СОЦІАЛІСТИЧНЕ ЗМАГАННЯ — організовані рад. д-вою заходи, переважно позаекон. характеру, для підвищення продуктивності праці та виховання т. зв. комуністичного ставлення до праці. С.з. мало, на думку лідерів КПРС, замінити капіталістичну конкуренцію, ринкові механізми стимулювання праці. Звідси такі означення С.з., як «основна форма соціалістичної організації праці» (Й.Сталін, 1929), «економічна закономірність соціалізму», «метод будівництва соціалізму і комунізму» та ін. Наприкінці 1970-х рр. С.з. знайшло навіть конституційне закріплення у ст. 8 Конституції СРСР 1977: «Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання». С.з. в СРСР пройшло ряд істор. етапів,
яким відповідали зумовлені потребами часу його форми. 1919 поширилася перша форма С.з. — комуністичні суботники. Це була безоплатна праця на д-ву всього працездатного населення. Суботники відповідали умовам періоду «воєнного комунізму» і з переходом до нової економічної політики швидко втратили своє значення. Спроба КПРС відновити суботники в 1970— 80-х рр. зійшла нанівець. Наступною формою С.з. стало ударництво. З проголошенням курсу на індустріалізацію влада стимулювала робітників, цілі бригади і підпр-ва брати на себе зобов’язання збільшувати норми виробітку, знижувати собівартість, поліпшувати якість продукції. У роки першої п’ятирічки (див. П’ятирічні плани; 1928—32) ударництво набуло масового характеру, проходило під гаслом «П’ятирічку — за чотири роки». У грудні 1929 в Москві відбувся 1-й з’їзд ударних бригад. 1932 виник широко розрекламований ізотовський рух (ініціатор — донец. шахтар М.Ізотов), який вніс в ударництво нові зобов’язання з боку робітників — допомагати відстаючим, навчати їх і наглядати за працею інших. 1935 виник стахановський рух. Донец. шахтареві О.Стаханову створили ідеальні умови, і він за зміну виробив 14,5 норми. Стахановський рух починався як серія досягнень окремих рекордсменів, яким створювалися належні вироб. умови. В Україні був відомий своїми рекордами залізничник П.Кривонос, ініціаторка руху «п’ятисотниць» (змагання за вирощування 500 ц цукрового буряку з 1 га) М.Демченко, трактористка П.Ангеліна та інші. У роки Другої світової війни практикувався рух «двохсотників» і «трисотників» (робітники зобов’язувалися щодня виконувати норми на 200—300 %), багатоверстатників, суміщення професій, фронтових бригад та ін. Із 1958 поширилася боротьба за звання ударника, бригади чи підпр-ва комуніст. праці. Учасники руху за комуніст. ставлення до праці, крім вироб. показників, брали на себе зобов’язання морально-етичного характеру
(навчання, участь у громад. житті, побут тощо). У період найвищого розвитку С.з. — 1970—80-ті рр. — нараховувалося понад 300 форм його організації. Бюрократично насаджуване правлячою партією і профспілками С.з. перетворилося на формальне виконання директив, окозамилювання, творення фіктивних рекордів. Не вплинуло С.з. і на вир-во: рад. продукція не могла конкурувати з капіталістичною, продуктивність праці в кілька разів була нижчою. Адміністративно визначені передовики змагання, т. зв. знатні люди, отримували ряд пільг та переваг, поповнювали ряди партійно-рад. номенклатури, що призводило до деморалізації суспільства. Літ.: Социалистические соревнования в СССР (1918—1964): Документы и материалы профсоюзов. М., 1965; Социализм и соревнование. М., 1970; Рогачевская Л.С. Социалистическое соревнование в СССР: Исторические очерки (1917—1970 гг.). М., 1977; Гудзенко П.П. та ін. Трудові почини робітничого класу 1921—1937 (на матеріалах Української РСР). К., 1980. О.А. Удод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОЦІАЛІСТИЧНЕ ЗМАГАННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
