Деякий час засобом розв'язання усіх продовольчих проблем вважали добрива. Тому невпинно нарощували їх використання на полях, про що свідчить наступна таблиця:
Таблиця 10. Співвідношення виробництва зернових і споживання добрив у світі
В даній таблиці коефіцієнт є відношенням першого показника до другого. Смисл цього коефіцієнта ще й у тому, що він демонструє, скільки добрив витрачається на одиницю виробленого зерна. З часом їхня кількість зростала аж до деякої стабілізації в середині 80-х років. Очевидно, останнє свідчить про існування чи то деякої межі, чи то змін у свідомості щодо нарощування внесення добрив у грунт. Інша група речовин — пестициди та інсектициди. їхня функція — загальмувати чи припинити розвиток видів небажаних, шкідників корисних культур — також має тенденцію до швидкого зростання та збільшення використання. Нині в світі використовується близько 70 тис. хімічних речовин, до яких щорічно додається ще тисяча-дві. У США на поля щороку виливається близько 400 тис. т пестицидів, в Індії — близько 100 тис. т. Відомо, однак, що лише 1/10 отрути діє на бажаний об'єкт впливу, інші 9/10 вибирають собі інші цілі. Саме таким чином людина стала ще на один шлях повільного самогубства.
Існують дві досить поширені думки, які завдають величезної шкоди людям. Згідно з першою, отруту добре випробовують та перевіряють, а отже, вона шкідлива для шкідників та бур'янів, а для людини — ні. Суть другої думки полягає у визнанні шкідливості впливу пестицидів і на людину, але оскільки отрута в довкіллі розсіюється, розвіюється, то вважається, що до людини доходять лише її мізерні крихти.
Обидві думки — хибні. Перша з них тому, що дуже багато токсинів взагалі впроваджуються без випробувань, а ті, що заборонені в цивілізованих країнах (наприклад, гексахлоридбензол чи ДАТ), експортуються до Індії чи Росії. До того ж, саме людина — найвразливіша з видів унаслідок тонкої скоординованості своєї організації. Не випадково, щорічно лише реєструється до 2 млн випадків безпосереднього отруєння пестицидами. Що ж до другої думки, то вона не витримує критики передусім тому, що шкідливі речовини, включаючи радіоізотопи, мають властивість концентруватися в харчовому ланцюгу. Оскільки ж людина стоїть на вершині трофічної піраміди, то в її організм потрапляє більше всіляких шкідливих речовин, ніж у будь-який інший вид. Справді, візьмемо так званий коефіцієнт біоакумуляції, показник, що відображає відношення концентрації речовини в організмі до концентрації її в довкіллі. Для наземних рослин цей показник дорівнює 0,1, для комах — 0,3, для черв'яків — 70, для гризунів — 100, креветок — 1000, двостулкових м'якунів — 10000, риб — 100000. Тому, коли, скажімо, провели аналіз вмісту ДДТ в одному з озер США, то виявили, що у воді концентрація дусту 0,014 мг/л, в зоопланктоні — вже 5 мг/кг, дрібній рибі — до 10 мг/кг, більших рибах — до 200 мг/кг, птахах-рибоїдах (поганках) — аж 2500 мг/кг. Популяція цих птахів загинула. Оскільки людина в харчовому ланцюзі стоїть ще вище поганок, то її організм концентрує ДДТ та іншу отруту ще більшою мірою. Аналогічним чином різного роду біостимулятори, які згодовують свійській птиці та домашній худобі, з тим щоб вона швидше росла і набула більшої ваги, також у кінцевому підсумку опиняються в організмі людини. Чималою проблемою стали нині білкововітамінні заводи, котрі "зелені" вимагають зачинити чи перепрофілювати і насамперед через їхні шкідливі викиди в довкілля. Та ще шкідливіша їхня дія через вироблений продукт. Потрапляючи в організм, особливо дитячий, біостимулятори впливають на ендокринну систему, порушуючи нормальний перебіг функціонування систем, руйнують кровоносну та лімфатичну системи. Не випадково в багатьох західних країнах худобу, якій фермери згодовували гормони, знищують, а самих виробників притягують до відповідальності. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва повертається, таким чином, своєю негативною стороною саме до людини, ради блага якої вона й здійснюється. Введення в агрокультуру різного роду отрут та стимуляторів обертається численними хворобами дітей, погіршенням спадковості людини тощо. Саме тому цілком зрозуміле бажання людей споживати екологічно чисту продукцію, зрозуміле прагнення багатьох цивілізованих країн стимулювати на державному рівні так зване "органічне виробництво" сільгосппродуктів. І хоча така продукція нині буває дорожчою, однак вона, зрозуміло, ніскільки не дорожча від життя. Здоровий глузд повинен і тут переважати. До речі, на початку XX ст., українські хлібороби вирощували 4,1% пшениці, 3,9% вівса, 8,5% жита, 14,3% ячменю, що становило 7,1% світового обсягу зерна (В. І. Вернадський, 1916). Ця продукція була "органічною", екологічно чистою. Нині частка України у світовому виробництві зерна дорівнює 1,59%, середній валовий збір — десь в межах 40—42 млн т. Отже, частка України у світовому виробництві зернових зменшилася та й якість знизилася.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Використання мінеральних добрив та хімікатів» з дисципліни «Екологічна культура»
