Екологічні кризи, зокрема антропогенного походження, мають два основні аксіологічні виміри: перший визначається тими збуреннями та трансформаціями, котрих зазнають самі екосистеми, другий — значенням та наслідками таких змін для життя людини, суспільства в цілому. Перший вимір відомий, а ще більше — зрозумілий незначній кількості людей: професійним екологам, біологам, тобто фахівцям прямого профілю, а також спеціалістам та діячам, котрі спираються на такі знання, враховують чи використовують його (економісти, політики, демографи, будівники та ін.). Другий стає набутком найширшого загалу: спричинені негаразди в довкіллі .хвилюють душу і домогосподарки, і космонавта, і віруючих, і атеїстів, багатих і бідних, тобто найрізноманітніші групи та верстви населення. Тому важливо спиратися на об'єктивні, наукові критерії генези екологічних криз, їхніх ознак та впливу на біосферу і цивілізацію
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Аксіологічні виміри антропогенних екокриз» з дисципліни «Екологічна культура»
