життя 241
5.6. Запровадження ідеології здоров'я - завдання державної політики 243
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 247

ВСТУП
У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування - коли воно вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Сьогодні на початку вже третього тисячоліття перед людством постала загроза повільного вимирання через безперервне погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності в більшості країн світу. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування всієї людської цивілізації.
Такий стан навколишнього середовища й негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання - збереження рівноваги у природі та задоволення вимог життя, які весь час зростають. Перші положення, що здобули всесвітнє визнання, викладено у працях так званого Римського клубу. Римський клуб - це неформальна організація вчених - математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо - створена 1968 р. Основна мета досліджень, що проводилися під керівництвом цього клубу, полягала в розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних під егідою Римського клубу, показали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей та цілей і переходити від вузьконаціональних, регіональних до оцінки глобальної світової рівноваги задля безпеки життєдіяльності всього людства.
38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 р. створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку, завдання якої- аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів ця комісія підготувала фу-ндаментальне дослідження "Наше спільне майбутнє" (1987 р.). На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.
1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена концепції безпечного сталого розвитку світового співтовариства. Конференція ухвалила документ "Порядок денний XXI століття" та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку людства.
Щодо України, то в першу чергу слід зазначити, що економіка її десятиліттями формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, без належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відповідає потребам населення, не забезпечує норм&пьних умов його існування. Висока матеріатота енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки та спалювання. Це породило додаткові обсяги відвалів пустої природи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду й атмосферу. Нині об'єм накопичених у межах нашої країни відходів різних галузей промисловості перевищує 17 млрд т.
Усе це, підсилене радіоактивним забрудненням територій у результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи - аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до формування не лише в багатьох містах, а й на окремих територіях нашої країни несприятливих умов для проживання людей (Гордієнко, 1996; Кучма, Манібаєв, 1992; Моляко, 1996;Яблоков, 1991).
Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн.
Глобальна кризова ситуація в Україні в різних сферах життя: соціально-політичному, матеріальному, екологічної непередбачуваності за зневажливого та нерозумного ставлення людей до самих себе та навколишнього середовища, жахливого демографічного становища - зумовлює підвищення як індивідуальної, так і суспільної значущості питань розвитку, формування, оптимального підтримання психосоматичного здоров'я дітей, підлітків, студентської молоді України, вчасної профілактики, лікування захворювань на початкових стадіях та корекції можливих відхилень у функціонуванні організму. За даними Г.Бачинський, Н.Беренда, В.Бондаренко (1995), в Україні вже припинилося природне відтворення населення - людей померло на ЗО % більше, ніж народилося. Дитяча смертність в Україні є найвищою в Європі, 80% вагітних жінок хворі (10 років тому ця цифра становила 30%), з тисячі новонароджених в Україні вмирає: в містах 13, у селах 14 дітей. 80% українських дітей хворіють. Зростає кількість дітей з порушеною спадковістю. Лише за останнє десятиліття в Україні у п'ять разів збільшилася кількість неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46% дітей набувають різних хронічних захворювань, 50% - морфофункціональних порушень. З 1986 р. на 5% щорічно зростає кількість народжених дітей-мутантів. Український народ опинився перед реальною загрозою вимирання. Щоправда, в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві. Але однією з причин цього є спад виробництва. Крім того, незважаючи на зниження травматизму на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку зростає. За темпами смертності населення Україна входить у першу десятку країн світу, а дитяча смертність у ній є найвищою в Європі.
Тому недивною була поява статті під назвою "Українців час записувати до Червоної книги"(1997). Це результат усіх екологічних проблем, які стали характерними для держави. Так, в Україні за останні 30 років із 70 тис. малих річок зникло 20 тис. Тільки в басейні Дніпра щорічно потрапляє 10 млдр м стічних вод, небезпечних для здоров'я людини. А п'ють дніпровську воду близько половини населення України. Дуже забрудненим є повітряний басейн, в який щорічно потрапляє більше 20 млн т шкідливих речовин - близько 400 кг на кожну людину, тобто більше 1 кг на людину за добу.
У багатьох містах - Запоріжжі, Маріуполі, Кривому Розі, Макіївці, Лисичанську, Дніпродзержинську, Донецьку, Дніпропетровську концентрація шкідливих речовин перевищують їхні ПДК (промислово допустимий коефіцієнт) в 25-100 разів.
