Ринку авіаційного транспорту в Європейському співтоваристві до початку 90-х років була властива замкнутість і режим виняткового регулювання, створений на підставі двосторонніх міждержавних угод. Завдяки реалізації так званих трьох пакетів лібералізацій-них заходів в авіатранспорті, прийнятих 1992 p., трансагентства країн-членів отримали доступ до ринку цих послуг. Основними документами цих трьох пакетів були дві директиви: перша з них запровадила єдину 190 авіатранспортну ліцензію для авіапідприємств Союзу, встановивши недискримінаційні технічні та економічні критерії отримання ліцензії для усіх авіаперевізників; друга - встановила правила доступу для авіапідприємств Європейського Союзу до внутрішньокомунітарних трас; таким чином був практично повністю відкритий ринок пасажирських, транспортних і чартерних перевезень для авіапідприємств Спільноти. Пізніше були прийняті недискримінаційні транспарентні правила призначення злітних і посадочних смуг на переповнених аеродромах. Ще один документ стосувався цін на авіаквитки та вартості транспортних послуг. У цьому питанні діє принцип вільних договірних цін, схвалений усіма країнами-членами Спільноти, однак із застереженням, що вони мають право відмовитися від невиправдано високих договірних цін, або навпаки, надто низьких демпінгових цін. Для усунення деяких технічних перешкод на ринку авіатранспорту ЄС слугують також документи, які впорядковують взаємне визнання ліцензій пілотів і членів екіпажу, встановлюють спільні технічні стандарти тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Авіатранспорт» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
