ПРОВІНЦІЯ — адм.-тер. одиниця Рос. д-ви (із 1721 — Рос. імперії) 1719—75. Провінції утворені внаслідок адм.-тер. реформи, згідно з якою територія д-ви поділялася на губернії, а ті — на провінції, які у свою чергу поділялися на дистрикти. Така система проіснувала до реформи 1775. На чолі провінцій стояли воєводи. П., центром якої було губернське місто, очолював губернатор або генерал-губернатор. Незважаючи на те, що провінції входили до складу губерній, воєводи не підпорядковувалися губернаторам. Воєвода був підзвітний губернаторові лише у двох справах: набір рекрутів та суд. справа (із 1722). У першому випадку посадовець повинен був після набору рекрутів висилати їх до губернського міста для перевірки губернатором їхньої відповідності вимогам. Судівська справа підпорядковувала воєводу губернаторові у зв’язку з належністю їх до вертикалі судів різного рівня: губернатор очолював надвірний суд, а воєвода — провінційний. Воєвода керував П. за допомогою провінційної канцелярії, яку очолював ландс-секретар. Окрім нього, до штату чиновників провінції входили: камерир із земською конторою, що мав функції нагляду за збором податків; рентмейстер, який завідував провінційним казначейством (рентерея); провіантмейстер, що приймав частину податку у вигляді провіанту; провінціал-фіскал, який стежив за дотриманням закону у керуванні провінцією; вальдмейстер — наглядач за лісами. Нижче по адм. вертикалі стояв земський комісар, який очолював дистрикт. На нього покладався обов’язок збирати податки. 1727 уряд вніс суттєві зміни в систему розподілу влади в губерніях та провінціях. Воєводи ставали підзвітними губернаторам. Були скасовані посади камерира, рентмейстера, земського комісара. Їхні повноваження були пере-
дані воєводам, які отримували полковничий чин. У містах, приписаних до П., впроваджувались особливі воєводи з майорським чином, а в пригородах — воєводи з чином поручика. Останні були підпорядковані провінційному воєводі і мали опікуватися переважно суд. справами. Згідно з реформою 1719 Київська губернія була поділена на 4 провінції: Київську, Бєлгородську, Севську та Орловську. 1727 зі складу Київ. губ. спочатку вивели Бєлгородську П., яка отримала статус окремої губернії, а трохи пізніше (того ж року) Севська П. і Орловська П. були переведені зі складу Київ. губ. до Бєлгородської. У самій Київ. губ. однойменну П. скасували і надалі поділ на провінції на Гетьманщину не поширювався. Київська П. під час свого існування мала «неповноцінний» характер, пов’язаний із тим, що її територія «накладалася» на територію Гетьманщини: напр., вона не мала поділу на дистрикти, у Києві не було засновано надвірний суд. Кілька міст на території сучасної України поза межами Гетьманщини були центрами дистриктів: у складі Бєлгородської П. — Миропілля (нині село Краснопільського р-ну Сумської обл.), Охтирка, Салтів (нині смт Старий Салтів Вовчанського р-ну Харків. обл.), Суми, Чугуїв; у складі Севської П. — Путивль. Літ.: Полное собрание законов Российской империи, 1-е собрание, т. 5—7. СПб., 1830; Богословский М. Областная реформа Петра Великого: Провинции, 1719—1727 гг. М., 1902; Готье Ю. История областного управления России от Петра I до Екатерины II, т. 1. М., 1913. О.В. Романцов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОВІНЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
