Функції, основний товар та суб’єкти валютних ринків
Валютний ринок виконує такі важливі функції: • здійснення міжнародних розрахунків; • регулювання валютних курсів; • диверсифікація валютних резервів; • хеджування валютних ризиків; • отримування учасниками валютного ринку прибутку у ви-гляді різниці курсів валют; • проведення валютної політики, напрямленої на державне ре-гулювання національної економіки та узгодженої політики в ме-жах світового господарства. Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова ви-мога, визначена в іноземній валюті. Суб’єкти валютного ринку: • державні установи (переважно центральні банки та казна-чейства); • юридичні та фізичні особи; • комерційні банківські установи; • валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. Валютний ринок складається з багатьох національних валют-них ринків, які об’єднані у світову систему. Ця система дозволяє банку в будь-якому валютному центрі здійснювати угоди на такій основі: І рівень: Роздрібна торгівля. Угоди на одному національному ринку, відповідно до яких банк-дилер під час купівлі-продажу безпосередньо взаємодіє з клієнтом. II рівень: Оптова міжбанківська торгівля. Угоди на одному національному ринку, згідно з якими два банки взаємодіють один з одним з допомогою валютного брокера. Це, по суті, міжбанків-ський ринок. ІІІ рівень: Міжнародна торгівля. Угоди між двома і більше національними ринками, відповідно до яких банки різних торго-вельних центрів взаємодіють один з одним. Такі угоди можуть включати арбітражні операції на двох чи трьох ринках. У розглянутій світовій системі існує тенденція до дії закону од-нієї ціни. Тому в Нью-Йорку обмінне співвідношення долара США і євро, долара і японської єни буде таким самим, як у Лондоні і Токіо. Це явище має місце через процес арбітражу. Якщо в цінових відно-синах цих валют з’являються які-небудь розбіжності, банки-дилери як учасники ринку будуть продавати чи купувати валюту, щоб мати зиск з цих розбіжностей. Учасники ринку купуватимуть валюту, ва-ртість якої падає, і продаватимуть валюту, вартість якої зростає що-до обмінних курсів в інших ринкових центрах. Валютні ринки використовуються для таких цілей. Забезпечення торгівлі й інвестицій. Компанії, що здійсню-ють імпорт і експорт товарів, купують їх за одну валюту, а про-дають за іншу, тобто здійснюють платежі в одній валюті, а ви-торг одержують в іншій. Отже, доводиться конвертувати частину виторгу в ту валюту, якою вони розраховуються за товари, що одержали. В аналогічному становищі перебуває і компанія, що здобуває активи в іншій країні і повинна розрахуватися за них у місцевій валюті. Їй також доводиться конвертувати свою валюту в місцеву. Спекуляції. Обмінний курс двох валют міняється залежно від попиту та пропозиції на кожну з них. Трейдери можуть отримати прибуток, купуючи валюту за одним курсом і продаючи за ін-шим, вигіднішим. Значна частина угод валютного ринку є спеку-лятивними. Хеджування. Компанії, наприклад фабрики, що мають активи в інших країнах, беруть на себе ризик зміни вартості активів, ви-раженої в їхній національній валюті, у результаті коливань об-мінного курсу двох валют — національної і місцевої. Хоча іноземні активи не змінюють з часом своєї вартості в іноземній валюті, вони можуть приносити як прибуток, так і збитки в національній валюті їхньому власникові у разі зміни обмінного курсу. Компа-нії можуть уникнути прибутків або збитків, застосувавши хеджу-вання. Хеджування припускає здійснення такої валютної опера-ції, яка цілком компенсує прибуток або збиток за іноземними ак-тивами, обумовлені зміною обмінного курсу. Капітал переливається в ту країну, де інвестори бачать для се-бе перспективи. Деякі країни мають потребу в припливі капіталу і пропонують відповідні процентні ставки, інші мають надлишок капіталу і, отже, установлюють нижчі ставки. Однак інвестори не завжди приймають рішення, орієнтуючись тільки на високий процентний прибуток. Наприклад, японські виробники автомобі-лів і електронної техніки інвестують кошти у виробництво на те-риторії Європи і США для подолання тарифних бар’єрів і квот. У короткостроковій перспективі пропозиції та попит капіталу визначаються діловою активністю. Міжбанківський ринок опе-рує великими капіталами при невеликих торговельних спредах, тоді як клієнтський ринок має справи з відносно невеликими об-сягами