РАДИВИЛІВ (до грудня 1939 — Радзивилів, до 1993 — Червоноармійськ) — місто Рівненської області, райцентр. Розташов. на березі р. Слонівка (прит. Стиру, бас. Дніпра). Залізнична станція. Населення 10,1 тис. осіб (2001). Уперше згадується 1564 як містечко (маєток), яке було власністю литов. канцлера і віленського воєводи кн. Миколая Радзивілла Чорного. Перші письмові згадки фіксують назву містечка як «Радивилів». Назву поселення одержало від імені власників — роду Радзивіллів — та з
нагоди отримання ними князівського титулу. Після Люблінської унії 1569 Р. перебував у складі Речі Посполитої, належав до Кременецького пов. Волинського воєводства. Із цього часу назва містечка вживалася в польс. транскрипції — Радзивилів (Radziwi»\w). У роки Національної революції 1648—1676 в Радзивилові двічі (1649, 1651) зупинялися загони козацько-сел. війська. 1672 в Радзивилові побував франц. мандрівник і дипломат У. фон Вердум, який залишив у своєму щоденнику опис містечка. 1775 тут налічувалося 146 будинків. Містечко належало коронному регент-канцлеру І.Мальчевському, згодом перейшло у власність Міончинських. 1787 ген. К.Міончинський заклав тут друкарню для випуску реліг. книг на замовлення місц. євреїв. Пізніше містечко за борги перейшло до варшавського банкіра К.Шульца. Власниками Радзивилова в різний час були барон Турно, граф Гуржинський, статський радник М.Попов (після 1831), кн. Урусов. Після входження Правобережної України до складу Рос. імперії (1795) Радзивилів став прикордонним містечком Кременецького пов. Волинського намісництва, від 1796 — Волинської губернії. Тут діяла митниця, працювали дрібні пром. підпр-ва. Радзивилівська ф-ка гнутих меблів здобула золоті нагороди на міжнар. пром. виставці в Римі (Італія; 1911). 1866 Радзивилів став волосним центром, а 1870 одержав статус міста. На той час у ньому налічувалося 7,4 тис. мешканців. Екон. зростанню міста сприяло прокладення 1873 залізниці Здолбунів—Радзивилів. У зв’язку із близькістю кордону в місті постійно розташовувалися війська. У роки Першої світової війни Радзивилів перебував у зоні бойових дій: місто по кілька разів займали австро-нім. (серпень 1914, 1915) та рос. (1914, 1916) війська. У роки громадянської війни в Україні 1917—1921 місто не раз займали війська ворогуючих сторін: 18 лютого 1918 — австронім. війська, із кінця 1918 до травня 1919 — частини Армії Української Народної Республіки. Якийсь час після 5 травня 1919
ское описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3: Уезды Кременецкий и Заславский. Почаев, 1893; ІМіС УРСР: Ровенська область. К., 1973; Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року, т. 1—2. Вінніпег, 1984—86; Ящук В.І. Радивилів: Краєзнавчі матеріали. Рівне, 2004. О.В. Андрощук.
111 РАДИШЕВСЬКИЙ
Радивилів. Церква Святого Олександра Невського. Фото початку 21 ст.
на залізничній ст. Радзивилів, біля х. Гранична, працював уряд Директорії Української Народної Республіки. У червні 1919 місто зайняли частини Першої Української радянської дивізії, а 12 серпня 1919 — Армія УНР спільно з польс. військами. Від 10 вересня 1920 місто перебувало під контролем польс. військ і ввійшло до складу Польщі. За переписом 1921, тут проживало 4240 мешканців. Упродовж 1920—39 Радзивилів перебував у складі 2-ї Речіпосполитої. У місті діяли осередки укр. політ. і громад. орг-цій (Комуністичої партії Західної України, Організації українських націоналістів, «Просвіти», «Пласту»). 19 вересня 1939 Радзивилів зайняли підрозділи Червоної армії. Місто було перейменоване на Червоноармійськ (грудень 1939) і, увійшовши до УРСР, від січня 1940 стало адм. центром однойменного р-ну Рівнен. обл. (1962—66 Червоноармійськ належав до Дубнівського р-ну). Із 27 червня 1941 до 19 березня 1944 був окупований нім. військами. У Радзивилові жили й працювали письменники М.П.Левицький і П.Козланюк. Істор. споруда: церква Святого благовірного кн. Олександра Невського (1824—74). Літ: BaliЅski M., LipiЅski T. Staroуytna Polska pod wzgl“dem historycznym, geograficznym i statystycznym, t. 3. Warszawa, 1886; S»ownik geograficzny Kr\lestwa Polskiego i innych kraj\w s»owiaЅskich, t. 9. Warszawa, 1888
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДИВИЛІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
