ПРИГАРА Андрій (р. н. невід. — п., імовірно, до 1790) — правосл. священик. Походив з укр. міщанського роду, який відігравав помітну роль у госп. житті Новгорода-Сіверського. Настоятель старої Свято-Покровської церкви (1781—86) у м. Новгород-Сіверський. Мав дім у Новгороді-Сіверському та земельну маєтність на околиці міста вздовж шляху на Дігтярівку (нині село Новгород-Сіверського р-ну Черніг. обл.). Власник великої б-ки. 1786—87 підготував «Особое или топографическое описание города губернского Новгорода-Северского, с признанием к оному от древности принадлежащих стран, по российским и иностранным историям, також отдавна досель оставшимся очевидным знакам и доказательствам; разделяя оное на три части, а именно: о натуральном местоположении, о примечаниях древних и новых, а на остаток и о выгодах при том городе находящихся, и верными показаниями и примечательными параграфами извлеченное». Нині зберігається в Рос. держ. військово-істор. архіві в Москві. Значну увагу в описі приділив історії Новгорода-Сіверського, яку поділив на 5 періодів: 1) від заснування міста до хрещення Київської Русі; 2) 11 — поч. 13 ст.; 3) 1-ша пол. 13 ст. — з’єднання з Великим князівством Литовським; 4) із серед. 13 ст. до серед. 18 ст.; 5) із 1752, коли місто одержало магдебурзьке право. Крім того, подав цікаві ві-
tp ht ://
домості про істор. топографію Новгорода-Сіверського, старовинні герби, місц. храми, етнічний та конфесійний склад городян тощо. В описі вміщені відомості про курганні некрополі в околицях Новгорода-Сіверського, а також про 2 кам’яні плити на похованнях князів Григорія та Дмитра Ольговичів у с. Лісконоги (нині село Новгород-Сіверського р-ну Черніг. обл.) та ін. Водночас в описі побутують і авторські небилиці та сумнівні гіпотези, зокрема про початки Новгорода-Сіверського. П. обстоював думку про вищість Новгорода-Сіверського щодо ін. міст, зокрема Чернігова, і, заразом, прирівнював становище Новгорода-Сіверського до Києва й Новгорода Великого за часів Київської Русі. На думку О.Оглоблина, П., вірогідно, був близький до кола учасників патріотичного Новгород-Сіверського гуртка кінця 18 ст. Літ.: Катаев И. Обзор рукописных памятников по истории Слободской Украины, хранящихся в Военноученом архиве в Санкт-Петербурге. В кн.: Труды Харьковского предварительного комитета по устройству XII Археологического съезда, т. 2. Х., 1902; Федірко А.М. Патріотична освічена еліта Новгород-Сіверського на рубежі XVIII—XIX ст. «УІЖ», 1998, № 2; Коваленко О. Андрій Пригара та його «Особое или топографическое описание города губернского НовгородаСеверского». В кн.: Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П. Ковальського з нагоди 70-річчя. Острог—Нью-Йорк, 1999; Його ж. Неопублікована праця Андрія Пригари «Особое или топографическое описание города губернского Новгорода-Северского». «Сіверянський літопис», 1999, № 4; Оглоблин-Мезько О. Люди Старої України та інші праці. Острог—Нью-Йорк, 2000; Бондаренко І.В. Топографічний опис м. Новгород-Сіверська А. Пригари як джерело з історії України. В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії. Луганськ, 2001; Гринь О. Старожитності Подесення у працях місцевих краєзнавців останньої чверті XVIII ст. «Сіверянський літопис», 2008, № 6. О.В. Ясь.
з найкращих співаків, зокрема з маленьких хлопчиків із добрими голосами, яких набирали в різних регіонах Російської імперії, перш за все в Україні. Протягом 18 ст. набір музично обдарованих хлопчиків з України для капели відбувався систематично. Для того, щоб укр. діти приїжджали в Росію з муз. підготовкою, за розпорядженням рос. влади (1730) в Глухові було відкрито «Школу співу та інструментальної музики» (див. Глухівська школа співу та інструментальної музики). Згідно з царським указом (1738), в П.с.к. щорічно відправляли із цієї школи 10 дітей. У 1770-х рр. центром підготовки в Україні півчих для П.с.к. став клас вокальної та інструментальної музики Харків. казенного уч-ща. Цією справою займалися композитори М.Концевич, А.Ведель. Для П.с.к. набирали півчих і в Києві та Новгороді-Сіверському (А.Рачинський). Капела складалася з дуже добрих співаків, більшість з яких у 18 ст. були українцями. У той час регентами й керівниками капели також часто були українці, найвидатніші з них — М.Полторацький, Д.Бортнянський. Співці П.с.к., які прибули з України, брали участь у виставах придворного театру разом з італійськими співаками (М.Полторацький, М.Березовський, Д.Бортнянський). Деякі вихідці з України, котрі співали в П.с.к., мали композиторський талант і стали видатними композиторами. Серед них — М.Березовський, Д.Бортнянський, С.Давидов та ін. Літ.: Штелин Я. Музыка и балет в России ХVIII века. Л., 1935; Музалевский В. Старейший русский хор. Л.— М., 1938; Чудинова И.А. Пение, звоны, ритуал. Топография церковно-музыкальной культуры Петербурга. СПб., 1994; Корній Л. Історія української музики, ч. 2. К.—Х.—НьюЙорк, 1998; Чудинова И.А. Придворный певческий хор. Музыкальный Петербург. XVIII век. В кн.: Энциклопедический словарь, кн. 2. СПб., 1998. Л.П. Корній.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИГАРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
