СТУРДЗА (Sturdza, Stourdza) Олександр Скарлатович (18.11. 1791—13.06.1854) — дипломат, правосл. мислитель культ. і громад. діяч. Н. в м. Ясси (нині місто в Румунії). Походив із роду молдов. бояр. На поч. 1792 родина С. переселилася до Росії. Початкову освіту здобув удома. Слухав лекції в кількох нім. ун-тах. Тривалий час мешкав у Відні та Флоренції (Італія), пізніше поселився у Стамбулі, але незабаром переїхав до Росії. Від 1809 служив у Колегії закордонних справ, спершу — секретарем канцлера М.Румянцева, а від 1811 — перекладачем (вільно володів 6-ма іноз. мовами). Від 1812 — секретар та перекладач при головнокомандуючому Дунайською армією. 1813 — дипломатичний фактотум рос. імператора у Швейца-
876 СТУС
В.С. Стус.
рії. 1814 призначений до рос. посольства у Відні, брав участь у роботі Віденського конгресу 1814— 1815. Перекладач при статс-секретарі із закордонних справ І.Каподістрії (1815—16). Підготував імператорський указ від 20 грудня 1815 про вигнання єзуїтів з імперії Романових. Від 1816 — член Ученого к-ту Мін-ва нар. освіти у Санкт-Петербурзі, зокрема опікувався цензурою навч. книг давніми мовами. Розробив жорсткий проект цензурного статуту. Від 1818 — у Гол. управлінні уч-щ при Мін-ві духовних справ і нар. освіти. Виступав із проектами введення реліг. освіти. Під час Аахенського конгресу 1818 склав спец. записку для його учасників, в якій обстоював думку про потребу знищення автономії ун-тів у Німеччині, позаяк вони є «розсадниками революційного духу та атеїзму». 1819—21 мешкав у власному маєтку, проте активно співпрацював з рос. урядовими колами з питань освіти та внутр. політики. Від 1822 поселився в Одесі. Під час російсько-турецької війни 1828—1829 керував похідною канцелярією міністра закордонних справ у Бухаресті (нині столиця Румунії). Брав участь у розробці проектів адм.-тер. реформування Дунайських князівств. 1829 вийшов у відставку в чині таємного радника. Проводив активну громад. та доброчинну діяльність в Одесі. Один із фундаторів Одеського товариства історії та старожитностей. Автор численних богословських і філос. праць, зокрема полемічних студій, а також розвідок про М.Гоголя, В.Жуковського, І.Каподістрію, М.Карамзіна та ін. Виступав як противник просвітницької ідеології. Натомість обстоював ідею спілки абсолютної монархії з Церквою на засадах суворої станової ієрархії та жорсткої цензури як охоронця правосл. духовності. Справив значний вплив на формування світогляду М.Гоголя та В.Жуковського. Став прообразом старця Ксандрика з відомого роману І.Тургенєва «Рудин». П. у с. Манзир Бендерського повіту Бессарабської обл. (нині с. Лісне Тарутинського р-ну Одес. обл.).
Тв.: Опыт об основных законах природы человека и общества. М., 1811—12; Нечто об этимологии и эстетике по отношению к истории и к науке древностей. М., 1842; Идеал и подражание в изящных искусствах. М., 1844; Воспоминания о Карамзине. «Москвитянин», 1846, № 9—10; Воспоминания о жизни и деяниях графа И.А. Каподистрии, правителя Греции. М., 1864; О судьбе православной церкви русской в царствование императора Александра I. «Русская старина», 1876, № 2; Письма к В.А. Жуковскому разных лиц. Там само, 1903, № 5. Літ.: Шидловский А.Ф. Знакомство и переписка Н.В. Гоголя с А.С. Стурдзою. «Вестник всемирной истории», 1899. № 1; Мартин А.М. А.С. Стурдза и «Священный союз» (1815—1823). «Вопросы истории», 1994, № 11; Лямина Е. Новая Европа: Мнения «деятельного очевидца»: А.С. Стурдза в политическом процессе 1810-х годов. В кн.: Россия. Russia: Культурные практики в идеологической перспективе: Россия, XVIII — начало XX века. М.—Венеция, 1999; Парсамов В.С. Жозеф де Местр и Александр Стурдза: Из истории религиозных идей Александровской эпохи: Пособие по спецкурсу. Саратов, 2003; Романюк В.П., Ершов Л.А. Быть, а не казаться (Александр Стурдза и его время). К., 2004. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТУРДЗА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
