Наприкінці XVI — на початку XVII ст. польсько-латинське друкарство в Україні залишалося порівняно малопотужним, однак тематика його була різноманітна і, здебільшого, світська. Починаючи з кінця другого десяріччя XVII ст. становище змінюється. Постійно діючі польські друкарні (Шеліґи після його від’їзду в 1617 р. з Добромиля і до 1636 р., єзуїтського колегіуму з 1642 р.) спеціалізуються на виданні літератури для католицької церкви. У той же час православні українські й білоруські автори дедалі частіше використовували польську й латинську мови для полеміки з католиками й протестантами. Польськомовна творчість не завжди свідчила про втрату національної самосвідомості українськими авторами і видавцями, оскільки для тієї доби характерне вживання як писемно-літературної не своєї, а чужої мови 258. Це явище, пов’язане з бажанням панівної еліти протиставити себе загалові суспільства, захоплювало й ті прошарки суспільної верхівки, які виступали проти національно-релігійного пригноблення свого народу, як вже відзначалося при характеристиці латинських та польських видань Київської лаврської друкарні. Білоруські й українські автори свої публіцистичні твори польською мовою видавали найчастіше у Вільнюсі та Кракові. У Кракові друкувалося також чимало книжок польських авторів, присвячених українській тематиці. Особливо цікаві вміщені в деяких польських виданнях записи (латинською транскрипцією) українських народних пісень, зокрема балади про козака і Кулину в брошурі Я.Дзвоновського (1625) 259. Професор А.Кавецька-Ґричова 260 виявила й опублікувала драматичний твір українською мовою "Tragedia ruska", надрукований латинським шрифтом у раківській аріанській друкарні Себастіяна Стернацького не пізніше 1618-1619 рр. 261
258 Див. про це далі, у параграфі про відображення в книговиданні мовної ситуації. 259 Возняк М. Історія української літератури, т. 2, Львів 1921; т. 3, 1924, с. 65-71; Назарук О.О. Найдавніші друковані твори українською мовою // Українська мова і література в школі, 1965, 4, с. 19-20. 260 Kawecka-Gryczowa A. "Tragedia...", s. 278-289; Kawecka-Gryczowa A. Ariańskie oficyny wydawnicze Rodeckiego i Sternackiego: Dzieje i bibliografia, Wrocław; Warszawa; Kraków 1974, s. 297. 261 E. Ружицький виявив також сатиричний твір білоруською мовою (з виразними рисами українського мовного впливу), надрукований латинським шрифтом у Вільнюсі 1642 р. Див.: Rożycki E. "Krotofilne tragaedie" — nieznana satyra obyczajowa z XVII wieku // Pamiętnik Literacki, 1978, l, s. 167.
На українських землях на кінець другого десятиліття XVII ст. залишилася одна польсько-латинська друкарня, що належала Янові Шелізі. Після смерті Я.Щ. Гербурта (31 грудня 1616 р.) майстер був змушений шукати нове місце для свого підприємства і невдовзі перевіз його до Львова, де знайшов замовника в особі ченця-домініканця Ґабрієля Леополіти (Завєшка). 1618 р. Шеліґа надрукував у Львові три релігійно-моралістичні твори Леополіти загальним обсягом 104 друковані аркуші. Друкар опинився в такій залежності від Леополіти, що після його переїзду до Яворова — маленького містечка на Львівщині — і сам Шеліґа перебрався туди ж. Друкарня розмістилася, як зазначалося в її виданнях, "на Яворівському передмісті при костьолі св. Миколая". В Яворові протягом 1618-1619 рр. вийшло вісім книжок обсягом понад 160 друкованих аркушів, з них 149 арк. — твори Леополіти. Найцікавіше для нас яворівське видання — "Трагедія, або Зображення смерті Йоана Хрестителя", яку написав Якуб Ґаватович польською мовою, додавши дві українські інтермедії, що виконувалися разом з п’єсою в 1619 р. на ринку в Кам’янці Струмиловій. Останнім часом переважає думка, що "Трагедію" й інтермедії написали різні особи 262. Інтермедії, які надрукував Шеліґа, важливі не лише тим, що це перші в Україні драматичні твори народнорозмовною мовою, але й тому, що вони за своїм художнім рівнем виділяються серед пам’яток драматургії того часу і "надзвичайно цікаві як крок на шляху до народності і реалізму", — підкреслював О.