У результаті цього природний приріст в Україні у три рази нижчий, ніж у середньому у світі, тривалість життя на вісім-десять років менша порівняно з розвинутими країнами. Темпи зростання загальної захворюваності за останнє десятиліття збільшилися на 35-40% за рахунок злоякісних новоутворень, серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми, цукрового діабету, алергій.
Території надзвичайного забруднення та екологічного лиха займають 15% площі держави. Територія екологічної катастрофи - це 30-кілометрова зона аварії на Чорнобильській АЕС, екологічного лиха -північна частина Житомирської та Київської областей. До надзвичайно забруднених віднесено промислові регіони Донецької, південь Луганської, Дніпропетровської областей, а також узбережжя України -прибережні регіони Азовського та Чорного морів. Ще в постанові Верховної Ради СРСР від 27 листопада 1989 р. "Про невідкладні заходи екологічного оздоровлення країни" вказувалось на те, що на межі екологічної кризи перебувають Придніпров'я, Придністров'я, Донбас, басейни Чорного й Азовського морів.
Як відомо, від взаємовідношень організму з біологічним та соціальним середовищем залежить стан здоров'я людини. Питання залежності здоров'я людини, трившюсті її життя розкрито в багатьох працях (Веііос, 1973; Бакач, 1980; Зкхольм, 1980).
Проблеми захисту природного середовища та людини від забруднення, екологічних катастроф може бути розв'язано тільки шляхом екологічного виховання населення, у тому числі учнів та студентів.
Цю проблему було розкрито в матеріалах наукового семінару "Удосконалення природоохоронної освіти та виховання учнівської та студентської молоді..." (1988); у монографії А.Миронова "Зміст екологічної освіти майбутнього вчителя" (1991); у роботі Н.Назарової "Охорона навколишнього середовища та екологічне виховання студентів" (1989); у матеріалах першої науково-практичної конференції "Здоров'я та освіта" (Львів, 1993);
У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина, і безперечно, людина з вищою освітою, має усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.
Навчання сучасної молоді закономірно охоплює три важливі вікові групи: дитинство, підлітковий та юнацький вік, коли відбувається формування психофізіологічних якостей, а саме: інтелектуальних, емоційних, фізичних, психологічних тощо. Слід зазначити той факт, що водночас з розвитком пізнавальної діяльності в підростаючого покоління відбувається формування особливостей психосоматичного здоров'я майбутньої особистості. Це, очевидно, забезпечує поєднання всіх аспектів навчально-виховного процесу: загально-гуманітарного, професійно орієнтованої підготовки, відвідування факультативних занять за інтересами чи спецкурсів за вибором. Методика навчання зводиться у класичному її вигляді до тріади: накопичення знань, умінь і практичних навичок (зі спробами їх упровадження в майбутній професійній діяльності). Загальновідомим фактом є орієнтація на перевагу інтелектуалізації навчально-виховного процесу за рахунок завищених, а досить часто і не відповідних віку, психофізичних можливостей, інтересів, мотивів, здібностей учнів, студентів. У результаті цього випускники шкіл, вищих навчальних закладів за станом психосоматичного здоров'я не в змозі повноцінно виконувати професійні обов'язки (швидко втомлюються, досить часто перебувають у депресивному, неврозоподібному стані, важко переживають адаптацію до нових колективів, вступають у конфлікт у міжособистісних стосунках тощо).
Одним з пріоритетних напрямків реформування освіти є "забезпечення в кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання та виховання фізично та психічно здорової особи" (Актуальньїе проблеми гигиеньї..., 1995; Державна національна програма...., 1994) і в першу чергу у вищих навчальних закладах, покликаних формувати валеологічний світогляд, культуру здоров'я, забезпечувати засвоєння основ безпеки життєдіяльності, спонукати молодих людей до постійного пошуку методів підтримання власного психосоматичного здоров'я.
Як нормативна дисципліна "Безпека життєдіяльності" - це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категоріальний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення в подальшому охорони праці, екологічного захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які стосуються конкретних небезпек і способів їх запобігання.
