ПОСЕСІЯ (від лат. possesio — володіння). Посесійне право — володіння людьми чи землями на певних умовах, яке надавалося пром. підприємцям у Російській імперії у 18 — 1-й пол. 19 ст. Підприємець не мав права відокремлювати робочу силу (посесійних селян) і землю від підпр-ва, до якого вони прикріплювалися. П., що виникла за указом від 18 січня 1721, на робочу силу була скасована під час ліквідації кріпосного права указами 1861 та 1863, а на володіння землями — подекуди зберігалася до 1917. Підприємства засновувалися переважно державою і передавались у відання приватним особам на особливих умовах. В гетьманській Україні, на яку поширились укази Петра I, право на п. мали лише дворяни і велика шляхта. Тут у п. перебували переважно селітряні та сукняні ф-ки. П. дещо ін. характеру набула поширення в Польщі у 18 ст. і збереглася протягом 1-ї пол. 19 ст. в Правобережній Україні та Білорусі, приєднаних до Рос. імперії внаслідок поділів Польщі 1772, 1793, 1795. Це була тимчасова або спадкова оренда приватними особами (посесорами) держ. маєтків разом із прикріпленими до них селянами. Віддавалися в П. на різні строки також поміщицькі фільварки. У 3-х губерніях Правобереж. України на 1838 на П. перебувало 404 держ. маєтки зі 150 тис. душ. Після селянської реформи 1861 П. набула рис капіталіст. оренди земель. Літ.: Слабченко М.Е. Хозяйство Гетьманщины в 17—18 ст.: Судьбы фабрики и промышленности, т. 2. Одесса, 1922; Теплицький В.П. Реформа 1861 і аграрні відносини на Україні. К., 1959; Гуржій І.О. Розклад феодально-кріпосницької системи у с/г України. К., 1954. Т.І. Лазанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОСЕСІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