І.Білецький 263. З Яворова Шеліґа повернувся до Львова, але пошесть, що тут почалася, змусила майстра переїхати до торговельного міста Ярослава (у західній частині Руського воєводства), де він протягом 1621-1626 рр. видрукував 25 книжок, з них тільки три світські. Зокрема в 1622 р. вийшла поема Яна Бояновського про участь Миколая Сєнявського в хотинській кампанії польського війська і запорізьких козаків проти турків у 1621 р. 1626 року видано збірник зразків весільних та похоронних промов і проповідей, що його уклав польською мовою Касіян Сакович. Над цим твором Сакович працював ще тоді, коли був ректором Київської братської школи. У час перебування в Ярославі Шеліґа відбив перший відомий дослідникам друкований екслібрис на землях Речі Посполитої — наліпку для книжок письменника і гравера Мартина Бароніуса (Баранського) 264. Однак у Ярославі було важко здобувати замовлення, до того ж умови для праці погіршилися після пожежі міста в 1625 р. Це змусило Шеліґу втретє, тепер вже остаточно, переїхати до Львова. Тут він працював від 1626 до своєї смерті 1637 р. Аналіз тематики друків засвідчує, що Шеліґа рідко виступав з виданнями, які можна приписати його ініціативі. Власними виданнями друкаря можна визнати серію астрологічних календарів-прогнозів, які складав "для львівського меридіану" Л.Свічкович-Смялецький, і передруки популярних у шляхетському середовищі публіцистичних трактатів латинською мовою: "Apocalypsis" псевдо-Ожеховського (Я.Д. Соліковського) і "Fidelis subditus" С.Ожеховського. Можливо, за свій кошт друкар передрукував у 1628 р. книжку Доменіко Ґравіни "Vox turturis" за виданням, що вийшло в Неаполі в 1625 р. 265
262 Пор.: Павлик М. Якуб Ґаватович (Гават), автор перших руських інтермедій з 1619 р. // ЗНТШ, т. 35-36, 1900; Возняк М.Стара українська драма і новіші досліди над нею // ЗНТШ, т. 112, 1912, с. 154; Назарук О.О. Найдавніші друковані твори.., с. 21. 263 Хрестоматія давньої української літератури, Київ 1952, с. 168. 264 Chwalewik E. Ekslibrisy polskie XVI і XVII wieku, Wrocław 1955, s. 66, tabl. 30. 265 Ciampi S. Bibliografia critica delie antiche reciproche corrispondenze... dell’Italia colla Russia, colla Polonia ed altre parti septentrionali, t. l, Firenze 1834, p. 142. Про популярність перевидання свідчить те, що його збереглося більше примірників, ніж інших видань Шеліґи. Зокрема, є два примірники в ЛНБ, по одному у Державному архіві Львівської області, ХНБ (з Дерманського монастиря), Публічній б-ці м. Варшави, Курніцькій бібліотеці та ін.
Хоча у Львові Шеліґа вживав титул друкаря архиєпископа, замовлення останнього становили незначну частку видань. Основним джерелом заробітку стало виконання друків для авторів, які бажали власним накладом опублікувати свої твори. Наступ контрреформації, зміцнення позицій католицької церкви негайно відобразилися на тематиці друків. Якщо в Добромилі книжки на релігійні теми становили менше 3% обсягу продукції друкарні, то в 1618-1636 рр. релігійна (моралізаторська та полемічна) література перевищили 68% загального обсягу видань Шеліґи, понад 10% обсягу зайняли панегірики (за кількістю видань — бл. 27%). Тематичний характер видавничої продукції Шеліґи визначався колом замовників. Для 66 друків, виданих протягом 1618-1636 рр. у Яворові та Львові, вдалося встановити соціальне становище авторів. Виявилося, що 31 книжка — твори представників католицького духовенства (в тому 24 пера ченців, 14 з них — домініканців, по 3 книжки францісканців, єзуїтів і василіян). Далі — 5 книжок авторів-шляхтичів і 15 книжок — авторів-міщан. Твори останніх (в тому 7 панегіриків) невеликі за обсягом і становлять менше 7% загального обсягу видань Шеліґи. Небагато авторів, пов’язаних зі школою: згадуваний Свічкович-Смялецький, ректор кафедральної школи М. Ґлембоцький (панегірик архиєпископові Є.Замойському, 1626) та Іван Сакович (тези диспуту "Про всесвіт і його частини", 1629), учень кафедральної школи С.Кучковський (весільний панегірик К.