СУЛЕЙМАН I Кануні (Законодавець; у європ. традиції — Сулейман I Пишний (Magnificus); 1494 або 1495 — 05.09.1566) — 10-й султан Османської імперії (1520—66), за правління якого вона сягнула піку військово-політ. могутності та територіальних здобутків. Син султана Селіма I Грізного і Гафси Султан. Н. в м. Трабзон (Туреччина), де батько обіймав пост губернатора однойменної провінції. Здобув різнобічну освіту при дворі діда Баєзіда II. 1507—12 був губернатором провінції Кефе (із центром у м. Кефе; нині м. Феодосія), а 1512—20 — губернатором провінції Сарухан (із центром у м. Маніса; Туреччина). На час смерті батька не мав братів і безперешкодно посів престол. Упродовж життя С. I особисто керував 13-ма воєнними походами. Приділяв значну увагу внутр. справам д-ви: за його правління були деталізовані та впорядковані законодавство і податкова система Осман. імперії, значного розвитку набуло монументальне буд-во. Укр. загалу С. I відомий як чоловік уславленої Роксолани. Військово-політ. діяльність С. I розпочалася війною з Угорщиною, під час якої було здобуто Белград (нині столиця Сербії; 1521). Похід 1526 призвів до розгрому угор. військ під Могачем
Сулейман І. Портрет роботи Тіціана. Бл. 1530.
(Угорщина), після чого центральна Угорщина стала провінцією, а східна (Трансильванське князівство) — васальною д-вою Осман. імперії. Відтепер гол. супротивником османців стала імперія австрійс. Габсбургів. На хвилі успіху С. I двічі (1529 та 1532) намагався захопити Відень, але цієї мети не досяг. Надалі османці успішно відбивали численні спроби австрійців відвоювати Середнє Подунав’я. Для послаблення Габсбургів (і християн. Європи в цілому) С. I надавав підтримку протестантам у їхній боротьбі з католиками. У той же час 1534 він пішов на політ. союз із франц. королем Франциском I Валуа. Боротьба з Габсбургами (а також з Венеціанською республікою) точилася й на Середземному морі, де С. I ще 1522 захопив о-в Родос, що належав рицаряміоаннітам. Перемога осман. флоту над силами «Священної ліги» біля Превези (нині місто в Греції) 1538 відкрила епоху осман. панування на Середземному морі. Однак османці виявилися не в змозі кинути виклик португальцям в Інд. океані.
Тріумфальна хода султана Сулеймана І. Різьба по дереву Доменіко Францеско. Венеція, 1565.
900 СУЛИМА
Герб роду Сулим.
С. I вів багаторічну війну із сефевідським Іраном, у результаті якої (походи 1534, 1538, 1543) до Осман. імперії було приєднано Ірак та значні території в Закавказзі. У Пн. Причорномор’ї Осман. імперія зміцнила пн. кордон, приєднавши Очаків та Бендери (Тягиню; див. також Очаківський ейялет), підсиливши контроль над Молдавським князівством і Кримським ханатом. Щоправда, усунення хана Сагіб-Ґерея I за наказом С. I (1551) призвело до послаблення Крим. ханату. Це дало змогу Рос. д-ві захопити Казань (нині столиця Татарстану, РФ; 1552) та Астрахань (нині місто в РФ; 1556) і відкрило шлях до її панування у Сх. Європі. С. I тримався нейтралітету в стосунках з володарями Королівства Польського та Великого князівства Литовського, аби уникнути їхнього союзу зі своїми гол. суперниками — Габсбургами. П. під час облоги м. Сігетвар (нині місто в Угорщині). Літ.: Merriman R.B. Suleiman the Magnificent, 1520—1566. New York, 1966; Clot A. Suleiman the Magnificent. New York, 1992; Кримський А. Історія Туреччини. К.—Львів, 1996; Іналджик Г. Османська імперія: класична доба: 1300—1600. К., 1998; Кинросс, лорд. Расцвет и упадок Османской империи. М., 1999.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУЛЕЙМАН I» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
