Даний підхід грунтується на концепції антропогеоценозів, сформульованій у середині 70-х років акад. В. П. Алексєєвим. Антропогеоценоз — це симбіоз між господарським колективом і освоєною ним територією. Структурними компонентами цих систем є господарський колектив, система усталених виробничих процесів, освоєне довкілля (географічне чи екологічне середовище).
Самі ж антропогеоценози бувають таких типів: 1. Антропогеоценози першого ступеня, в яких переважає такий структурний компонент, як мікросередовище; 2. Антропогеоценози другого ступеня, в яких сам господарський колектив та його виробнича діяльність змінюють мікросередовище у потрібному напрямку, а не підпорядковуються йому.
Антропогеоценози першого ступеня створюють, як правило, спільноти збирачів, мисливців, рибалок, екстенсивних скотарів та деякі інші. При цьому, як підкреслює В. П. Алексеев, руйнування природних біоценозів призводить до припинення життя таких антропогеоценозів як цілого. Антропогеоценози другого ступеня створюються виробниками (землеробами, осілими скотарями та ін.), життєдіяльність яких істотно трансформує природні екосистеми, замінюючи їх на штучні ценози, в яких регулятивну функцію виконує вже людина. Таким чином, функціонування першого типу систем потенційно практично завжди містить загрозу екокриз, а другого — реально ними супроводжується, включаючи катастрофи, тобто пов'язане з втратою первісними екосистемами власної ідентичності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антропогеоценотичний підхід» з дисципліни «Екологічна культура»