Шольцу, 1636). Таким чином, католицькі навчальні заклади у Львові не мали істотного впливу на характер видавничої продукції єдиної в Україні в ті роки латинсько-польської друкарні. Більшість панегіриків, які видав Шеліґа, малозмістовні. Серед винятків — вірші на честь вільних наук, присвячені десятилітньому тоді князеві Самійлові Карловичу Корецькому, який "вступав на сходи навчання" 266. По віршу приділено тут кожній із муз, головною поміж якими автор вважає Уранію — покровительку логіки, фізики, астрономії й інших наук, "так потрібних молоді". Панегірик наводить цікаві подробиці про "комедії.., де буває з убогого пан, і з пана убогий", що їх грають у містах, викладає своє розуміння завдань історичної розповіді. Серед нечисленних у Я. Шеліґи наукових видань варто згадати "Maniplus aristaram logicalium" I. Могильницького (1629) і медичний коментар до творів Сенеки (1627), складений львівським лікарем Еразмом Сикстом 267. Шляхтич В. Мадаліньський замовив Шелізі "Інвентар коронних конституцій" — перелік постанов сейму за 1550-1628 рр. і поетичний твір про воєнні події в Пруссії "Rewolucya wojen pruskich". За ці роботи автор не розрахувався з друкарем, який своїм спадкоємцям заповів і борг Мадаліньського 268. На кошти автора надруковано поему Яна Доброцєського (невідому донедавна дослідникам) про Білоцерківську битву польського війська і запорізьких козаків з татарами 7 жовтня 1626 р. 269
266 Pobudka nauk wyzwolonych, Lwów 1632 (З. І., 234). 267 Еразм Сикст відомий як автор першої в Україні праці з бальнеології, присвяченої мінеральним водам біля с. Шкла (надрукована X. Вольбрамом у Замості 1617 р.). 268 Jędrzejowska A. Testament drukarza Jana Szeligi // Studia Lwowskie (Biblioteka Lwowska, t. 31-32), Lwów 1932, s.216. 264 Dobrocieski Jan. Relacya prawdziwa pogromu pogaństwa pod Białą Cerkwią, Lwów s.а. (З.І., 44); Radyszewśkyj R. Polskojęzyczna poezja ukraińska.., s. 83.
У Перемишльському архіві вдалося виявити заповіт шляхтича-поета Христофора Порадовського, з якого випливає, що на його замовлення Шеліґа надрукував книжку "De methodis", причому 200 примірників мало належати авторові, а 500 — залишались друкареві як винагорода 270. Головним постачальником поетичних творів для друкарні був Каспер Твардовський. Еволюція його творчості "досить типова для багатьох людей його часу" (Ю. Кшижановський). Почавши з любовної лірики, поет накликав на себе репресії єпископа М.Шишковського (укладача польської версії індексу заборонених книг) і перейшов на релігійну тематику 271. Кілька творів другого періоду творчості К.Твардовського Шеліґа надрукував у 1630 -1631 рр. У деяких є цікаві для історії факти, наприклад, у новорічних віршах "Gęś św. Marcina" (бл. 1630) 272 вміщені згадка про голод і епідемії у Львові та заклик до "сенату" міста викорінити "смертельні бунти, розбрат". Серед книжок українських авторів слід назвати "Апологію" Мелетія Смотрицького (1628), яка вийшла, коли автор ще залишався православним єпископом. Після того як єпископський собор у Києві засудив цю книжку, Смотрицький, остаточно відійшовши від православ’я, надрукував в Шеліґи твори з виправданням своєї позиції "Protestacja" (1628) і "Exethesis" (1629) 273. Гостро ворожою щодо православних була брошура єзуїта Томаша Ельзановського "Niewiara schyzmatykow polskich" (1631) 274.
270 Держ. архів Перемиського воєводства, архів м.Перемишля, од. зб. 91, с. 240. 271 Krzyżanowski J. Historia.., 1964, s. 289; Hernas C. Barok, Warszawa 1973, s. 42; Kamykowski L. Kasper Twardowski: Studium z epoki baroku, Kraków 1939, s. 122, 127. 272 У посвяті книги "бурмістрам і сенату" Львова Твардовський підкреслював, що заснування міста — заслуга "księżąt ruskich na wszytek świat sławnych". 273 Відтворення див.: HLEUL Texts, vol. l, 1987, p. 627-642, 695-805. 274 Maciejowski W.A. Piśmiennictwo polskie od czasów najdawniejszych aż do roku 1830, t.2, Warszawa 1853; t. 3, 1855, s. 744. 275 Jędrzejowska A. Testament.., s.213, 218. 276 E 12, 254; DDP 6, s.l 11.
