Серед загроз і викликів нового типу для європейської безпеки небезпеку, з огляду на можливість переростання у воєнний конфлікт, становлять регіональні, локальні конфлікти, особливо, конфлікти низької інтенсивності. Їх глибші витоки мають, як правило, релігійний, етнічний чи політичний характер і є відгуком на історичну несправедливість. Дуже часто це міжетнічні та релігійні конфлікти.
Найчастіше до цих конфліктів народи підштовхують спільні побоювання про їхнє майбутнє, які ґрунтуються на негативному досвіді минулого. Так стається, коли держава перестає бути арбітром між етнічними і релігійними групами та не може забезпечити ефективної охорони їхніх спільних прав. За таких умов “зародження анархії” навіть великі етнічні та релігійні групи починають боятися за своє фізичне існування, і що тим самим спонукає їх готуватися до оборони із застосуванням сили, отже, спричиняє можливість на- сильства. Незважаючи на те, що, принаймні, на ранній стадії свого розвитку, внутрішні збройні конфлікти чи конфлікти низької інтен- сивності можуть і не становити загрози міжнародній безпеці, порушуючи тільки внутрішній мир у державі, на території якої вони відбуваються232, як і міжетнічні та релігійні конфлікти, котрі теж мають локальний характер (обмежені територією однієї держави або декількох сусідніх держав), вони все ж можуть виходити за межі локального конфлікту. С.В. Черніченко зазначає, що сторони внутрішнього зброй- ного конфлікту “не є ні агресорами, ні носіями, так би мовити, навмисної загрози міжнародному миру і безпеці”233. Але, коли спалахують міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, вони супро- воджуються актами насильства і ненависті більшою мірою, ніж інші збройні конфлікти. І оскільки в цьому разі традиційні способи мирного врегулювання є неефективними, такого типу конфлікти вважаються особливо небезпечними для місцевого населення (небезпека масового насильства і виселення), а також для міжнародної безпеки. Зазвичай вони додають сусіднім державам проблем, пов’язаних з біженцями, створюють умови для розвитку тероризму, зростання організованої злочинності (найманці, торгівля зброєю), перешкоджають вільному розвитку торгівлі, а
також впливають на розпалювання цього типу конфліктів в інших регіонах234. Залагодження міжетнічних і міжконфесійних конфліктів є дуже важкою справою, – їх можна стримати чи тимчасово припи- нити, але важко є їх повністю загасити. Українські експерти Л. Поляков та М. Сунгуровський зазначають, що “міжетнічні та релігійні протиріччя виявляються сильніші за прихильність грома- дян до цінностей демократичного устрою у державі, повагу до загально визнаних прав і свобод людини”235. Як свідчить міжнародний досвід, узгодження мирних угод між ворогуючими сторонами – заледве половина успіху. Набагато важче імплементувати досягнуті домовленості. Навіть якщо зовнішній тиск допроваджує конфліктні сторони до столу переговорів, і вони завершуються підписанням угод, все ж нерозв’язаними залишаються стратегічні дилеми. Стабільний мир можуть запровадити тільки відновлені державні інституції, котрі розпочнуть ефективну медіацію між ворогуючими групами, провадячи до відновлення довір’я і віри в гарантії, що містяться в міжетнічних та міжкон- фесійних угодах. Отже, мирний процес є повільним і тільки після кількох років приносить позитивні результати.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етнічні і релігійні конфлікти» з дисципліни «Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад Польщі»
