Основною вимогою до якості зрошувальної води є запобігання засолення ґрунтів в результаті випаровування води і акумуляції вмісту в ній солей. Практика показує, що сульфати магнію і натрію, вуглекислий та хлористий натрій засолюють ґрунти і роблять їх непридатними для агротехнічних цілей. Поливні води, які містять невелику кількість сульфату кальцію й вуглекислого магнію, можуть бути використані для поливного землеробства. Мінералізація поливних вод в залежності від метеорологічних і агротехнічних факторів, від умов поливу и дренажу може мінятися в широких межах, не перевищуючи 1,5 г/л. Поливна вода зі солевмістом до 1 г/л придатна для зрошення незалежно від місцевих умов. Існує багато способів оцінки якості поливної води. Основними класифікаційними показниками в них є загальна мінералізація, відносний вміст натрію (від суми вмісту всіх катіонів), його співвідношення з кальцієм або суми кальцію і магнію. Меліоративну оцінку якості води можна виконувати за різними методиками. Класифікація якості води з позиції екологічної сприятливості та придатності використання її для зрошення. Дана класифікація систематизує якість поверхневих вод на підставі визначення критеріїв відповідно до «Единых критериев качества вод, 1982». Ця класифікація передбачає три ступені якості води: 1-й – вода придатна; 2-й – вода допустима для використання за умов відповідної підготовки; 3-й – непридатна. Комплексна оцінка якості поливної води за методом ІГіМ УААН. Згідно з Методикою меліоративну оцінку якості поливної води рекомендується визначати за п'ятьма оцінювальними показниками: 1) критична мінералізація; 2) кальцієвий показник; 3) рН; 4) токсична лужність; 5) загальний вміст хлору. Критична мінералізація поливних вод – це така мінералізація, яка не збільшує засолення ґрунту на одну градацію при зрошенні за оптимальними нормами. Для півдня України критичну мінералізацію приймають 1 г/л. При мінералізації 1,5-2 г/л спостерігається збільшення концентрації ґрунтового розчину у 3-4 рази й інтенсивне накопичення солей протягом 1-3 років. Зменшення величини зрошувальних норм до 2-2,5 тис. м3/га не унеможливлює засолення, а лише подовжує період накопичення солей. Кальцієвий показник (відносний вміст Са2+ у % г-екв/л), який незалежно від співвідношення у воді диспергаторів (натрію, магнію, калію, амонію) є стабільним. При вмісті Са2+ понад 34 % г-екв/л (№+ + К+ + Мg2+ + NН4+ < < 66 % г-екв/л) вода є придатною для зрошення. Величина рН. Оптимальне значення величини рН = 6,5-8,0. При рН > 8,0 спостерігається інтенсивне поглинання ґрунтом натрію навіть за високого вмісту кальцію (понад 34 %). Токсична лужність визначається карбонатами (СO32-), гідрокарбонатами натрію, калію і магнію (НСO3- – Са2+). Якщо різниця перевищує 1,25 г-екв/л або вода містить більш як 0,3 г-екв/л СO32- % то воду можна вважати придатною для поливу тільки із застосуванням меліоративних заходів. Вміст хлору. При вмісті хлору менше 2 г-екв/л вода безпечна для всіх рослин. При 2-4 г-екв/л деякі культури відчувають дію хлору. Накопичення хлору на одну градацію при зрошувальній нормі 4 тис. м3/га відбувається за 4-5 років. При вмісті хлору понад 10 г-екв/л (0,35 г/л) пригнічуються середньостійкі культури, а токсичне накопичення в ґрунті досягається за два періоди. Відведення дренажних вод регламентується ГДК біогенних речовин, добрив та пестицидів. Умови санітарної безпеки виконуються у процесі зрошення і водовідведення колекторно-дренажних стоків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Санітарно-гігієнічна оцінка територій ЗПЗ» з дисципліни «Раціональне використання та охорона водних ресурсів»
