СОЦІАЛІЗМ — ідеологічна доктрина, а також заснована на її засадах соціально-екон. організація сусп-ва, що протистоять капіталізму. Капіталізмом вважають організацію вир-ва матеріальних благ і духовних цінностей, за якої відбувається присвоєння їх частини власниками капіталу. Капіталом є сукупність матеріальних і нематеріальних засобів, за допомогою яких стає можливим сам процес вир-ва матеріальних благ і духовних цінностей. Розподіл одержаних благ у вигляді заробітної плати (для працівників) і прибутку (для капіталістів) є суб’єктивною дією й супроводжується боротьбою протилежних сторін за їх більшу частку (класова боротьба) або домовленостями між ними (класовий мир). У рамках подібного розподілу нема мови про С. Коли ж сторона, яка висловлює інтереси працівників, хоче змінити існуючу реальність і ліквідувати саме поняття капіталу, а з ним — і капіталістів як клас суспільний, то повинна заходити мова про часткове або цілковите знищення першооснови, з якої виростає капітал, тобто приватної власності. Вона, як вважають соціалісти, повинна поступитися місцем колективній, загальнонар. або держ. власності, тим самим створюючи умови для побудови сусп. ладу, заснованого на справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей. Термін «соціалізм» (від лат. socialis — суспільний) в його сучасній інтерпретації вперше був використаний на початку 1830-х рр. у журналістиці — англійській (для характеристики дій послідовників Р.Оуена) і французькій (для характеристики праць К.-А. де Сен-Сімона). Мислителі, які розробляли соціаліст. ідеї в системному вигляді (до названих слід додати Ш.Фур’є), вважали, що вони можуть бути втілені в життя шляхом поступового вдосконалення сусп-ва. У німецькомовних країнах Європи,
де соціальні суперечності виявлялися більш гостро, ніж у Великій Британії та Франції, деякі соціалісти зайняли більш радикальні позиції. Щоб відгородити себе від поміркованих однодумців, вони назвали свою теорію «комунізмом» (від лат. communis — спільний). У брошурі «Маніфест Комуністичної партії» (1848), яка знайшла всесвітній розголос, К.Маркс і Ф.Енгельс піддали критиці своїх попередників, визначивши їхнє вчення як феод., дрібнобурж., консервативний (бурж.) та ін. форми С. Але вони не змінили смислової наповненості самого терміна, хоч замінили його подібним. Йшлося про те, щоб знищення приватної власності було революційним, а не еволюційним. Різниця між соціалістами й комуністами в «Маніфесті...» визначалася однією фразою: «Комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності». У насиченій революц. грозою атмосфері ідея експропріації експропріаторів здавалася зрозумілою й актуальною. На приватній власності ґрунтувалася вся історія людської цивілізації. Як могло б функціонувати сусп-во, в якому заперечувалися приватна власність і пов’язані з нею товарно-грошові відносини та ринок, К.Маркс і Ф.Енгельс не повідомляли. Вони вважали лише, що після переходу влади в руки пролетаріату буде налагоджене планове вир-во та розподіл матеріальних благ і культ. цінностей між людьми на зрівняльних засадах. Революції 1848—1849 років в Європі значною мірою зняли соціальне напруження в країнах Зх. Європи. З’явилися конституційні монархії, у них почало розвиватися парламентське життя. У партій, які відстоювали інтерес найманих працівників, виникла можливість домагатися своїх цілей не революційними, а демократ. методами. Термін «комунізм», який асоціювався з революцією, втратив популярність. Марксисти переконувалися в перспективності демократичних, а не революційних, тобто руйнівних за означенням, форм політ. діяльності. Тому вони назвали себе «соціал-демократами». У
травні 1880 з’явилася брошура Ф.Енгельса «Утопічний соціалізм і науковий соціалізм» (більш відома під пізнішою назвою «Розвиток соціалізму від утопії до науки»). У короткій передмові до неї К.Маркс солідаризувався із запровадженим в обіг Ф.Енгельсом терміном «науковий соціалізм». Від терміна «комунізм» К.Маркс не відмовлявся, як свідчить його праця «Критика Готської програми» (написана 1875, опублікована Ф.Енгельсом 1891). Різниця між С. і комунізмом полягала, на його думку, не у смисловому наповненні, а в ступеню розвинутості продуктивних сил. «Комунізмом» він назвав останній ступінь С., коли сусп-во зможе написати на своїх знаменах: «Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». С. вимагав принципово ін. принципу розподілу благ: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею». Після «Маніфесту...» К.Маркс прожив 35, а Ф.Енгельс — 47 років. Удвох вони написали 2 передмови до перевидань цього твору, а потім Ф.Енгельс сам написав ще 5 передмов. Ніколи не відмовляючись від висунутих у «Маніфесті...» ідей, вони визнавали, разом із тим, що в передових країнах (згадувалися США, Велика Британія, Франція), де нар. представництво почало зосереджувати у своїх руках всю політ. владу, необхідність у революціях відпадала. Частина послідовників К.Маркса і Ф.Енгельса пішли далі своїх учителів. У своїй практичній діяльності вони не заперечували ринку, товарно-грошових відносин і приватної власності. Вони могли пропагувати посилення держ. контролю за підприємництвом, перерозподіл бюджетних коштів на користь людей із низькими доходами або навіть націоналізацію засобів вир-ва (як правило, із викупом). Але ці та ін. заходи були для них тільки методами оздоровлення ринкової економіки і зниження соціальної напруги. Екон. діяльність, пов’язану з використанням і примноженням капіталу, вони вважали таким же полем для прикладення інтелекту, як і діяльність у
729 СОЦІАЛІЗМ
730 СОЦІАЛІЗМ
сфері науки, к-ри, релігії. Більше того: вони розглядали приватне підприємництво як найважливішу сферу занять, що матеріально забезпечувала всі ін. сфери і давала можливість здійснювати соціаліст. заходи. 1898 один із лідерів нім. соціал-демократів Е.Бернштейн заявив: «Те, що звикли називати кінцевою метою соціалізму (тобто скасування приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку. — Авт.), є для мене ніщо, а рух — це все». Кер-во Соціалдемократ. партії Німеччини на чолі з К.Каутським оголосило Е.Бернштейна ревізіоністом. Однак взаємодія таких «ревізіоністів» у парламентах з урядовими структурами починала давати ефект. Кінцева мета С. ставала непотрібною через те, що в західноєвроп. країнах почала формуватися соціальна д-ва — система держ. заходів і структур, спрямованих на захист прав робітників і незахищених верств та прошарків населення. Перерозподіл коштів через держ. структури знижував рівень соціального розшарування в сусп-ві. Під тиском лідера робітн. руху Ф.Лассаля канцлер Німеччини О.Бісмарк запровадив 1867 заг. виборче право. Подібну політику почав провадити й лідер брит. консерваторів Б.Дізраелі. Під впливом К.Каутського нім. соціал-демократія прийняла 1891 Ерфуртську програму. Кінцевою метою соціал-демократ. руху вона оголошувала усуспільнення засобів вир-ва і заміну анархії ринку централізованим розподілом продукції. Отже, йшлося про ліквідацію приватної власності. Засоби вир-ва повинні були стати колективною власністю. Однак Ерфуртська програма, так само як створений за 43 роки до неї «Маніфест Комуністичної партії», не пояснювала механізму трансформації власності. Різниця між обома документами полягала тільки в тому, що Ерфуртська програма передбачала досягти кінцевої мети реформами, а не революціями. Ф.Енгельс вважав, що приватна власність на шляху перетворення в колективну мусить пройти через перехідний етап у вигляді держ. власності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СОЦІАЛІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