Порівняно добре оздоблена дереворитами написана Я.Скробішевським збірка життєписів львівських католицьких архиєпископів ("Vitae archiepiscoporum Haliciensium et Leopoliensium", 1628). У цілому, рівень релігійно-моралізаторської та полемічної літератури, що виходила в Шеліґи, не був високим. Публіцистика на світські теми репрезентувала здебільшого погляди шляхти і католицького духовенства. Показовою є брошура ксьондза Зиґмунта Коморовського, який доводив, що принцип "золотої вольності" вимагає заборони некатолицьких віровизнань. Отже, друкар-підприємець Шеліґа в умовах посилення позицій католицької церкви надав друкарню передусім у її розпорядження. Однак і така орієнтація не привела підприємство до розквіту. Найінтенсивніше воно працювало в 1628-1630 рр., коли за три роки побачило світ щонайменше 28 видань обсягом бл. 300 аркушів. Але майже відразу після того настав період занепаду: за п’ятиріччя 1631-1635 рр. вийшло 14 книжок загальним обсягом 53,5 арк., в середньому 10,7 арк. нарік. За весь 1636 р. Шеліґа випустив тільки панегірик С.Кучковського обсягом 2 арк. Ймовірно, це пояснюється хворобою Шеліґи. 7 лютого 1637 р. він склав заповіт і невдовзі помер 275. Друкарню "з усім, що до неї відноситься, — пресами, гербами і фігурами" майстер заповідав шпиталеві львівського костьолу св. Лазаря. Втім, духовенство, яке керувало шпиталем, вирішило, що польсько-латинська друкарня у Львові може принести більше клопотів, аніж прибутків. Тому обладнання Шеліґи, як уже згадувалося, продали Михайлові Сльозці. Протягом 1638-1641 рр. польські й латинські книжки (поруч з кириличними) в Україні друкували тільки друкарні Сльозки та Києво-Печерської лаври. 1642 р. вийшли перші видання друкарні Себастіяна Новоґурського при Львівському єзуїтському колегіумі. Щоправда, ряд дослідників (Естрайхер, Котуля, видавці довідника "Drukarze dawnej Polski") приписували цій друкарні тези влаштованого кармелітами богословського диспуту, які вийшли у Львові в 1641 р. без зазначення друкарні 276. Однак у цьому році тези з курсу філософії в єзуїтській колегії надруковано, як видно з друкарських матеріалів, у друкарні Сльозки 277. Якщо б друкарня єзуїтів діяла в 1641 р., то текст диспуту в єзуїтській колегії було б надруковано в ній, а не в друкарні Сльозки. За 1642-1648 рр. у Львові вийшло не менше 33 книжок (загальним обсягом 350 аркушів), надрукованих Новоґурським 278 . У більшості випадків у їхніх вихідних відомостях названо "друкарню колегіуму єзуїтів, в Себестіяна Новоґурського". У книжці Я. Іванського "Neomenia..." (1645) сказано про вихід "в друкарні колегії... в С. Новоґурського, друкаря... архиєпископа". Однак у виданні вірша К.Мясковського "Przechadzka wielkanocna" (1643) йдеться про те, що книжку видав С.Новоґурський вже без згадки про друкарню колегіуму. Це вказує на певну самостійність майстра. Можливо, він лише частину обладнання діставав від колегіуму (зокрема шрифти і дошки з друкарні Віжбєнти, які в 1615 р. надавалися Малаховичу і Вольбраму), а решта друкарні належала йому самому. Ймовірно, Новоґурський не лише виконував замовлення колегіуму, а й сам видавав книжки для продажу на власну користь, приймав від авторів замовлення на видання панегіриків, публіцистичних творів тощо.
277 Hirkiewicz S. Cursus philosophici primum stadium.., Leopoli 1641 (З. І., 291). 278 У літературі (DDP 6, s. 112; SPKP, s.635) можна зустріти твердження, що Новоґурський керував друкарнею до 1647 р. Однак у 1648 р. з його прізвищем вийшла книжка св. Ґертруди "Poseł Boskiej łaskawości..." (З.І., 372), у 1649 р. панегірик львівському старості А.Г. Сєнявському "Luna Sieniaviana" (З. І., 375).
