РІВНЕ — місто, адм. центр Рівненської області. Розташов. на р. Устя (прит. Горині, бас. Дніпра), за 321 км від Києва. Через місто проходять автошляхи Київ—Чоп та залізнична колія Здолбунів—Лунінець (місто Брестської обл., Білорусь). Населення 249 840 осіб (2011). Археол. знахідки на території Р. (урочища Басів Кут, Городок, Новий двір) свідчать про його заселення з доби неоліту. Перша письмова згадка про Р., датована 1283, міститься в латиномовній польс. хроніці «Rocznik kapitu»y krakowskiej», де йдеться про переможну битву краківського і сандомирського кн. Лєшека Чорного з литов. військом. До 15 ст. місто не згадується в писемних джерелах. У грамоті вел. кн. литов. Свидригайла 1434 воно назване серед ін. волин. поселень. У цей період Р. належало луцьким шляхтичам Дичкам. 1461 Івашко Дичко продав його кн. Семену Несвицькому, одному з представників династії Гедиміновичів. Значного розвитку Р. набуло в період правління кн. Марії Несвицької (Рівненської), зусиллями якої поселення перетворилося на князівську резиденцію. 1481 тут було збудовано замок, а 1492 Р. отримало статус міста й магдебурзьке право. 1500 місту був наданий привілей на щорічне проведення ярмарку. По смерті кн. Марії Несвицької (1518) Р. увійшло до складу володінь князів Острозьких. Місто втратило статус княжої резиден-
ції, перетворившись на провінційне поселення Волині. Панування князів Острозьких збіглося з татар. набігами на Волинь. Р. впродовж 1540—1619 шість разів піддавалося татар. руйнуванням. 1621 місто перейшло як посаг у власність магнатів Замойських, із діяльністю яких були пов’язані покращення добробуту міста, збільшення чисельності населення та буд-во першого в Р. шпиталю (1637). 2-га пол. 17 — поч. 18 ст. в історії міста пов’язані зі значними природними та політ. катаклізмами. 1648 Р. було спустошене в ході Національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. 1667 позначився епідемією чуми, унаслідок якої загинуло 2/3 мешканців. Під час подій Північної війни 1700—1721 в Р. розквартировувалися швед. та рос. війська. 1723 Р. у складі великих маєтностей отримав у власність кн. Є.-О.Любомирський. Із цим магнатським родом пов’язане відродження міста, його представники більше століття вважали Р. своїм «родовим гніздом». У Р. були збудовані палац у бароковому стилі із парком, дерев’яний СвятоВоскресенський собор, мурований костьол, синагога, пожвавилося екон. життя міста, яке стало важливим торг. центром Волині. 1793, унаслідок 2-го поділу Речі Посполитої, Р. на тривалий час увійшло до складу Рос. імперії і стало центром однойменного повіту. На той час це було невелике містечко, тут розвивалася пром-сть, працювали цегельні, вапнярний і пивоварний заводи. Пожвавленню економіки Р. сприяло буд-во нових шляхів. 1857 через місто простяглося Києво-Брестське шосе, 1873 було запроваджене залізничне сполучення Здолбунів—Брест-Литовськ (нині м. Брест, Білорусь).
211 РІВНЕ
Скульптурний портрет Й.М. де Рібаса роботи скульптора Б. Едуардса. 1900.
Рівне. СвятоУспенська церква. Фото 2008.
212 РІВНЕ
Рівне. Краєзнавчий музей. Фото 2008.
1805 відкрилося двокласне уч-ще за ініціативи просвітителя і громад. діяча Т.Чацького. 1839 в Р. почала діяти г-зія, де в 1840-х рр. викладали М.Костомаров, П.Чуйкевич, 1866—71 навч. В.Короленко. 1871 г-зію перетворили на реальне уч-ще, яке функціонувало до 1921. У 2-й пол. 19 ст. понад 2/3 населення міста становили євреї, які справляли значний вплив на екон. життя. У Р. існували держ. школа для євреїв — однокласне чол. уч-ще з ремісничим класом, приватне жін. уч-ще, початкові реліг. школи, була також збудована мурована синагога в стилі модерн. Єврейс. спільнота також мала свою лікарню і т-во допомоги незаможним євреям Лінас
Гацедек («Нічліг справедливих» / «Прихисток справедливих»). У період Першої світової війни Р. опинилося в прифронтовій смузі, тут проводилася мобілізація місц. населення, розміщувався штаб Особливої армії Південно-Західного фронту. 1919 Р. стало тимчасовою столицею Української Народної Республіки. У Р. відбулася спроба держ. перевороту В.Оскілка, метою якого було усунення від влади гол. отамана Армії УНР С.Петлюри. За умовами Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 Р. ввійшло до складу Польщі, за містом зберігся статус повітового центру в межах Волинського воєводства. Упродовж 1920—30-х рр. у місті діяли укр. культурно-просвітницькі та політ. орг-ції «Просвіта», «Пласт», Волинське українське об’єднання. Основою економіки міста залишалася торгівля. У Р. з 1930 діяв щорічний регіональний ярмарок «Волинські торги». Удосконалилася міська інфраструктура — з’явилися водогін і каналізація, було забруковано гол. вулиці в центрі міста.
17 вересня 1939 в Р. вступили рад. війська. Указом ВР СРСР від 4 грудня 1939 Р. призначене центром області. У довоєнний період у місті було відкрито перший вищий навч. заклад — Учительський ін-т (1940), діяли 17 загальноосвіт. шкіл, музичнодрам. театр, краєзнавчий музей. Із початком воєнних дій у червні 1941 місто зазнало значних руйнувань. У перші дні Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 на околицях Р. відбулася танк. битва, яка на певний час затримала наступ нім. військ (див. Битва танкова в Західній Україні 1941). У серпні 1941 Р. стало адм. центром райхскомісаріату Україна. 1941—42 в місті проводилися масові знищення єврейс. населення (урочище Сосонки). Після звільнення Р. в лютому 1944 почалася відбудова міста, яка в основному завершилася до 1950. У післявоєнний період активно розвивалися пром-сть та освітня інфраструктура міста. 1954 з Києва до Р. був переведений меліоративний ін-т (нині Укр. академія водного госп-ва), в
1970-х рр. створені численні підпр-ва легкої, важкої та хімічної промисловості, серед них — льонокомбінат, хімічне підприємство «Азот». 1990 в Р. були проведені перші вибори до міськради на демократ. основі. Постановою Президії ВР УРСР місто «Ровно» було перейменоване на «Рівне», відповідно була змінена й назва області — «Рівненська». Пам’ятки арх-ри: дерев’яна Свято-Успенська церква (1756), приміщення г-зії (1830-ті рр.; нині тут краєзнавчий музей), костьол Святого Антонія (1868—
1900; нині будинок органної музики), Свято-Воскресенський (Олександрівський) собор (1890 —95). Літ.: Сендульский А. Город Ровно. «Волынские епархиальные ведомости», 1880, № 5; Stecki T.-J. Miasto R\wne. Warszawa, 1880; Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 2. Почаев, 1890; ІМіС УРСР: Ровенська область. К., 1974; Луценко В. та ін. Ровно 700 років: Соціально-економічний нарис. Львів, 1983; Ровно 700 років (1283—1983): Збірник документів і матеріалів. К., 1983; Поліщук Я. Рівне: Мандрівка крізь віки: Нариси історії міста. Рівне, 1998. А.М. Бовгиря.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІВНЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
