Математичні концепції політекономії беруть початок у працях Кур-но і спираються, переважно, на теорії суб’єктивної корисності та про-дуктивності факторів виробництва. Виникнення математичної концеп-ції економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаємозв’язку та од-норідності всіх її частин і елементів, а також розвитком математики. Самостійність і конструктивність математичного методу полягає в тім, що це не тільки метод описування, а й метод дослідження, причому не лише кількісного, а і якісного. Поряд з Курно перші спроби застосування математики в еконо-міці зробили італієць Дж. Сева, швейцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги ре-презентують праці великого французького економіста-математика, ос-новоположника лозаннської школи Леона Вальраса (1834 — 1916). Головним у творчості Вальраса було опрацювання теорії макро-економічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит і пропозиція виробничих послуг є рівни-ми, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, прода-жна ціна продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих по-слугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаємозв’язаних систем рівнянь. Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий спосіб. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів і з певним бажанням реалізувати їх за різними цінами. Якщо всі товари пощастило реалізува-ти за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюва-тися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це і є загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії. 1874 р. він опублікував свою головну працю «Елементи чистої політичної економії», в якій намагався описати замкнену математи-чну модель загальної економічної рівноваги. Вона претендувала на те, щоб об’єднати всі категорії економіки на грунті принципу суб’єктивної корисності. Вальрас не визнавав трудової теорії варто-сті й поділяв усіх агентів виробництва на дві групи: власників виробничих послуг (землі, праці й капіталу) та підприємців. Щодо держа-ви, то він визначив їй функції гаранта безпеки громадян, захисника їх соціальних інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в суспільстві й забезпечити всім однакові права. У Вальраса власники виробничих послуг є продавцями цих по-слуг і одночасно покупцями предметів споживання. Підприємці, на-впаки, є покупцями виробничих послуг і продавцями споживчих продуктів. Виробництво й споживання виявляються зв’язаними за допомогою ринків виробничих послуг та споживчих продуктів. Отже, в основу математичної моделі Вальраса покладено ринко-вий підхід до економічних явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринко-вий механізм, через обмін. Основний інструмент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається за допомогою пошуку вза-ємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у точці рівноваги між корисніс-тю товарів і витратами на їх виробництво. Ціна є регулятором про-порцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня корисності споживної вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна — критерій оцінки корисності даного товару щодо корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням при-бутку і витрат, необхідних для виробництва товару. Концепція маржинальної корисності була тільки першим кроком у розвитку теорії, відомої як Вальрасова система загальної рівнова-ги. Його система, на відміну від систем, опрацьованих його попередниками, включає всю сферу прояву вартості й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він, використовуючи математичні методи, пока-зав, що досягнення загальної рівноваги за даних умов ринку потре-бує виконання певних правил. По-перше, для будь-якого індивідуу-ма існує крива корисності кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-друге, індивідуум максимізує корисність товару або по-слуги шляхом обміну. По-третє, він має отримати максимальне за-доволення, якщо ціна, сплачена за обміну, пропорційна маржиналь-ній корисності купленого товару. По-четверте, пропозиція кожного товару й послуги має дорівнювати попиту на них, а відтак ціна кож-ного товару або послуги — дорівнювати змінним витратам, які зро-блено в процесі довготривалого виробництва. Основні закони, дотримування яких забезпечує рівновагу: 1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість запропоновану і кількість спо-живану; 3) ціна має забезпечувати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю. Дія цих законів забезпечить рівновагу. Їх можна застосувати до товару або послуг не лише на споживчому рівні, а й на виробничому. Треба, проте, зауважити, що теорія Вальраса — це теорія еконо-мічної статики, яка не враховує факторів ризику та невизначеності, циклічних коливань, технічних нововведень тощо. Вільфредо Парето (1848—1923) — італійський економіст і со-ціаліст, що також зробив великий внесок в економічну науку. Голо-вна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної тео-рії, «очищеної» від понять цінності й корисності. На його думку, політична економія має вивчати механізм встано-влення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво і споживання, він широко користувався математичними методами аналізу. Парето розвинув теорію добробуту або, як її інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і благ, що виробляються. За Вальра-сом, як відомо, в результаті еквівалентного обміну кожен його учас-ник отримує максимум корисності. Удосконалюючи теорію загаль-ної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не по-гіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настає тоді, ко-ли діаметрально протилежні сили та бажання й усі численні пере-шкоди буде збалансовано. На відміну від Вальраса, він розглядав стан рівноваги в часі, а також допускав коливання коефіцієнтів виробничої функції залежно від розмірів випуску продукції, намагався «очистити» теорію рівно-ваги від «психології», виключивши етичні мотиви економічної по-ведінки суб’єктів господарювання. Парето обгрунтував неправомірність визначення сукупної кори-сності як суми індивідуальних корисностей. Корисність можна ви-міряти, але не кількісно, а шляхом оцінювання ступеня пріоритет-ності для покупця. Це означає, що споживчі вартості («корисності») ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кори-сність для окремої особи чи фірми не рівнозначна корисності для всього суспільства. За споживацькими перевагами здійснюється й порівнювання ре-зультатів і витрат. Коли економіка досягає оптимуму, то дальше по-ліпшення будь-яких важливих показників, за Парето, можливе лише внаслідок глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соціальний висновок. Для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно за-безпечити прискорене збільшення багатства порівняно з кількістю населення. Отже, стверджував Парето, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою ство-рення багатства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Математична школа в політичній економії» з дисципліни «Історія економічних вчень»
