СТАНИ (нім. Stand, польс. stany, рос. сословия, лат. status, ordo) — усталені соціальні групи в середньовічних та ранньомодерних сусп-вах, які відрізнялися сусп. функціями, статусом та престижем. Належність до стану регулювалася нормами писаного і звичаєвого права (традицією). Членство у С. було спадковим, обмежуючи горизонтальну та вертикальну соціальну мобільність. Індивід при народженні отримував певний соціальний статус, завдяки чому станова система була стабільною та відновлюваною. У домодерних спільнотах наявність С. обумовлювалася традиційним баченням соціальної структури населення, суспільних функцій, що відтворювалося у відповідних соціальних практиках. Напр., у середньовічній Європі соціальна структура базувалася на тричленному поділі сусп-ва на: 1) «людей молитви»
798 СТАНИ
(клір, лат. oratores), 2) «людей війни» (феодали, лат. bellatores), 3) «людей праці» (міщани та селяни, лат. laboratores). Унаслідок неоднорідності середньовічної Європи (соціокульт., політичні та правові особливості окремих країн, держ. утворень, регіонів) не було утворено «стандартної станової системи». Середньовічне сусп-во було дрібносегментованим, складалося з різноманітних локальних груп, котрі навіть за ідентичних сусп. чи вироб. функцій могли суттєво відрізнятися своїм комплексом прав від таких же груп у сусідньому феод. володінні. У високому середньовіччі (починаючи з кінця 12 ст.) з’являються представницькі органи (кортеси, парламент, райхстаг, сейм, земський собор та ін.), за допомогою яких вільні стани відстоювали свої права перед верховним володарем. У ранньомодерну добу та в часи Просвітництва з утворенням абсолютистських монархій (див. Абсолютизм) локальна специфіка станової системи або закріплювалась окремими компромісами із централізованою д-вою, або уніфікувалася згідно із заг. нормами. Традиційне в європ. та вітчизн. історіографії бачення «станової системи» як провідного елементу «старого (феодального) режиму» походить від ідеологічних конфліктів часів Французької революції 1789—1804. Скасування С. через проголошення рівноправ’я всіх громадян стало одним із гасел лібералізму, конституціоналізму та національно-демократ. революцій 19 ст. Саме тоді спрощене бачення «станової системи» як синоніма феодалізму стало традиційним для ліберальної та лівої історіографії, марксизму. Проте, як і всі європоцентричні соціально-істор. моделі з претензією на універсалізм, такі підходи не враховували цивілізаційної специфіки незахідних спільнот та к-р. Така схематизація залишала поза увагою інтерпретацію варнової системи в Індії, спеціалізацію соціальних та етноконфесійних груп ісламського світу (зокрема Османської імперії) та й такі європ. сюжети, як імовірне існування С. в антич. д-вах, коли соціальний статус визначався не майновим цензом, а походженням. З др. боку, пози-
тивний інтерес до вивчення станової системи суттєво вплинув на розвиток «органічної школи» в соціології 19 — поч. 20 ст. (органіцизм), становлення ідеології консерватизму та правих поглядів на концепцію громадянського суспільства. Сьогодні підходи до вивчення С. обумовлюються скоріше конкретно-істор. специфікою і не виходять на рівень узагальнень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