капіталу, але при більших спредах. Будь-яка несподівана зміна попиту на клієнтському ринку позначається на ставках міжбанківського ринку, що, у свою чергу, впливає на ставки об-мінного курсу. Валютні ринки, будучи позабіржовими, діють у різних час-тинах світу. Години їх роботи, як зазначалося, перекриваються, у результаті чого такий глобальний ринок функціонує цілодобово. Основними елементами валютної угоди є: • дата угоди; • контрагенти; • валюти; • обмінний курс; • суми; • дата валютування; • платіжні інструкції. За останні 30 років кількість фінансових продуктів, доступних на валютних ринках, різко зросла. Дилери банків пропонують ці продукти своїм клієнтам, щоб тим було легше проводити інвес-тування, спекуляції і хеджування. Складна природа більшості цих продуктів у поєднанні з колосальним обсягом коштів, що бе-руть участь в обороті, вимагає від банків створення трьох важли-вих функціональних підрозділів для того, щоб забезпечити ефек-тивний облік і моніторинг здійснюваних угод. Фронт-офіс дилінговий зал. Саме тут ведеться позабіржова торгівля на фінансовому ринку. Це дуже жваве місце, де працю-ють дилери. Мідл-офіс. Ця служба забезпечує підтримку дилерів, надає їм консультації і рекомендації фахівців з керування ризиками, еко-номістів, технічних аналітиків, юрисконсультів та ін. Бек-офіс. Підрозділ обробляє запити та інформацію, видає підтвердження угод, проводить розрахунки, обробляє, керує по-токами наявних коштів. Важливо пам’ятати, що дилери не мо-жуть вести торгівлю без підтримки бек-офіса. Багатьом організаціям, що здійснюють імпорт і/або експорт товарів і послуг, іноземна валюта необхідна для виконання угод та інвестицій. Їм також потрібна мінімізація валютного ризику. Брокери діють як посередники між сторонами, підбираючи зу-стрічні замовлення на продаж і купівлю. При цьому вони збері-гають анонімність сторін до моменту фактичного укладення уго-ди. Брокери знають, хто з дилерів пропонує найвищий курс купівлі, а хто — найнижчий курс продажу. Вони не відкривають власних позицій і одержують дохід у вигляді комісійних з угоди. Останнім часом у сумарному обороті ринку відчутно зростає час-тка електронних брокерських систем, таких як Reuters Dealing 2000-2 та її конкурент — ЕВS/Мinех. Основні учасники валютних ринків — банки. Хоча валютний ринок є позабіржовим і, отже, децентралізованим, функціоную-чим цілодобово, деякі його інструменти торгуються на біржі. На-приклад, з валютними ф’ючерсами активно працює Чиказька то-варна біржа (СМЕ), а з валютними опціонами — фондова біржа Філадельфії (РНLХ). Якщо не брати до уваги інструменти, які обертаються на бір-жах, можна сказати, що централізованого обліку угод на валют-ному ринку не існує, хоча Банк міжнародних розрахунків оцінює загальний обсяг ринкової торгівлі кожні три роки. З цією метою він користується даними центральних банків усіх країн-учасниць, що дають найточнішу оцінку обсягу торгівлі національною ва-лютою. Слід зауважити, що банки поділяються на «маркет-мейкерів» (активних учасників) та «маркет-тейкерів» (пасивних учасників). Перші — це банки, що котирують дві сторони (купівля — ВID та продаж — ОFFЕR) курсів основних валют і практично завжди готові виконати обмін відповідних валют при зверненні до них. Другі — банки, котрі самостійно не котирують курси і зверта-ються до маркет-мейкерів для здійснення необхідного обміну. Котируючи курси, маркет-мейкери ризикують опинитися «поза ринком» та зазнати істотних втрат. Разом з тим, на відміну від маркет-тейкерів, мейкери мають доходи від постійного скупову-вання та перепродажу валюти, що і може вважатися компенсаці-єю означеного ризику. Провідні світові банки, такі як Citibank (США), Deutsche bank (Німеччина), Commerzbank (Німеччина), ING Barings (Нідерлан-ди), Barclais (Англія) та ряд інших банків можуть котирувати 15—20 курсів валют одночасно протягом операційного дня. Здатність маркет-мейкерів виконувати таку роботу зумовлена наявні-стю у кожному з них кількох дилінгових підрозділів (так званих десків), укомплектованих висококваліфікованим персоналом. За-лежно від ступеня ліквідності ринку банки варіюють курсовими спредами (різниця між курсом купівлі та продажу) для компенса-ції ризику ліквідності. Так, ринок євро/долар США є нині найлік-віднішим світовим валютним ринком, що означає велику кіль-кість контрагентів — як продавців, так і