Фахова освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, вміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зокрема, під час виконання управлінських дій, при проектуванні чи розробці нових процесів, виконанні конкретних виробничих, технологічних операцій тощо. Відомо, що знання, навички, досвід, набуті в одній ситуації, можна з успіхом застосовувати в інших обставинах. Такий перенос зветься позитивним проеціюванням. Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна надає широкі можливості для реалізації цього принципу, тому що вона вирішує двоєдине завдання. З одного боку, вона підвищує гуманітарну складову при підготовці майбутніх спеціалістів технічного напрямку, а з іншого - дає студентам гуманітарних закладів освіти необхідний для подальшої діяльності мінімум технічних знань.
Підготовка студентів із цієї навчальної дисципліни містить теоретичні положення, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, і не лише забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує їх до майстерного виконання технологічних процесів різної складності. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосистем, уміти будувати логічне дерево екосистем, а також логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки.
Аналіз стану здоров'я випускників шкіл, що вступають до вищих закладів освіти, свідчить про те, що мало хто з них починає студентське життя абсолютно здоровим. Як підкреслює міністр освіти В.Кремінь, "майже 90 % дітей, учнів, студентів мають відхилення у здоров'ї, понад 50% - незадовільну фізичну підготовку" (Освіта України, 2000). Такий рівень здоров'я молоді багато в чому обумовлений відсутністю у студентів інтересу до своєї особистості і, зокрема, до культури здоров'я. Погіршення стану здоров'я молоді відбувається на фоні вкрай напруженої санітарно-епідеміологічної ситуації в нашій країні. Зростає кількість хворих на туберкульоз, СНІД (синдром набутого імунодефіциту), захворювання, що передаються статевим шляхом; незадовільними є швидкість і якість реєстрування осередків особливо небезпечних інфекцій. Такий стан є характерним для всіх регіонів України. Але статистика свідчить, що проблема формування культури здоров'я студентів є особливо актуальною для Донецько-Придніпровського регіону, бо найзначніший об'єм викидів шкідливих речовин (81 % загального по Україні) припадає на міста Дніпропетровськ, Донецьк, Горлівку, Єнакієве, Запоріжжя, Макіївку, Маріуполь та ін.
Культура здоров'я молоді, зокрема студентської, - це складова духовної культури, одна з головних умов активного повноцінного життя не тільки в роки навчання, але й у майбутній професійній діяльності. Можна зауважити, що формування культури здоров'я студентів не розпочинається тільки у вищих навчальних закладах, як, власне, й не закінчується в них. Проте саме в ці роки воно набуває особливого значення. Це пов'язано з тим, що для особистості вік 18-22 років є періодом духовно-культурної сенситивності, найбільш активного розвитку фізичних кондицій, інтелектуальної, моральної та естетичної сфери, становлення й стабілізації волі та характеру, оволодіння молодою людиною повним комплексом соціальних ролей дорослого. У цей період продовжує формуватися та стабілізуватися самосвідомість, яка виражається в задоволеності собою, в самооцінці; усталюється певний "студентський" спосіб життя, що, як відомо, є одним з найважливіших, найвпливовіших чинників щодо здоров'я (Валеологічна освіта..., 1999; Валеологічна освіта та виховання..., 1999; Лисицин, 1995).
Слід урахувати ще й те, що більша частина студентської молоді вже мають певні захворювання, які розвинулися під час навчання у школі. "....Стрімке погіршення здоров'я дітей та учнівської молоді становить реальну загрозу виродження та вимирання народу України (Актуальні проблеми...,1995; Шкільний курс...,1994). Погане володіння навичками самостійної роботи, невміння правильно розподілити власний час для навчання -усе це збільшує ймовірність прогресування існуючих хвороб і появи нових. На жаль, як вказує В.Кремінь, ми не ведемо ефективної роботи щодо захисту здоров'я дітей.
Яскравим підтвердженням цієї думки може слугувати дослідження, проведене Г.Кривошеєвою (2000). Аналіз захворюваності студентів 15 вищих навчальних закладів такого індустріального міста, як Донецьк, виявив п'ять груп захворювань, які зустрічаються найбільш часто: 1) органів зору; 2) опорно-рухового апарату: 3) нервової системи: 4) органів дихання; 5) шлунково-кишкового тракту. При цьому було встановлено тенденцію до їх збільшення. Так, у студентів Донецька захворюваність шлунково-шишкового тракту в 1997-1999 рр. збільшилась у 2,5 рази порівняно з 1996 р.; нервової системи - у 1,52 рази; на вегето-судинну та нейроциркуляторну дистонію - в 1,5 рази. Усі перелічені вище хвороби головним чином набуті під час навчання у школі, а потім й у вищих навчальних закладах.
