САВІНКОВ Борис Вікторович (літ. псевд. — В.Ропшин; 31(19).01. 1879—07.05.1925) — один із найвідоміших есерів-терористів, активний військовий діяч у період діяльності Тимчасового уряду, борець проти рад. влади, відомий письменник. Н. в м. Харків у сім’ї судді. Після закінчення Варшавської г-зії 1899 поступив до Петерб. ун-ту. 1901 заарештований за участь у соціал-демократ. групі «Рабочее знамя», 1902 висланий у Вологду (нині місто в РФ). Заслання відбував разом із М.Бердяєвим, О.Богдановим, А.Луначарським. 1903 утік із заслання за кордон, де вступив у Бойову організацію Партії соціалістів-революціонерів (БО ПСР). Невдовзі обійняв посаду заступника керівника орг-ції Є.Азефа (який був агентом поліції). Очолювана С. група терористів організувала вбивство міністра внутр. справ В.Плеве, планувала замахи на високих сановників Рос. імперії, але вони не були здійснені. 14 травня 1906 С. прибув до Севастополя, аби вчинити розправу над командувачем Чорноморського флоту віце-адміралом Г.Чухніним, який придушив збройне повстання моряків та підписав смертний вирок його керівникам. Поліція відразу заарештувала С., 18 травня 1906 військово-польовий суд виніс йому смертний вирок. При допомозі однопартійця В.Сулятицького, який служив наглядачем у севастопольській військ. в’язниці, С. вдалося втекти. Після втечі виїхав за кордон, проживав у Франції та Італії, 1908—09 написав «Спогади терориста», які є одним з найважливіших джерел з історії есерівського тероризму. Під псевдонімом В.Ропшин опублікував повість «Кінь блідий»
(1909) та роман «Те, чого не було» (1914). 1908 БО ПСР очолив С., але не зміг її відродити, і 1911 бойова організація самоліквідувалася. У роки Першої світової війни С. вступив до французької армії, став військовим кореспондентом. Після Лютневої революції 1917 брав участь у бойових діях на українських землях — спочатку був комісаром Тимчасового уряду 8-ї армії, а потім — усього Південно-Західного фронту; обіймав посади товариша (заст.) військ. міністра Росії, керівника військ. міністерства Росії. Підтримував спроби Верховного головнокомандуючого рос. армією Л.Корнілова здійснити державний переворот, встановити військ. диктатуру (див. Корнілова заколот 1917). Виконував роль посередника між Л.Корніловим та головою Тимчасового уряду О.Керенським. Наприкінці 1917 брав участь у поході Керенського— Краснова з Пулково (нині у складі м. Санкт-Петербург) на Петроград (нині м. С.-Петербург), у формуванні Добровольчої армії на Дону; організував у Москві офіцерський «Союз защиты Родины и свободы». На поч. 1918 планував здійснити замах на В.Леніна, який не вдався. У липні 1919 створений С. білогвард. «Союз защиты Родины и свободы» вчинив заколот у Ярославлі, Муромі (нині місто Владимирської обл.), Рибінську (нині місто Ярославської обл.; усі в РФ) та ін. містах. Після придушення збройного повстання переїхав до Франції, де виступав представником О.Колчака, А.Денікіна та П.Врангеля в Європі. Під час наступу останнього на Півдні України 1920 сформував у Польщі т. зв. 3-тю Рос. армію (до 80 тис. осіб). На поч. 1920-х рр. організовував збройні напади білогвардійців на зх. райони СРСР. 1923 опублікував повість «Кінь вороний». 1924 ВЧК розробила операцію «Трест», в результаті якої С., коли перейшов 15 серпня 1924 рад. кордон, був затриманий чекістами. Із 27—29 серпня 1924 у Москві справу С. розглядав Верховний суд СРСР і засудив його
417 САВІНКОВ
С.С. Савич (1863—1939).
Н.В. Савич (1869—1942).
Б.В. Савінков.
418 САВМАК
Савромати. Верхівка ритуальної жердини у вигляді оленя. 4 ст. до н. е.
до смертної кари. Але Президія ЦВК СРСР 29 серпня 1924 ухвалила рішення про позбавлення С. волі на 10 років. В емігрантській пресі з’явилася низка статей про неприпустимий промах або навіть зраду С. 7 травня 1925 він написав листа Ф.Дзержинському, в якому стверджував, що Верховний суд СРСР пробачив і повірив йому, тому він мусить не сидіти в тюрмі, а займатися корисною справою, відповіді не було отримано, С. у той день попросив привезти його з тюрми в ДПУ, де з 5-го поверху викинувся з вікна. 7 травня 1925 Ф.Дзержинський писав для газет повідомлення про самогубство С. У рад. часи ця версія була єдиною і не викликала сумнівів. Наприкінці 20 ст. історики та криміналісти ретельно оглянули кімнату, з якої викинувся С., і зробили висновок, що в цьому йому допомогли чекісти. Літ.: Гусев К.В. Савинков Борис Викторович. В кн.: Политические деятели России 1917: Биографический словарь. М., 1993; История терроризма в России. Ростов-на-Дону, 1996; Жаринов К.В. Терроризм и террористы: Исторический справочник. Минск, 1999; Політичний терор і тероризм в Україні: ХIХ—ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002; Волковинський В.М. Україна в орбіті есерівського тероризму на початку ХХ ст. В кн.: Проблеми історії України ХIХ — початку ХХ ст., вип. 8. К., 2004. В.М. Волковинський.
(«першого відомого великого виступу народних мас на території СРСР»). Літ.: Гаврилов А.К. Скифы Савмака — восстание или вторжение? В кн.: Этюды по античной истории и культуре Северного Причерноморья. СПб., 1992; Давня історія України, т. 2. К., 1998; Русяева А.С., Супруненко А.Б. Исторические личности эллино-скифской эпохи (культурно-политические контакты и взаимовлияния). К.—Комсомольск, 2003. А.С. Русяєва.
Савромати. Чаша із золотими деталями. 4 ст. до н. е.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САВІНКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
