РОТМІСТРОВ Павло Олексійович (06.07(23.06).1901—06.04.1982) — воєначальник, гол. маршал бронетанк. військ (1962). Герой Рад. Союзу (7 травня 1965). Н. в с. Сковорово (нині село Тверської обл., РФ). В РСЧА з 1919. Учасник громадян. війни 1918— 22. Закінчив Військ. об’єднану школу ім. Всерос. ЦВК (1924), Військ. академію ім. М.Фрунзе (1931), Військ. академію Ген. штабу (1953). У радянсько-фінляндську війну 1939—1940 — нач. штабу 35-ї танк. бригади. Із травня 1941 — нач. штабу механізованого корпусу. Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941— 45 — на Зх., Пн.-Зх., Калінінському, Сталінградському фронтах, Воронезькому фронті, Степовому фронті, Південно-Західному фронті, Другому Українському фронті і 3-му Білорус. фронті, нач. штабу 3-го механізованого корпусу, командував 8-ю (із січня 1942 — 3-тя гвард.) танк. бригадою (із вересня 1941), 7-м (потім — 3-м гвард.) танк. корпусом (із квітня 1942), 5-ю гвард. танк. армією (із лютого 1943). Армія під командуванням Р. брала участь у Курській
битві 1943 (завдавала контрудар під Прохоровкою), у Бєлгородсько-Харківській наступальній операції 1943 (3—23 серпня) і Умансько-Ботошанській наступальній операції 1944 (5 березня — 17 квітня) у складі Воронезького і Степового (із жовтня 1943 — 2-й Укр.) фронтів, у розгромі крупних угруповань противника в районах Кіровограда і КорсуньШевченківського 1944 (24 січня — 17 лютого) і звільненні міст Кіровоград, Звенигородка, Умань. Із серпня 1944 і до кінця війни — заст. командуючого бронетанк. і механізованими військами Червоної армії. Після війни — командуючий бронетанк. і механізованими військами Групи рад. військ у Німеччині, потім — військ Далекого Сх. (1945—48). Із 1948 — на викладацькій роботі у Військ. академії Ген. штабу. 1958—64 — нач. Військ. академії бронетанк. військ. 1964—68 — пом. міністра оборони СРСР. Із червня 1968 — у Групі ген. інспекторів Мін-ва оборони СРСР. Нагороджений 6-ма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4-ма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1-го і 2-го ст., Кутузова 1-го ст., Червоної Зірки, «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» 3-го ст. і медалями, а також 5-ма іноз. орденами та медалями. П. у м. Москва. Тв.: Танковое сражение под Прохоровкой. М., 1960; Время и танки. М., 1972; Танки на войне. М., 1975; Стальная гвардия. М., 1984. Літ.: Вакуров И. Во главе танковой гвардии. В кн.: Герои огненных лет, кн. 4. М., 1980; Долгов И.А. Золотые звезды калининцев, кн. 2. М., 1984. Т.С. Першина.
до кола осіб, які займалися редагуванням Литов. статуту (див. Статути Великого князівства Литовського). Співпрацював з єпископами С.Гозієм, В.Протасовичем, Я.-Д.Соліковським, поборюючи протестантські впливи в Литві. Сприяв постанню єзуїтського колегіуму у Вільнюсі (1569). За бажанням короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа підготував (після 1551) нарис історії Великого князівства Литовського під назвою «Cronica sive historia Lithuaniae» («Хроніка або історія Литви»; загинув, знаний із дрібніших уривків і витягів). Патронував М.Стрийковського, надав йому чимало власних істор. матеріалів. Р. полемізував з приводу унії Литви та Польщі зі С.Оріховським. Є автором твору «Rozmowa Polaka z Litwinem» (бл. 1565, видав Ю.Коженьовський 1890), де виступив проти програми прямої інкорпорації ВКЛ до Королівства Польського. Літ.: Bazyczowa M. Augustyn Rotundus Mieleski w\jt wileЅski, pierwszy historyk i apologeta Litwy. В кн.: Z dziej\w polskiej kultury umys»owej w XVI i XVII wieku. Wroc»aw, 1976; Мыльников А.С. Картина славянского мира: Представления об этнической номинации и этничности ХVI — начала XVIII века. СПб., 1999; Вирський Д.С. Станіслав Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель. К.—Кременчук, 2001
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОТМІСТРОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
