Найдавнішою писемністю, відомою нині, була протошумерська, вона ж троянська, написи якою дев'яти тисячолітньої давності можна бачити на брилах Кам'яної могили. Протошумерською писемністю користувалися жителі Подунав'я за 6 тісяч років до н.е., що залишили по собі глиняні таблички біля містечка Тертерія (в нинішній Румунії). На сьогодення у світі розповсюджені два вида писемності: фонемно-буквенна та ієрогліфічна, що виросли з малюнкового відтворення речей і істот первісними художниками. Якщо друга притаманна „формально-блочному” мисленню представників південно-східної Азії, то фонемно-буквенна – задовольняє більшому різноманіттю думок і творчого пошуку орійських народів. На початку II-го тис. д.н.е. використовувались пелазгійська та русенсько-етруська писемність, що мала зрозумілу нам назву „читала” або „читанка”. В середині II тисячоліття поширюються написи на „санскриті” , а ще пізніше популярності у наших прабатьків набуває буквиця, якою записано „Супойський переказ”. Перший запис Велесової книги відносять до I тис. д.н.е, а „Веди словена”, в яких мовиться про Аратту-Орію – до сьомого-дев'ятого тис. д.н.е.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історія писемності» з дисципліни «Русь»
