Отже, розкриємо суть основних видів покарань, перелічених у 1 питанні даної теми. Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно-корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Закон не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуван-ням, умовно-дострокового їх звільнення від покарання, а також заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (статті 75, 81, 82 КК). Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири годи-ни на день. Громадські роботи не призначаються інвалідам І або ІІ групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Виправні роботи (ст. 57 КК). Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку за-судженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від де-сяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по до-гляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, випра-вні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох вста-новлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Зі змісту ст. 57 випливає, що цей вид покарання, на відміну від громадських робіт, не може застосовуватися до безробітних. Закон (ч. 3 ст. 57 КК) передбачає можливість заміни виправ-них робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, а також можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК) і умо-вно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК). Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) застосовуються до засуджених військовослужбовців, окрім вій-ськовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засу-дженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи по-збавлення волі на строк не більше двох років призначити служ-бове обмеження на той самий строк. Покарання у вигляді службового обмеження полягають у то-му, що: 1) засуджений військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні; 2) строк покарання не зараховується йому в строк вислуги ро-ків для присвоєння чергового військового звання; 3) із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави. Арешт (ст. 60 КК) полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції в арештному домі за місцем засудження (військовослуж-бовець — на гауптвахті). Цей вид покарання є дещо схожим із покаранням у вигляді позбавлення волі: відповідно до ст. 101 ВТК на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими. Адже за-судженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання грошових переказів, а також по-силок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Окрім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім — до двох годин), що наближує режим їх три-мання до режиму тримання у тюрмі, право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі. До засуджених, які відбувають арешт, не можуть застосовува-тися звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 75 і 81 КК). Застосування арешту до військовослужбовців має також свої-ми правовими наслідками те, що: а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до за-гального строку військової служби і вислуги років для присвоєн-ня чергового військового звання; б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров’я; в) під час відбування арешту засудженому військовослужбов-цю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання. Покарання у вигляді обмеження волі (ст. 61 КК) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення за нею на-гляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обме-ження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років. Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни не-відбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як прави-ло, на виробництві виправних центрів, а також на договірній ос-нові на державних або інших форм власності підприємствах. Відповідно до встановленого законом (ст. 1072 ВТК) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цін-ні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати коротко-строкові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру. До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовува-тися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умо-вно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також за-міна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (статті 75, 81—83 КК). Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І і ІІ групи. Тримання військовослужбовців у дисциплінарному баталь-йоні (ст. 62 КК). Покарання у вигляді тримання в дисциплінар-ному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, пе-редбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обста-вини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замі-нити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК). Тримання військовослужбовців в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізо-ляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримі-нально-виконавчої установи. Такими установами на сьогодні є: виправно-трудові колонії; тюрми; виховно-трудові колонії (для неповнолітніх). Позбавлення волі на певний строк застосовується: 1) у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК; 2) у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК пе-редбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК); 3) у разі заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (статті 86, 87 КК). Позбавлення волі на певний строк є найпоширенішим видом покарання. Особа може бути звільнена від відбування цього покарання з випробуванням, якщо вона засуджена на строк не більше п’яти років (ст. 75 КК), а також може бути умовно-достроково звільне-на від відбування покарання (ст. 81 КК). Невідбута частина по-збавлення волі може бути замінена судом більш м’яким покаран-ням (ст. 82 КК). Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) встановлюється за вчи-нення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випад-ках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Особлива частина КК містить лише 11-ть санкцій, які перед-бачають довічне позбавлення волі (ст. 112; ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 258; статті 348, 379, 400; ч. 4 ст. 404; ч. 2 ст. 438; ч. 2 ст. 439; ч. 1 ст. 442; ст. 443). Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81 КК), до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК). Проте актом про помилу-вання може бути здійснена заміна засудженому призначеного су-дом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбав-лення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (ст. 87 КК). Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчи-нили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були вагітними під час учинення злочину або на момент постановлення вироку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні покарання» з дисципліни «Кримінальне право України»
