САПІГА Лев (Sapieha Leon; 18.10.1803—11.09.1878) — політ. діяч, магнат, князь. Батько кн. А.Сапіги, дід кн. Л.Сапіги. Н. в м. Варшава. Дитячі та юнацькі роки провів у Наддніпрянській Україні (Теофільполь; нині с-ще міськ. типу Хмельн. обл.). Камергер царського двору. Як офіцер брав участь у польському повстанні 1830—1831, кавалер ордена «Virtuti Militari», після поразки повстання перебував на емі-
грації в Галичині. Резидував у замку Красічин під Перемишлем. Піонер «органічної праці» в Галичині: ініціатор і перший керівник Кредитового земського т-ва (1841), Галицької ощадної каси (1844), Галицького госп. т-ва (1845). Учасник революції 1848 у Львові (член Центральної ради народової, офіцер нац. гвардії) та Слов’янського з’їзду 1848 у Празі. Перший маршал Галицького крайового сейму (1861—75), член палати вельмож австрійс. парламенту (із 1861). Мав значний авторитет серед укр. політиків. Є свідчення, що С. звертався до єпископа Г.Яхимовича із проханням про перехід у грец. обряд (означало зміну ідентичності національної на українську), проте отримав відмову. 1869 в порозумінні з Ю.Лаврівським інспірував резонансну угодову акцію з «Руським клубом» Галицького крайового сейму, завдяки чому укр. питання стало першочерговим завданням польс. політики в Галичині. Її наслідки: згода польс. сеймової більшості на утворення першої укр. г-зії у Львові (Академічна гімназія у Львові), фінансування Львівського товариства «Просвіта» і укр. театру у Львові з бюджету автономії. Власним коштом фінансував вид-во «Основи» (1870—72).
П. у замку Красічин, де був похований. У Львові знаходиться палац Сапіг, збудований на замовлення С. 1867 (вул. Коперніка, 40а). Літ.: Брик І. Слов’янський з’їзд у Празі і українська справа. «ЗНТШ», 1920, т. 129; Мудрий М. Спроби польсько-українського порозуміння в Галичині (60—70-ті роки ХIХ ст.). В кн.: Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 3—4. Львів, 1997. І.П. Чорновол.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сапіга Лев» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