покупців, готових торгувати в широкому діапазоні курсів та сум. Для такого ринку характерним є співвідношення сум валюти, що продаєть-ся/купується, та курсових спредів, яке наведене в табл. 1. Таблиця 1 РОЗМІРИ ТИПОВИХ КУРСОВИХ СПРЕДІВ ЗАЛЕЖНО ВІД СУМ УГОД, ЩО УКЛАДАЮТЬСЯ НА СПОТОВОМУ РИНКУ Сума, дол. США Розмір курсового спреду, піпс 100 000—249 999 10 250 000—499 999 7 500 000—999 999 5 1 000 000 і більше 3 Для ринків з низькою ліквідністю банки можуть установлюва-ти граничні мінімальні та максимальні суми, з якими вони пого-джуються працювати, та індивідуальні спреди. Як правило, спре-ди на таких ринках становлять від 30 до 50 піпсів. Тим самим маркет-мейкер компенсує можливі додаткові витрати на пошук контрагентів на низьколіквідному ринку для укладення угоди та закриття своєї позиції. Комерційні банки виконують операції від імені і за рахунок своїх клієнтів, за рахунок власних валютних коштів. Клієнтами банків, що формують попит на валютообмінні угоди, є трансна-ціональні торговельно-промислові компанії, компанії — суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, інші комерційні утворення, зо-крема фірми, що розмістили в банку власні валютні кошти у до-вірче управління. Метою таких компаній при здійсненні валют-них операцій є забезпечення поточних потреб у тій чи іншій ва-люті, диверсифікація портфеля валют, хеджування майбутніх валютних надходжень або перенесення у часі експозиції валют-ного ризику. Взаємовідносини між банком та клієнтом з приводу купів-лі/продажу валюти регулюються договорами про обслуговуван-ня, а також поточними письмовими дорученнями (ордерами). Окрім банків, учасниками валютного ринку є брокерські кон-тори, фінансово-промислові компанії, інвестиційні фонди. Брокер-ські контори виконують суто посередницькі послуги і, на відміну від банків, можуть спеціалізуватися на здійсненні окремих опера-цій, наприклад тільки купівлі продажу опціонів. Інвестиційні фон-ди, здійснюючи управління коштами клієнтів, мають за мету ефек-тивне управління портфелем. Тому вони не керуються вказівками клієнтів, а самостійно оперують ввіреними їм коштами. До найвпливовіших учасників ринку належать центральні (національні банки) країн. Їх участь спрямована на коригування валютного курсу за допомогою монетарних заходів та валютної інтервенції, а також на виконання поточних операцій. Впливо-вість того чи іншого центрального банку у загальносвітовому ма-сштабі визначається важливістю відповідної валюти для світової економіки. Так, найбільший вплив на світові валютні та грошові ринки мають центральний банк США (The Federal Reserve System) та Центральноєвропейський Банк (Central European Bank). Далі йдуть — центральний банк Німеччини (Deutsche Bundesbank), Великобританії — Bank of England, Японії — Bank of Japan. Залежно від мети операцій учасників валютного ринку, як і взагалі всіх учасників міжнародного фінансового ринку (див. підрозділ 3.5), можна також поділити на дві групи: хеджери і спекулянти. Хеджери — учасники ринку, що не бажають ризику-вати і хотіли б застрахувати свої активи, скориставшись відоми-ми фінансовими інструментами та послугами спекулянтів, гото-вих перекласти ризик на себе. Підвищений ризик має нагоду перетворитися у величезні прибутки, так само як і виявитися ка-тастрофічними збитками. І все ж примара прибутків стає сильні-шим стимулом спекулятивної торгівлі. Валютні спекулянти дещо різняться між собою у засобах ведення торгівлі, через що їх умо-вно поділяють на позиційних спекулянтів та скалперів. Позицій-ники (інша назва «Інвестори»), як правило, працюють з великими сумами коштів, а термін вкладень у певний інструмент (валюту) ринку триває до моменту, коли, на їхню думку, можуть відбутись якісь небажані зміни у поточних ринкових тенденціях. Позиційні трейдери займають відносно довго-строкову позицію. Скалпери оперують відносно невеликими коштами, проте намагаються якомога більше разів відкрити та ефективно закрити позицію, ру-хаючись за трендом валютного курсу. Наведена класифікація ці-лком справедлива як для поточного, так і для строкового ринку. Кожен з учасників ринку, вирішуючи свої власні завдання, ро-бить при цьому свій внесок у підтримання ринкової ліквідності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Функції, основний товар та суб’єкти валютних ринків» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
