Кожна істота Всесвіту (як і всякий об’єкт взагалі) має своє призначення і свої можливості виконання задачі (досягнення мети). Все, що сприяє завершеності структури і її дієздатності в процесі виконання задачі носить позитивний характер і може класифікуватись як добро. Покращення організації об’єкта, умов його існування, умов виконання задачі – теж є добро;все, що мішає ,не дозволяє, руйнує об’єкт, істоту, внутрішні і зовнішні чинники класифікується як зло. Все, що існує, завжди виступає в двох іпостасях: добра і зла. Людина, що полює на інших живих істот, робить добро для себе і своїх близьких, але її дії є зло по відношенню до цих істот. В обмеженому конкурентному середовищі кожна істота виступає позитивно для себе і свого середовища: негативно до оточуючого. Все, що існує несе в собі протилежні якості, оцінка яких залежить від суб’єкта оцінювання, а тому поняття добра і зла суб’єктивні. Об’єктивно добро і зло, як поняття, можуть оцінюватись лише ззовні , системою більш високого рівня складовою якої є дія, що оцінюється (теорема Ешбі-Гьоделя). Коли людина щось робить і боляче пальцям, зло для пальців дає можливість здобути їжу для всього організму і то є добро. Не розуміючи сутності речей і спрощуючи будову Всесвіту, людина розділила зовнішній світ на дві окремі якості: все, що для неї добре – то рай, все, що погано – пекло. Відповідно були розділені боги: хтось відповідав за рай, хтось – за пекло. Всевишнього опустили до рівня племінного бога, а йому протиставили іншого племінного чорнобога – сатану (диявола).Обидва полярні боги набули суспільного забарвлення. Кожна організована одною метою спільнота людей (держава, плем’я, рід, клан, банда, партія, церква) живе за правилами, що допомагають досягненню мети завдяки організації спільноти в єдине ціле. Ці правила є законами моралі і етики суспільства. Хто живе за цими правилами – потрапить в рай, хто їх порушує – в пекло. Над суспільством виникає енерго – інформаційна надбудова, яку можна класифікувати як “рай-пекло”. Позбуваючись у час смерті свого біологічного тіла, людина переходе в етап енерго –інформаційної сутності світу Праві, побудованого за дещо іншими законами. В Світі Праві простір організовано так, що все споріднене знаходиться поруч, близько, а все, що впливає на об’єкт – далеко. Все, що любиш і ненавидиш у цьому світі знаходитиметься поруч, а те, до чого байдужий , віддалиться. Якщо в небі зірки далеко одна від одної, то в Світі Праві вони поруч ; якщо споріднені люблячі душі на Землі на різних материках і відстанях, то в Світі Праві вони одна біля одної, саме в Світі Праві найкращі почуття складають світ Раю, найгостріші негативні – світ Пекла. При цьому необхідно пам’ятати, що Світ Праві такий же реальний і фізичний, як і світ проявленої організованої в речовину матерії; що почуття і душа не є властивістю Світу Майї-матері – це поняття Світу Наві. І відносяться вони до організації покровів монади, що утворюють душу. Відходячи до Світу Наві душа зберігає всі уявлення про буття у Світі Яві, і саме у Світі Наві йде корекція інформаційно-духовного наповнення, отриманого в Світі Яві; ця корекція відбувається в напрямку плану досягнення Мети системою більш високого рівня (бога), до складу якої входить душа даної людини. Саме в Світі Наві душа очищається від зайвого на шляху до Білобога чи Чорнобога. Ніяка, нейтральна душа не додає можливостей ні одному ні другому, а тому вона не потрібна ні там, ні там. Переходячи Світ Наві душа починає подорож по світах – чистилищах, набуваючи якостей або Білобога або Чорнобога. Для земної людини є лише два шляхи і дві вершини: абсолютного “его” для себе і “жертви” себе