РОБСІЛЬКОРІВСЬКИЙ РУХ — громадсько-політ. рух робітн. і сел. кореспондентів, одна із форм інтерактивного зв’язку більшовицької партії з масами. Зародився як робкорівський рух разом із виникненням робітн. преси. Був підтриманий соціалдемократами, які запозичили в земських діячів ідею використання нар. авторів у своїх виданнях. Термін «робкорівський рух» з’явився 1901 у першому номері більшовицької газ. «Искра». Служив засобом популяризації соціал-демократ. газет, постачання їх кореспонденцією та активізації читачів. Набув розвитку 1912. Після встановлення диктатури більшовиків був перетворений на ланку системи партійно-рад. преси, яка використовувалася правлячою партією «не тільки як колективний пропагандист і агітатор, але й колективний організатор». Р.р., з одного боку, став засобом «нещадної, насправді революційної війни з конкретними носіями зла», а з другого — важелем «виховання мас на живих конкретних прикладах у всіх сферах життя» та їх мобілізації на здійснення політики правлячої партії. Орг. принципи Р.р. на засадах партійно-держ. кер-ва були розроблені ЦК РКП(б) й ухвалені загальносоюзними з’їздами робітн. кореспондентів (робкорів) 1923 та робітничо-сел. ко-
респондентів (робсількорів) 1924. 1924 редакція газ. «Правда» розпочала випуск ж. «Робітничий кореспондент», який 1925 отримав назву «Робітничо-селянський кореспондент». Робітничо-сел. кореспонденти сприяли роботі прокуратури, Верховного суду та нар. комісаріатів Робітничо-селянської інспекції (СРСР і союзних республік) та Центр. контрольної комісії, які керували їхньою діяльністю: із 1923 на робкорів було покладено завдання інформувати прокурорські органи про посадові злочини місц. кер-ва, а з 1925 — органи нар. комісаріату Робітничо-сел. інспекції та Центр. контрольної комісії. Разом із представниками прокуратури та контрольної комісії КП(б)У робсількори-висуванці входили до складу нарад при органах Робітничо-сел. інспекції. Р.р. набув розвитку завдяки підтримці правлячої партії. 1925 Верховний суд СРСР заборонив розголошувати прізвища робсількорів (винним у їх розголосі загрожував штраф або ув’язнення строком на 2 роки) та встановив кримінальну відповідальність за насильницькі дії, спрямовані проти них (замах карався грошовим штрафом чи примусовими роботами або адм. виселенням строком до 3-х років; а фізична розправа — позбавленням волі на строк до 5-ти років). Також передбачався особливий порядок розгляду суд. справ, пов’язаних із переслідуванням робсількорів через їхні дописи (позачергово під наглядом прокурорів). Після розгрому 1928—29 прихильників «правого ухилу», які розглядали Р.р. насамперед як інформаційне джерело та форму громадян. активності мас, а не як інструмент політики держ. партії, цей рух було реорганізовано переважно в засіб агітації та організації «згори». Згідно зі сталінським гаслом «про загострення класової боротьби в умовах просування до соціалізму» посилилася роль робсількорів як таємних інформаторів. 1930 права робсількорів були розширені: вони звільнялися від відповідальності за помилкове надання недостовірної інформації (за виключенням навмисного
247 РОБСІЛЬКОРІВ
248 РОГАЛЯ
наклепу), а 1933 було зміцнено гарантії цих прав та охорони життя сількорів: їх виключення з колгоспів за критику було прирівняне до злочинів проти колг. буд-ва (винні каралися ув’язненням терміном від 5-ти до 10-ти років), а замах на них — до терористичних актів (терористи засуджувалися до смерті). Сількорів, які постраждали від замахів, висували на відповідальну роботу до газет та органів Робітничосел. інспекції, а сім’ям загиблих виплачували компенсацію за рахунок коштів чи майна, вилученого в засуджених за замах. Найталановитіші були джерелом формування кадрів радянських літераторів. Наприкінці 1930-х рр. розпочався занепад Р.р., який було згорнуто під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45. Відроджено 1957 М.Хрущовим. Літ.: Русаков Г.К. Рабселькоры и прокуратура. Одесса, б/р; Набатов Г.И. Решения партии о печати и рабселькоровском движении: Сборник (резолюции съездов, постановления ЦК ВКП(б), Всероссийские совещания при ЦО «Правда» и др.). Л., 1933; На захист робсількора (збірник директив і законів уряду СРСР і УСРР). Х., 1934; Вартанов Г.И. Рабкоровское движение на Украине после ХХ съезда КПСС (1956—1961 годы): Автореферат дис. … канд. истор. наук. К., 1964; Роскошный А.П. Рабкоровское движение Донбасса в годы первой пятилетки: Автореферат дис. … канд. истор. наук. Х., 1965; Антипов М.М., Прокопенко І.В. Ленін і робітничо-селянські кореспонденти (основні етапи історії розвитку робсількорівського руху на Україні), ч. 1. К., 1967; Цветков В.П. Коммунистическая партия — организатор и руководитель движения рабочих корреспондентов в первые годы индустриализации страны (1926—1929 гг.): Автореферат дис. … канд. истор. наук. Х.,
1969; Камчугова И.Д. Партийно-советская печать Украины в системе социально-экономических отношений 20—30-х гг.: Дис. … доктора истор. наук. К., 1991. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОБСІЛЬКОРІВСЬКИЙ РУХ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