Характерно, що в наступний період, у кінці XVII-XVIII ст., друкарня колегіуму випускала книжки без згадки про майстрів, які на той час стали тільки виконавцями замовлень колегіуму. Те, що підприємство діяло при колегіумі, порівняно мало позначилося на тематиці його друків. Було видано тези богословського диспуту (Ґ. Арнольд, 1644), декілька панегіриків від імені учнів — і це все. Серед авторів переважають не єзуїти, а домініканці та францисканці. Проте тематика, навіть у порівнянні з останнім періодом діяльності Шеліґи, звузилась. Красне письменство і взагалі відносно світські за змістом видання репрезентовані тільки панегіриками 279. Впродовж 1642-1648 рр. їх було 15 (половина видань і бл. 20% їх загального обсягу) 280. Решта продукції друкарні — книжки релігійного характеру. Переважають релігійно-моралізаторські повчання середньовічних авторів і польських монахів. Тільки одну присвячено церковній історії (домініканця Симона Окольського "Russia florida..."), дві належать до церковно-полемічної публіцистики (василіянина Івана Дубовича і францисканця Марка Корони). Темою книжки Симона Окольського була історія "Руської провінції" домініканського ордену, до якої входили землі України і частина Білорусії. Тут були і цікаві для читачів міркування про походження назви Русь 281, та про давню історію русинів. Випуск книжки пов’язаний з планами адміністративної реорганізації та бажанням Руської провінції підпорядкувати собі монастирі в Білорусії, що входили до Польської провінції 282. Незалежно від мотивів видавців, деякі з наведених С. Окольським фактів використовували пізніше українські й білоруські автори в полеміці з латинізаторськими інтерпретаціями історії. Книжку Окольського, незважаючи на виразно публіцистичну спрямованість, можна віднести до історичної літератури. Однак серед видань Новоґурського вона не типова, більшість з них бідні на факти, зате сповнені бароккової пишномовності. Видання С. Новоґурського оформлені порівняно скромно. Рідше, ніж Шеліга, він практикував набірне обрамлення сторінок, мало фігурних ініціалів, гравюр майже немає. Продуктивність друкарні теж не дуже велика: бл. 50 арк. на рік. Видавати таку кількість польських та латинських друків могла й друкарня Сльозки. Але він, мабуть, не був схильний друкувати книжки, безпосередньо спрямовані проти православ’я, і це одна з причин створення друкарні при єзуїтському колегіумі. Щойно у XVIII ст. єзуїтам вдалося перетворити друкарню Львівського колегіуму на значний, як на українські обставини, видавничий осередок. 279 Якщо не рахувати опублікованого Новоґурським від свого імені невеликого (4 сторінки) вірша Каспра Мясковського. 280 Художній рівень панегіриків, зазвичай, невисокий. Певне зацікавлення викликає вірш учня кафедральної школи К. Бруховського (надрукований при панегірику В. Острошевського "Prototypon... Nicolai Krosnowski", 1645), який оспівував латинською мовою доблесного князя Лева як засновника Львова. 281 За його словами, "дехто виводить Русь від міста Русси поблизу Новгорода, інші — від ріки Рось або Росса; однак ці назви пізніші, а руське плем’я значно старше, ніж згадані міста" (Okolski S. Russia florida, Leopoli 1646, p. 2). 282 Kłoczowski J. Zakony męskie w Polsce w XVI-XVIII wieku // Kościół w Polsce, t. 2. Wieki XVI-XVIII, Kraków 1970, s. 535-537.
