На практиці функціональна теорія стосувалася радше процесу утворення «Європи» з використанням інтеграційних механізмів, ніж її остаточного вигляду, тобто зінтегрованої наднаціональної організації. Функціоналісти вважали, що міцніючі західноєвропейські держави не захочуть позбутися обсягу своїх повноважень, а обрання «європейського» парламенту не спричинить автоматично «європейського» ставлення та лояльності громадян. Саме тому, функціональний метод - на думку його пропагандистів - був єдиним практичним методом досягнення єдності співробітництва. Згідно з його тезами, необхідно розпочати створення зінтегрованої «Європи» від поєднання окремих сфер державної діяльності, але лише в тих межах, в яких це буде необхідним для розв'язання конкретних проблем. Не заглиблюючись в аналіз теоретичних підстав федералізму і концентруючи увагу на тих елементах, які були тісно пов'язані з інтеграційною практикою, варто відзначити, що на формування уявлень про інтеграцію великий вплив мала діяльність численних політичних і суспільних організацій, які утворилися завдяки популяризації ідеї об'єднання, що 26 переважно брали участь в опрацюванні федералістичної інтеграційної концепції. Як вже було згадано, у другій половині 50-х років під впливом занепад)' планів політичного та мілітарного об'єднання в рамках федерал і стичних орієнтацій визначилися дві основні течії: уніоністів та рішуче настроєних федералістів; але й в рамках кожної з них мало місце розгалуження на дві концепції. Уніонізм в Європейському об'єднавчому русі, сформований під впливом британських та французьких федералістів, надавав перевагу конфедерації як формі об'єднання, хоча деякі його відгалуження декларативно виступали за федераційну форму, трактуючи конфедерацію як перший етап на шляху досягнення цієї мети. У будь-якому разі, розраховувалося на довготривале збереження національної суверенності, навіть в умовах поглиблення економічного і політичного співробітництва. У межах напряму рішучої федералістичної орієнтації можемо натомість виділити так званих конституціоналістів, які головну моторну силу інтеграційного розвитку вбачали в «стрибку» конституційного характеру (формування структури групи наднаціональних органів, поділ компетенцій наднаціональними інституціями). Натомість функціоналісти вважали шлях до федералістичної форми об'єднання процесом, в якому зростала кількість передумов для розвитку в багатьох галузях. Вирішальний вплив на федералістичну конструкцію інтеграційної концепції мала якраз група функціоналістів. Прийняття функціональних методів (у їх першому значенні) -скерування основного натиску на економічні чинники і виникнення самодетермінації інтеграційного процесу - віддзеркалилося у формуванні інтеграційної концепції держав Співтовариств. Перехід від економічної до політичної інтеграції розглядався як сталий процес, котрий згодом призведе до політичного союзу. Вважалося, що економіка може бути використана в політичних цілях, але й власне вона є вирішальним чинником щодо сили політики, а не навпаки. Тому треба робити основний натиск на економічну інтеграцію, а політичні цілі будуть функцією цієї інтеграції. Однак ставка на автоматизм розвитку інтеграції не сприяла вдосконаленню концепції федералістичної структури як форми міжнародних відносин та всебічної підготовки умов, що полегшують реалізацію даної мети. Поразки політичної інтеграції в 50-х роках зміцнили переконання функціоналістів щодо значення інтеграції у сфері економіки. Перевагу 27 економіки над політикою в процесах міжнародної інтеграції підкреслював Д.Мітрані, британський функціоналіст. Представники його школи (функціоналісти) вважали за основну силу поштовху еволюції беззупинний технічний розвиток, який спричиняє зміни в економіці, культурі тощо. Це тягне за собою необхідність пристосовування у правових і політичних системах. Внаслідок поглиблення технологічних і економічних зв'язків, які вже мають глобальне значення, виникає небезпечна диспропорція між економічною продуктивністю та економічним життям і партикулярною політичною структурою народних держав. Отож, цілком зрозуміло, що теза функціоналістів про поступове відречення держави від певних функцій на користь наднаціональної влади, яка краще та більш результативно захищатиме національні інтереси, була ілюзорною. Виникала вона однак із твердження, що політика і економіка є окремими функціями держави. Головною перешкодою встановлення міжнародної суспільної системи є суверенність народів. Тому, на думку Д.Мітрані, «уміжнароднення» не повинно відбуватися шляхом радикального перехоплення народних повноважень чи порушення суверенітету інституціями чи наднаціональними органами, а за допомогою поступової ерозії суверенних структур держави і розширення міжнародної функціональної діяльності. Остаточною метою інтеграції, на думку Д.Мітрані, було утворення наднаціонального комплексу, або мережі взаємопов'язаних інституцій, які представляли б передусім традиційні функції народних держав.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Європа» функціоналістів, або численність «Європ»» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
