Найпоширенішим критерієм настання екологічної кризи є соціальний її вимір, той ефект, котрий вона справляє на життя суспільства. Як зазначав визначний еколог і географ Г. Уайт, кризовий стан довкілля відображається у ставленні до нього більшості людей. Якщо громадськість стурбована, що забруднення планети робить її непридатною для життя людини, то екологічна криза має місце; якщо виснажуються земельні угіддя та водні ресурси і постає загроза масового голоду — то є ознаки екологічної кризи; якщо молоді жінки остерігаються народжувати дітей з огляду на можливе генетичне каліцтво, а мер міста відмовляється надати майданчик для будівництва електростанції з огляду на можливу загрозу від неї — стан довкілля є небезпечним. Г. Уайт у зв'язку з цим звертає увагу на наукові виміри розуміння довкілля, з яких найістотнішими є: посилення уваги до проміжних систем; зростаючий інтерес до натиску технічного прогресу на навколишнє середовище загалом; практичне розуміння єдності багатьох явищ.
Подібним чином міркують і багато інших дослідників; наприклад, Б. Каллікот до ознак екологічної кризи відносить, послідовно: забруднення довкілля, естетичну деградацію природи, перенаселення, вичерпання ресурсів, раптове та масове вимирання рослинних і тваринних видів. Неважко помітити, що одні з ознак справді можуть характеризувати стан екосистем як кризовий (наприклад, вимирання), інші — відображають соціальні та гуманітарні негаразди і проблеми, які не завжди обов'язково пов'язані з екологічним станом довкілля. Наприклад, потреба в ресурсах більше залежить від економіки та справедливого світового устрою, аніж від їх наявності в тій чи іншій екосистемі. І взагалі, соціальна критеризація екологічних криз ідентифікує їх опосередковано на підставі викликаних ними ефектів у житті людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальна критеризація» з дисципліни «Екологічна культура»