Видання польсько-латинських друкарень у 1616-1648 рр. становили менше 15% загального обсягу книжок, надрукованих в Україні. Тому для українсько-польських зв’язків у царині друкарства набагато важливіші, ніж малопотужні польські друкарні в Україні, безпосередні контакти українського друкарства з Краковом — найбільшим центром поліграфії в Польщі. Вже згадувалося про видання у цьому місті книжок на українські теми і праць українських авторів. Слід додати, що в 30-40-і роки майстрів з Кракова запрошували на роботу до Київської лаврської друкарні 283. Поряд з цим, уже в першій половині XVII ст. також і українські фахівці працювали в провідних друкарнях Польщі. В 1643-1644 рр. видання друкарні Замойської академії підписував друкар Максим Савич 284. У 1644 р. у львівському магістраті розглядалася справа за скаргою Михайла Сльозки на словолитника Дмитра і палітурника Матвія Пухальського 285. За допомогою останнього краківський друкар Францішек Цезарій "переманив" до себе Дмитра, запропонувавши цьому "досвідченому ремісникові" вищу платню. Після позову Сльозки Пухальський був змушений, облишивши власні справи на Барському й Острізькому ярмарках, їхати до Кракова, щоб повернути Дмитра. Матеріали цього судового процесу свідчать, наскільки високо цінували майстерність Дмитра як Сльозка, так і Цезарій один з найвидатніших у XVII ст. польських майстрів друкарства. Дмитра, котрого акти 1644 р. називають просто словолитником, можна ототожнити з відомим пізніше майстром Дмитром Кульчицьким, який працював у друкарні Львівського братства й Унівській і продовжував підтримувати зв’язки з краківськими друкарнями. Йому, зокрема, замовляли виготовлення шрифтів краківські друкарі Ян Александр Ґорчин (1666 р.), Войцєх Сєкєловіц (перед 1672 р.) та університетська друкарня 286. Дослідники вже встановили чимало випадків обміну друкарськими матеріалами між друкарнями України, Білорусії, Польщі та інших країн. Так, у виданні Львівського братства "Собор в... градЂ Вилни" (1614) виявлено відбитки дошки з книжки, що вийшла 1580 р. в сілезькому місті Нисі і також містить ухвали церковного собору — "Breves dioecesanae Synodi Vratislaviensis constitutiones" 287. Дереворитне кліше герба Петра Могили з "Повчань авви Дорофея" (Київ 1632) з’явилося в книжці, яку надрукував перший постійний варшавський друкар Я. Россовський (доповнене видання "Інвентаря конституцій" Войцєха Мадаліньського, що його раніше надруковано в Шеліґи). Кінцівку з львівського Анфологіона 1638 р. застосовано у виданні 1682 р. панегірика С. Понятовського "Argonauticon nuptiale" 288.
283 400 лет.., c. 88. 284 DDP 6, s. 193. 285 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, т. 401, арк. 780-785, 802-803; Першодрукар.., № 119-121, с. 210-214, 272. 286 Bieniarzówna J. Handel książką w drugiej połowie XVII wieku // Rocznik Biblioteki Narodowej, t. 8, 1972, s. 177; Исаевич. Преемники, c. 119; SPKP, s. 279; SPKP: Suplement, s. 114. 287 Гусєва A.A. Взаимосвязи.., c. 89. 288 Там само, c. 91.
Для низки ілюстрацій українських видань виявлено прототипи в книжках, надрукованих у Польщі, Німеччині, Італії. Однак — і це слід підкреслити українські майстри використовували ці зразки творчо, в дусі сформованих на той час традицій кириличної книжності; помітний у їхніх роботах і вплив народного мистецтва. Отже, аж ніяк не йшлося про еклектично-механічне наслідування іноземних зразків. Свого часу В.В. Стасов, відзначаючи вплив майстрів Заходу на граверів львівсько-київської школи, підкреслював оригінальність їхніх композицій 289. У цілому, українські книжки світського змісту (публіцистика, пов’язана з релігійно-національною боротьбою, панегірики) деякими істотними рисами явно тяжіють до західних видань, зокрема польських. Відзначимо порівняно скромне оформлення титульних сторінок більшості видань, обрамлення сторінок лініями або набірним виливним орнаментом, способи пагінації, наявність приміток і покажчиків тощо. В той же час, багато ілюстровані деякі панегірики, в яких емблемний характер мають графічні композиції як геральдичні, так і пов’язані з символікою тексту 290. У першій половині XVII ст. риси, властиві тогочасній кириличній книжці, відобразилися в оформленні деяких польських видань, в тому числі й опублікованих в Україні. Можна вказати на ширше застосування клішованих орнаментальних заставок, які в західних виданнях використовувалися рідше, ніж у друкарстві народів Східної Європи 291. Зафіксовано випадки копіювання в польських і латиномовних книжках окремих художніх елементів українських видань — заставок, рідше набірних виливних оздоб. Мистецьке оформлення деяких польськомовних книжок, як і те, що українські друкарі виконували замовлення польських видавців, — свідчення того, що польсько-українські зв’язки в галузі друкарства не були однобічно спрямованими.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Польськомовне і латинське друкарство» з дисципліни «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»
