Забруднення Світового океану безпосередньо пов'язане із викидами промислових і побутових стоків, розвитком судноплавства, перевезенням вантажів і, в першу чергу, нафтопродуктів. Особливо небезпечне забруднення берегових зон і поверхні океану, де зосереджена гідросферна частина біосфери і відбувається найбільш інтенсивний обмін біогенними газами, вологою і енергією. Об'єм промислових стоків в океан складає в середньому 2000 кубічних кілометрів за рік, ця кількість може забруднити до 50% сумарного річного стоку всіх континентів. Але особливо небезпечним забруднювачем океану є нафта. Одна тонна нафти забруднює до 6 км2 поверхні води. Нафта та нафтопродукти пригнічують фотосинтез, а в значних концентраціях викликають повне припинення фотосинтезу. Спостереження із супутників показують, що одночасно біля 10-15% поверхні океану забруднені нафтопродуктами. Самоочищення океану від нафтопродуктів супроводжується великими витратами гідросферного кисню: для повного окислення 1л нафти необхідно стільки кисню, скільки його міститься в 400 тонах морської води. В океан щорічно попадає до 15 млн тон нафтопродуктів, легко розрахувати, скільки гідросферного кисню необхідно для самоочищення океану від цієї кількості забруднення. Принципова відмінність процесів обміну в гідросфері від атмосферних полягає у наступному: в гідросфері переважають процеси акумуляції і, в першу чергу, накопичення речовини. Особливо проявляються акумуляції в закритих водоймах; збільшення швидкості колообігу води при зрошенні і осушуванні ще більш підсилює процеси накопичення. Додаткове випаровування води, викликане техногенними причинами на фоні глобального випаровування незначне, однак затрати тепла на випаровування додаткових мас води можуть вплинути на тепловий баланс, середню температуру і густину хмар. Навпаки, забруднення нафтопродуктами зменшує випаровування з поверхні океану. Тонка нафтова плівка зменшує інтенсивність світла, що падає на поверхню води, до двох раз. Останній час великі маси води забираються із верхніх шарів літосфери (з підземних вод) для потреб техносфери і після використання їх включаються в колообіг. Оцінки кількості цієї води різні, але в закритих водоймах їх вплив на водний баланс досить помітний. Одночасно спостерігається інший ефект – перетворення прісних вод в солоні. Води зрошення і осушування, підземні води суходолу після їх використання скидаються в річки і далі в моря та океани, зменшуючи тим самим запаси прісних вод. Каскад гідроелектростанцій повністю змінив водний баланс до п'ятої частини території України. Затоплені великі території заливних луків і пасовищ; самі водосховища в основному рівнинні і мілководні, влітку заповнені масою "синьо-зелених" водоростей. Цвітіння внутрішніх водойм обумовлене підвищеним вмістом азоту і фосфору. Зазначимо, що надлишок фосфору в 1 мг приводить до втрати у відповідному об'ємі води 140 мг кисню. Встановлено, що і інші забрудники – метали, солі галогенів, органічні сполуки підвищують біохімічну потребу водойм у кисні. Оскільки у водосховищах переважає озерний режим стоку, поверхня і об'єм водосховищ заповнені деревиною, залишками гілок і коренів дерев та кущів, водяної рослинності. Іде інтенсивний процес перетворення мілководдя у торфовище. Замулення й заболочення берегів спостерігається в середній і нижній течіях інших річок України. Води Каховського водосховища затопили велику кількість шахт та рудників, і для відкачки води виявилась необхідною майже вся енергія Каховської ГЕС. Ситуація в пониззі Дніпра ще більше погіршується, так як більшість каналів, що відбирають воду для зрошування знижують рівень і об'єм стоку. Всього з Дніпра відбирається 15 км3 води за рік, що порушує водний баланс у басейні річки і прилеглих регіонах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Техногенні впливи на режими поверхневих вод» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