заради буття людства і Всесвіту. Розділяючи Світ на полюси “пекла” і “раю” людина надае своїх якостей і понять “богу” і “сатані” . Але: чи буде сатана звати вбивати, руйнувати, знищувати, катувати? Чи прийде він в образі страшному і потворному, навіть якщо це образ Чорнобога ? Звичайно ні. Це образ прекрасний і гармонійний, і звертається Він до людини закликаючи до любові, добра, людяності. Але не по словах, а по справах його ти пізнаєш Його. По наслідках тих слів і справ, що за ними тягнуться. Сказане не значить, що Чорнобог – це абсолютне зло. Чорнобог, як і Білобог є лише іншою якістю Всевишнього, проявленого в Сварозі. Так, Чорнобог тимчасово руйнує, але з метою продовження життя, еволюції Всесвіту. Бо все посіяне має бути зібраним, а все створене – використаним. І не потрібно змішувати поняття Чорнобога і Хаосу, бездумної руйнації Світу Явленного. Хаос не має ні обличчя, ні законів, ні образу: це перехід в “Ніщо”, в стан відсутності Духу Всевишнього. Безглузде руйновання, необумовлене знищення, вбивство – це поломка системи, втрата її функціональності. І якщо систему не можна відкоригувати, налаштувати в Світі Праві – вона підлягає знищення. Ознаками подиху Хаосу, руйнації людини є її гріхи. Розрізняють чотири гріхи: першородний, батьківський, суспільний і власний. Першородний проявляється в “его” людини, в її біологічній природі, в обмеженості Світу Яві, побудованого на кінцевій території з обмеженими потоками енергії і інформації. В обмеженому Світі живе може існувати лише за рахунок живого, розумне за рахунок розумного, а тому до першородного гріха відноситься лише безумне, без загрози для власного життя, вбивство живого. Батьківський гріх полягає в тому, щоб людина не примножила унаслідувані від батьків помилки і поламки. Суспільний гріх – це порушення суспільних законів на користь системи нижчого рівня, коли інтереси сім’ї , клану, партії, церкви, інших об’єднань ставляться вище суспільних, руйнуючи систему більш високого рівня ( так само як і суспільні інтереси вище планетарних). Особистий гріх – це результат особистих рішень і дій, що мають важкі наслідки для буття і еволюції розумного живого Всесвіту. І цей гріх найтяжчий і карається він більше за попередні. Кара пов’язана з корекцією свідомості через почуття, а тому корекція почуттів викликає страждання. Чим більший гріх тим через важчі випробування проходить душа в Світі Праві і чистилищах пекла і раю. Серед особистих гріхів найважчий той, який дає найбільший урожай. Вбиваючи іншу людину вбивця понесе відповідну кару, але не обдумане слово чи рішення можуть вбити тисячі, і цей гріх в тисячі раз тяжчий. І в стільки ж більша кара та відповідальність за нього. Є гріхи тіла, гріхи розуму(слова) і є гріхи душі. Найбільші гріхи – гріхи тіла, найтяжчі – духу. Як казав І. Христос: “...і не бійтесь вбиваючих тіло, душі ж не в змозі убити. А бійтесь вбиваючих душу, бо той, хто втратив душу, втратив усе.” У обох полюсів буття, є свої закони, своя структура і своя ієрархія, свої вчителі і свої лікарі. Людина зове їх ангелами і бісами, архангелами і престолами, слугами світла і пітьми. Та в своїх оцінках маємо пам’ятати, що ми люди і виходимо з людського, в той час як на інших рівнях організації розуму і духу те, що добре для одних, кимось сприймається як зло і навпаки. І якщо ми дійсно Люди з великої букви, то завжди маємо виходити з правила діяти так, щоб розвивався , розростався і ставав все життєздатнішим, ще більш гармонійним світ навколо, щоб ми були хоча б у малому подібні до свого Творця – Всевишнього.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Добро і зло. Пекло і рай» з дисципліни «Русь»
