Міжнародна нормативно-правова база транскордонного співробітництва
Сьогодні в Європі накопичено багатий досвід міжрегіональної співпраці, основні положення якого свідчать, що регіони відіграють значну роль у формуванні політики загальноєвропейських інтересів, посідають активну позицію щодо повноправного включення їх у процес прийняття рішень. Міжнародно-правове регулювання транскордонних відносин базується на системі міжнародних угод і договорів. Відповідно до завдань, що вирішуються в межах транскордонного співробітництва, а також суб'єктів, що вступають у міжнародні відносини, можна визначити рівні правового регулювання: • міжнародний, • міждержавний, • регіональний, • локальний. Суб'єктами, що займаються проблематикою прикордонного й транскордонного співробітництва на міжнародному рівні, є насамперед Рада Європи, її органи, Комісія ЄС, Європейський інвестиційний банк та ін. Мета їх діяльності - проведення єдиної політики у транскордонному 113 ■ співробітництві з урахуванням загальноєвропейських інтересів і шляхом розробки спільних правил, записаних у міжнародних конвенціях і угодах, до яких приєднуються окремі держави. Наприклад, в Європі діє 106-та Мадридська конвенція загальних принципів транскордонного співробітництва. Для всіх європейських прикордонних територій базовими є положення, викладені в Європейській хартії територіального устрою, Основних положеннях політики розвитку європейського простору та ін. Водночас прийнято і вже діє низка міжнародних конвенцій у сфері охорони навколишнього середовища: Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, Конвенція про транскордонне забрудення повітря на великі віддалі, Конвенція з охорони та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій та ін. На міждержавному рівні кожна суверенна держава в межах міжнародних угод і конвенцій розробляє концепцію транскордонного співробітництва, виходячи з власних національних інтересів і стратегії зовнішньоекономічної політики. На регіональному рівні основними суб'єктами вирішення проблем транскордонного співробітництва є органи самоврядування і місцевої державної адміністрації двох і більше сусідніх держав. Укладаючи між собою регіональні угоди, вони можуть створити сприятливі умови для використання всіх потенційних можливостей прискорення соціально-економічного розвитку своїх територій. На локальному рівні вирішуються конкретні завдання, які можуть бути реалізовані окремими суб'єктами відповідно до їхніх власних інтересів і згідно з укладеними контрактами. Таке співробітництво за сприятливих умов швидко розвивається і дає відчутні результати. Єврорегіональна співпраця є важливим інструментом налагодження в Європі нових міжнародних і міжрегіональних стосунків. Підставою нової правової інфраструктури двосторонніх стосунків слугують багатосторонні угоди (міжнародні), в яких однією з найважливіших засад є нав'язування і розвиток різних форм транскордонного співробітництва. Особливе значення для визначення загальних правових меж транскордонного співробітництва в прикордонних регіонах окремих держав мають угоди, прийняті міжнародними інституціями. До таких угод належать: 114 • Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або органами влади 1980 p., яку коротко називають Мадридська конвенція, та Додаткові протоколи до неї; • Європейська хартія прикордонних і транскордонних регіонів 1981р.; • Європейська хартія територіального самоврядування 1985 p.; • Європейська хартія регіонального самоврядування 1997 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародна нормативно-правова база транскордонного співробітництва» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