Велика увага в науковій літературі приділяється такому важливому критерію культури здоров'я, як медиковалеологічна грамотність, санітарна освіта (Акбашев, 1995; Гасанов, 1989; Тазетдинова и др., 1995; Щепин и др., 1985). У цих публікаціях підкреслюється, що озброєння студента знаннями й уміннями служить валеологічною підтримкою, бо зміцнює віру у свої сили в боротьбі за власне здоров'я. В.Спрянський (1997) вважає, що валеологічна підтримка передбачає формування в особистості гуманістичних позицій у взаєминах з іншими людьми, що сприяє захисту власного здоров'я й здоров'я близьких.
Недотримання гігієни розумової праці, великі психоемоційні навантаження спричинюють порушення діяльності нервової системи, неврози, виникнення соматичних захворювань, які мають неврогенну природу (наприклад, виразкова хвороба шлунка), стомлення, перевтомлення і т.п. Багато хто з учителів про таке захворювання, як фонастенія, дізнаються вже після її розвитку. Проте фонастенія - це професійне захворювання педагогів, яке "...виникає через надмірне навантаження апарату голосоутворення (Энциклопедический словарь, 1984). Це захворювання входить до четвертої групи всіх наявних професійних захворювань.
Економічна і культурна криза призвела до зубожіння більшості населення України, до знецінення загальнолюдських цінностей. Останнє виявилося причиною зростання проституції, наркоманії, алкоголізму - незмінних супутників соціально-зумовлених інфекцій, зокрема венеричних і СНІДу. Рівень захворюваності венеричними хворобами є найбільшим за останні ЗО років. 1 це при тому, що офіційна статистика є далекою від реальності. Так, "...у країні дев'ять з кожних 10 хворих на гонорею не звертаються по допомогу у шкірно-венерологічні диспансери", як зазначила головний санітарний лікар України Л.Некрасова (1997). З 1995 р. в Україні спостерігається вибухоподібне поширення ВГЧ-інфекції. Як стверджують спеціалісти Національного комітету з профілактики наркоманії й захворювання на СН1Д, країна не має можливості забезпечити профілактичне лікування хворих на СН1Д. (Лікування на той час коштувало 1,5-2 тис. доларів США на рік.) Одна тільки ВГЧ-інфекція спричинює світові збитки в розмірі 90 млрд доларів на рік, з яких 10 млрд - це прямі витрати, а 80 - непрямі.
Найважливішим показником медико-валеологічної грамотності студентів є знання ними індивідуальних особливостей власного організму, таких як спадкова схильність до захворювань, функціональні особливості центральної нервової системи, причини захворювань, тип конституції та статури, біоритми тощо. Вивчення індивідуальних особливостей організму (Апанасенко, 1996; Дубров, 1990; Клиорин, Чтецов, 1979; Сонькин и др., 1994) потребує систематичної копіткої роботи над собою, і це сприяє розвитку самоспостереження, оволодінню самоаналізом, методикою самооцінки.
У літературі є дані, які вказують на те, що основним компонентом поведінки, який визначає стійкість організму до всіляких шкідливих впливів, є пошукова активність. Це діяльність, спрямована або на зміну неприйнятної ситуації або на зміну свого ставлення до неї, або на збереження сприятливої ситуації всупереч дії загрозливих факторів і обставин за відсутності певного прогнозу результатів такої активності, але при постійному врахуванні проміжних результатів у процесі самої діяльності (Ротегберг, Бондаренко, 1989; Андреев;Ч$88).
Відомо, що здатність особистості поводити себе адекватно в умовах реальності, яка хаотично постає перед нею, і бути готовою до її зміни у майбутньому визначає здоров'я - психосоматичну стійкість особистості, унікальне поєднання тілесної й духовної організації (Чесноков, 1998; Кеііуеіаі., 1991).
Знання студентами гуманітарних закладів освіти заходів невідкладної долікарської медичної допомоги за гострих станів, таких як кровотеча, травма, опіки різної етології, обморожування, раптова зупинка дихання й серцевої діяльності, втоплення тощо, є показником рівня медико-валеологічної грамотності. Дуже важливо за необхідності вміти надавати ефективну самодопомогу й собі самому.




2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП