СРЕЗНЕВСЬКИЙ Ізмаїл Іванович (13(01).06.1812—21(09).02. 1880) — філолог-славіст, історик, палеограф. Дійсний член Петербурзької АН (1854). Професор (1837). Н. в м. Ярославль (нині місто в РФ) в сім’ї літератора І.Срезневського. Молоді роки провів у Харкові, де його батько був професором новозаснованого ун-ту. 1829 закінчив Харків. ун-т, розпочав у ньому свою викладацьку діяльність. 1837—39 —
професор політекономії і статистики, 1842—46 — слов’янознавства. Студентом дуже захоплювався слов’янщиною, нар. поезією, укр. старовиною, записував і збирав фольклор, а згодом компонував сам пісні та думи, публікував їх (у збірнику «Запорожская старина» та ін.) наче твори народні. 1839—42 подорожував слов’янськими землями, вивчаючи слов’ян. мови та фольклор. 1847—80 — професор слов’янознавства Петерб. ун-ту, на поч. 1860-х рр. — його ректор. С. — провідний діяч укр. романтизму (див. також Харківська школа романтиків), засновник петерб. школи славістів. З його ім’ям пов’язані рідкісні видання літ., фольклорних та істор. матеріалів у збірниках «Украинский сборник» і «Запорожская старина» (6 вип.), призначенням яких було ідейне обґрунтування культурно-нац. відродження і самобутності укр. народу, а також ін. народів — «Словацькі пісні» тощо. С. — автор численних праць з історії південнослов’ян. літератур, історії української і російської мов, міфології, історії палеографії тощо. Зокрема, набули широкої відомості його праці «Взгляд на памятники украинской народной словесности», «Мысли об истории русского языка», «Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам», «Исследование о языческом богослужении древних славян», «Историческое обозрение гражданского устройства Слободской Украины (XVII — 1768)». Крім власних видань, С. співробітничав в «Очерках России» В.Пассека, в Енциклопедичному словнику А.Плюшара, друкуючи там статті й замітки з укр. історії й етнографії. У періодичній пресі вмістив низку життєписів про діячів історії України: «Палій», «Выговский и Пушкарь», «Юрій Хмельницький» та ін., а також нариси про події укр. історії «Стырское дело», «Казаки — гайдамаки униатской войны 1594—1654» та ін. Займався пошуком і публікацією істор. та літ. пам’яток: «Украинская летопись 1640—1657», «Савина книга», «Київські листки» (написані кирилицею) та ін. У петерб. період інтерес С. до України знизився,
погляди з багатьох питань еволюціонували, зокрема в мовному питанні — від обґрунтування самостійності укр. мови до розгляду її як наріччя російської. П. у м. Санкт-Петербург. Літ.: Ламанский В. Измаил Иванович Срезневский (1812—1880). М., 1890; Срезневский В.И. Из первых лет научно-литературной деятельности И.И. Срезневского: 1831—1839. СПб., 1898; Сумцов Н.Ф. Харьковский период научной деятельности И.И. Срезневского. В кн.: Памяти И.И. Срезневского, т. 1. Пг., 1916; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923; Ващенко В.С. І. Срезневський як дослідник української мови. «Українська мова в школі», 1958, № 3; Дзира Я.І. Творець «Запорожской старины». «УІЖ», 1967, № 6; Славяноведение в дореволюционной России. М., 1979; Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. К., 1992; Легеза С.В. Українська романтична історіографія: Історикокультурний контекст. Дніпропетровськ, 1997. Ю.А. Пінчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СРЕЗНЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
