СТОРОЖЕНКИ — козацькостаршинський, згодом — дворянський рід, який походить, імовірно, від Андрія Стороженка (кінець 16 — 1-ша пол. 17 ст.), «старшого полковника Запорозького війська» (1610). Його нащадок (можливо онук) — Іван Федорович С. (р. н. невід. — п. 1693), який вийшов із Правобережжя, ічнянський сотник (1670, 1681—87) і прилуцький полковник (1687—93). Син Івана — Андрій Іванович (р. н. невід. — п. 1715), ічнянський сотник (1700—15), учасник Польс. походу (1704), онуки — Григорій Андрійович (р. н. невід. — п. 1745), ічнянський сотник (1715—41), учасник Низового Царицинського (1717) та Перського (1722) походів, буд-ва Київської фортеці (1716), неодноразовий виконавець дипломатичних доручень, член Комісії з перекладу та зведення «правних книг» (1735—37), та Іван Андрійович
862 СТОРОЖЕНКО
О.П. Стороженко (1806—1874).
А.Я. Стороженко (1791—1858).
М.І. Стороженко (1836—1906).
(р. н. невід. — п. до 1733), іваницький сотник (1719—28). Від Григорія Андрійовича бере початок старша гілка роду, а від Івана Андрійовича — молодша. До старшої, більш потужної, гілки належать: Степан Григорович (бл. 1710 — 1758), сотник яблунівський (1740, 1748—58), повстанський (1741—42) та вакансовий (1745—48); Андрій Григорович (бл. 1715 — 1753), ічнянський сотник (1741—53); Іван Степанович (бл. 1734 — р. с. невід.), яблунівський сотник (з 1758); Григорій Андрійович (бл. 1748 — 1810), іваницький сотник (1770—81); Олексій Петрович (1806—74), дійсний статський радник (1863), брестський повітовий предводитель дворянства та голова мирового з’їзду (1868—74), прозаїк (роман «Братья-близнецы», повість «Сотник Петро Серп», оповідання), поет (поема «Марко проклятый»), мемуарист (спогади про М.Гоголя), твори якого друкувалися в часописах «Северная пчела», «Библиотека для чтения», «Основа» та були видані в 2-х томах 1863 в Санкт-Петербурзі під назвою «Українські оповідання»; Андрій Якович (1791—1858), учасник російсько-турецької війни 1806— 1812, Війни 1812 та закордонного походу рос. армії 1813—14, генерал-майор (1833), генерал-поліцмейстер і генерал-гевальдігер діючої армії (1832—42) та віце-президент (згодом — обер-поліцмейстер) Варшави (1833—42), голова Слідчої комісії при наміснику Царства Польського (1833—50), таємний радник та сенатор, присутній у варшавських департаментах Правительствуючого Сенату (1842), гол. директор, головуючий в Урядовій комісії внутр. і духовних справ Царства Польського (1845—50), колекціонер (власник збірки істор. документів 17—18 ст.), історик («История Южной России» (неопубл., рукопис не зберігся) та ін.) і письменник («Мысли малороссиянина» в ж. «Сын Отечества», 1832 (псевдонім — Андрій Царинний); вірші укр. і рос. мовами в ж. «Киевская старина», 1885), приятель Т.Шевченка, Є.Гребінки, П.Куліша та ін.; Микола Ілліч (1836—1906), історик літератури, д-р історії заг. літератури (1878), екстраординарний (1879) і орди-
нарний (1884) професор Московського університету, чл.-кор. Петерб. АН (1899), дійсний статський радник (1898), бібліотекар Московського і Рум’янцевського музеїв (1893—1902), автор праць із шекспірознавства («Опыты изучения Шекспира», М., 1902), історії західноєвроп. літератури («Из области литературы», М., 1902; «Нариси історії західноєвропейської літератури до кінця 18 ст.», під редакцією І.Франка, Львів, 1905), шевченкознавства («Первые четыре года ссылки Шевченко» та «Новые материалы для биографии Шевченко», у ж. «Киевская старина», 1888 і 1898); Олександр Миколайович (1850—1913), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-лейтенант (1910), командир Кавказ. резервної артилер. бригади (1906—07), 15-ї артилер. бригади (1907—10) та інспектор артилерії 8-го армійського корпусу (1910—13); історики і громад. діячі Андрій Володимирович (див. А.Стороженко; 1857 — імовірно, 1926) та Микола Володимирович (див. М.Стороженко; 1862 — імовірно, 1942). До молодшої гілки належали: Михайло Іванович (1-ша пол. 18 ст.), прилуцький полковий осавул (з 1741), та його онук — Микола Михайлович (бл. 1770 — 1815), дійсний статський радник (1812), черніг. повітовий (1797— 1802) та губернський (1803—15) маршал дворянства, від своєї матері — Федосії Семенівни, уродженої Полуботок (бл. 1750 — до 1803), — успадкував величезні родові маєтності, які через відсутність нащадків успадкували родичі дружини — Марії Андріївни, уродженої Милорадович (1772—1851). Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Черніг. та Полтав. губерній. Літ.: Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга, т. 2. СПб., 1875; Стороженко Н.В. Стороженки: Фамильная летопись. «Киевская старина», 1884, № 2; Його ж. К родословию Алексея Петровича Стороженка. Там само, 1893, № 2; Стороженки: Фамильный архив, т. 1—8. К., 1902—10; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914. О.І. Путро, В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТОРОЖЕНКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
