СУДАК — місто респ. підпорядкування в Автономній Республіці
Крим, центр Судацької міської ради. Розташов. на березі Чорного моря в широкій Судацькій долині. Населення 15,3 тис. осіб (2011). В істор. джерелах назва С. (у формі Sugdabon) вперше зустрічається в «Космографії» Равенського аноніма (бл. 700). Топооснову «Согд/Сугд» вважають іранською; походження її остаточно не з’ясоване. Від неї походить грец. назва Сугдая/Сугдея; від грецької — лат. середньовічна назва Солдайя. Від іранської основи походить татар. форма Судак, прийнята в сучасних українській і російській мовах. Походження назви Сурож, яку прикладали до міста в давньорус. та рос. джерелах 12—16 ст., не з’ясоване. Дата заснування міста 212 відома з дуже пізнього джерела (приписок 12—15 ст. до Сугдейського синаксаря) і має характер пізньої легенди про початок міста. Безперервну історію С. слід починати з буд-ва наприкінці 6 ст. візант. укріплення в майбутній портовій частині міста. На тісні зв’язки з Візантією вказують численні знахідки печаток (від 2-ї пол. 6 до 1-ї пол. 12 ст.). У 660-х — 960-х рр. Крим перебував у сфері політ. впливу Хозарського каганату. Роль хозар у С. в сучасній науці є дискусійною: від визнання С. чисто хозар. містом до повного заперечення слідів хозар. присутності. Після падіння Хозар. каганату С. був включений у склад Херсонської феми (див. Фема). Із часу утворення Лат. імперії (1204) візант. володіння в Криму, в т. ч. С., вважалися належними Трапезундській імперії. Попри те, що міська територія, встановлена археол. розвідками (власне місто в межах Судацької фортеці та навколишні передмістя), становила не менше 40 га (тобто дорівнювала території Херсонеса Таврійського), С. мало згадується в письмових джерелах 6—14 ст. Це утруднює інтерпретацію матеріальних пам’яток. Так, архітектурно-археол. дослідженнями встановлено не менше 4-х етапів перебудови фортеці, кожен з яких має власну буд. техніку. Тільки останній із цих періодів надійно пов’язується з генуезцями (14—15 ст.);
дати давніших періодів є дискусійними і значною мірою залежними від заг. уявлень дослідників про історію міста. У серед. 8 ст. завдяки місіонерським зусиллям єпископа Стефана в місті утворилася християн. громада, про що відомо із «Житія Стефана Сурозького». С. став центром окремої єпархії (архієпископії, згодом — митрополії), яка проіснувала до осман. завоювання 1475. У С. та його найближчих околицях виявлено бл. 20 християн. храмів, але всі храми з відносно надійним датуванням належать до 12—15 ст. Вживані нині назви храмів С. є не давнішими кінця 18 ст. Жоден із храмів, відомих із писемних джерел (у т. ч. кафедральний), не має переконливої прив’язки до збережених буд. залишків. У 13 ст. місто, залишаючись де-юре у складі Трапезундської імперії, сплачувало данину половцям. У ході війни 1225—30 між Іконійським султанатом і Трапезундською імперією загін Хусам ад-Дина Чобана (імовірно 1226) захопив С., розбивши місц. греків та їхніх союзників — половців і руських. Він заснував у С. мечеть, і з цього часу почалося проникнення ісламу в регіон С. Сельджуцька окупація С. була короткочасною (імовірно, скінчилася після врегулювання відносин 1230), але 1239 місто захопили монголи (які ще 1223 зробили перший напад). Верховна влада золотоординських ханів над С. тривала до 1365. Цей пе-
ріод характерний проникненням у С. венеціанців (із 4-ї чв. 13 ст.) та посиленою ісламізацією (із 1-ї чв. 14 ст., у зв’язку із заг. курсом хана Узбека на ісламізацію Золотої Орди). С. у цей час — багате торг. місто, яке створювало помітну конкуренцію сусідній генуезькій торг. колонії Кафа (нині м. Феодосія). 1365 генуезці, скориставшись послабленням центр. влади в Золотій Орді, захопили місто й почали його укріплювати. 1380—81 ця анексія була узаконена договорами генуезців із татар. правителями Криму. Метою генуезців було перетворити Кафу на монопольний торг. порт у Криму; утримувати С. їм було потрібно тільки для того, щоб він не дістався конкурентам. Найвища влада в місті належала генуезькому консулу, який був підпорядкований консулові Кафи. Цінним джерелом для внутр. устрою С. є статут генуезьких колоній на Чорному морі, затверджений 1449. Він містить 4 глави, спеціально присвячені устрою С. 1453 турки-османи захопили Константинополь, і транзитна мор. торгівля генуезців через Кафу припинилася. У новій політ. ситуації кер-во Генуї передало всі чорномор. колонії банку Святого Георгія (об’єднанню генуезьких лихварів, які кредитували Генуезьку республіку). Метою нової адміністрації було викачати з колоній якомога більше прибутку й витрачати на їхні потре-
би якомога менше. Врешті-решт 1475 осман. флот без помітних зусиль захопив С. Період осман. панування (1475—1771, коли С. входив до складу Кафинського ейялету) — час занепаду міста. Невелика осман. залога в С. мала завданням стежити за козац. флотиліями на морі. За часів незалежності Кримського ханату місто було центром кадилику Кафинського каймаканства (див. Каймакам). Із переходом С. під владу Рос. імперії (1783) у фортеці був розташов. Кирилівський полк; споруди фортеці почали розбирати спочатку для буд-ва казарм, а із заснуванням 1813 нім. колонії — на потреби її жителів. На початку рос. панування С., як і весь Крим, зазнав нищівної демографічної кризи. 1805 в С. було всього 33 особи. Нове рос. місто почало формуватися на новій, раніше не освоєній території за 2,5 км на пн. зх. від фортеці, де 1819—20 була збудована Свято-Покровська церква. Територія давнього міста була відведена під нім. колонію Судак (із 1944 — Уютне). С-ще Уютне вважалось окремим населеним пунктом та було включене у склад С. лише в 1970-х рр. Судацька долина впродовж 19 ст. була мало населена, осн. інтерес вона становила як місце розведення винограду й вир-ва вина. У С. працювало перше в Рос. імперії казенне уч-ще виноробства (1804—38). Судацькі ви-
885 СУДАК
Судак. Фото 2011.
886 СУДАЦЬКА
на, на думку експертів 19 ст., були дуже якісними і не поступались європейським, але для того, щоб їх успішно продавати, винороби мусили позначати їх як європейські. Така контрафакція була однією із причин того, що всі судацькі винороби (не виключаючи й кн. Л.Голіцина) розорилися. Наприкінці 18 — на поч. 20 ст. в С. перебували (мешкали) відомі діячі: П.-С.Паллас, рос. держ. діяч адмірал М.Мордвінов, Х.Стевен, І.Айвазовський, композитор О.Спендіаров. Із поч. 20 ст. у зв’язку із проведенням залізниці до Феодосії С. почав розвиватись як рекреаційний центр. Виноробство і забезпечення відпочинку становили основу життя міста і в рад. період. У жовтні 1941 С. захопили нім. війська. 16 січня 1942 в ра-
йоні С. був висаджений рад. десант. Ця операція була запізнілою і вкрай невдалою: становища рад. військ у Криму вона не поліпшила, а сам десант, який вів бої до 27 січня, був майже повністю знищений. Рад. війська здобули С. 14 квітня 1944. Незабаром, 18 травня 1944, крим. татари були примусово виселені із С. У незалежній Україні С. зберігає значення рекреаційного центру.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУДАК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
