«ПОЛЬСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ» СПРАВА 1933— 1935
«ПОЛЬСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ» СПРАВА 1933— 1935 — сфабрикована ДПУ/ НКВС УСРР «cправа» проти активістів польс. нац. роботи в УСРР, спричинена відмовою більшовицького кер-ва СРСР від раніше проголошеної політики «коренізації» й, зокрема, крахом сподівань на революціонізуючий вплив «польського радянського експерименту» на населення 2-ї Речі Посполитої. У тоталітарній комуніст. д-ві зовнішня і внутрішня політики були незалежними одна від одної. Тимчасова «відлига» у взаєминах із 2-ю Річчюпосполитою 1933 відбувалася синхронно із запровадженням жорсткішого курсу щодо польс. етносу всередині СРСР. Пояснювалося це політ. міркуваннями: більшовицький режим, формально не відкидаючи пропагандистських гасел 1920-х рр. із закликами до «світової революції», фактично вже відійшов від учорашнього, значною мірою декларативного, інтернаціоналізму з тим, аби перейти на прагматичні рейки побудови казарменого соціалізму «в одній країні». На авансцену політ. життя стрімко вийшов ледь підфарбований інтернаціоналістською риторикою імперський, великодержавницький рос. шовінізм із його тяжінням до уніфікації/русифікації життя д-ви. Як наслідок, була оголошена «націоналістичним збоченням» учорашня політика «коренізації» взагалі й «українізації» зокрема.
довж цих двох років лише агонізували, перманентно знекровлювані репресіями. У цьому ж 1933 відбулися кардинальні зміни й у долі польс. населення України. У доповідній записці Культпропу ЦК КП(б)У «Про роботу серед польських трудящих мас УСРР» (8 вересня 1933) зазначалося: «Занепад роботи серед польських трудящих, брак більшовицької пильності за умов загостреної класової боротьби й зростання активності куркульських, клерикальних, націоналістичних елементів, агентів польського фашизму, посилювали вплив буржуазно-націоналістичних елементів на польських трудящих». За стандартними фразами про «класово-ворожі» й «шкідницькі» елементи виразно вимальовувалися реальні труднощі комуніст. адміністрації в реалізації її суперечливої національно-культ. політики щодо польського (й не лише польського) населення УСРР. Розглянувши 13 жовтня 1933 стан справ з «роботою серед польських трудящих мас УСРР», оргбюро ЦК КП(б)У визнало його незадовільним, ухваливши в місячний термін «розробити та подати на затвердження Політбюро ЦК конкретні заходи для забезпечення рішучого перелому та посилення роботи серед польських трудящих України». Відділам ЦК КП(б)У доручалося «зміцнити склад польських робітників, які працюють на ланках культурного фронту (клубних робітників, вчителів та ін.)» та «на керівних посадах в колгоспах, сільрадах, райвиконкомах». Отже, обирався курс на кадрове перетрушування польс. працівників. Назовні це подавалося як піклування про «зміцнення проводу національно-культурним будівництвом серед польських трудящих України», необхідність викриття окремих «контрреволюційних» та «антирадянських» елементів. Відтак, відповідаючи на замовлення кремлівського кер-ва й на тлі драматичних подій Голодомору 1932—1933 років в УСРР, ДПУ/НКВС УСРР сфабрикувало справу т. зв. Польс. орг-ції військової, запозичивши назву в реальної орг-ції часів Першої світо-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// Слідством встановлено, що діяльність організації особливо активізується після травневого, 1926 р., “фашистського перевороту Пілсудського”. Організація розгорнула широку шпигунську, диверсійну, терористичну, шкідницьку й повстанську роботу, маючи основним своїм завданням підготовку інтервенції з боку Польщі й вибух збройного повстання в момент інтервенції. Спираючись на польські національні й культурні установи, які слугували легальним прикриттям діяльності організації й базою концентрування її основних кадрів, “ПОВ” розгорнула широку роботу щодо насаджування осередків організації у Києві й на периферії, особливо у прикордонній смузі. “ПОВ” працювала під керівництвом II-го Відділу Польгенштабу, підтримуючи систематичні зв’язки з закордоном через посередництво польських дипломатичних представництв в СРСР, шляхом надсилання спеціальних кур’єрів й каналами зв’язку, які мали члени організації, що проникли до рядів партії й займали відповідальні державні посади». Далі обвинувальний висновок містив відомості про конкретну «контрреволюційну, терористичну, шпигунську діяльність» певної особи, якій інкримінувалася приналежність до «ПОВ». Одним із перших (15 серпня 1933) за приналежність до «Польської організації військової» був ув’язнений активний діяч «коренізації» серед поляків України Б.Скарбек, колиш. керівник Польс. бюро ЦК КП(б)У, директор Ін-ту польс. пролетарської к-ри при ВУАН у Києві. Нарком освіти УСРР В.Затонський повідомляв на листопадовому об’єднаному пленумі ЦК і Центр. контрольної комісії КП(б)У 1933: «В деяких інститутах, як, приміром в Інституті польської культури, залишився незаарештований лише один комуніст. Весь склад інституту від директора до судомойки був підібраний цілковито “одностайно”. Серед них дехто мав партквиток в кишені, дехто не мав, але всі вони були членами контрреволюційної організації».
вої війни, що припинила свою діяльність 1921—22 (див. Польська військова організація). Тоді, на поч. 1920-х рр., ВУЧК / Державне політичне управління УСРР жорстоко поборювало реальну «ПОВ», захопивши (і переважно стративши згодом) на Волині більше 100, а в самому лише Києві понад 200 «пеовяків». Отже, мозаїчна картина «митців» з НКВС УСРР мала окремі реальні фрагменти. Решта ж — створення і діяльність «ПОВ» після польсько-радянської війни 1920 на терені СРСР, насамперед в УСРР, мета й плани т. зв. пеовяків — було вигадкою. Але для польс. населення УСРР ця «віртуальна реальність» обернулася жахливою дійсністю. Обвинувачення в приналежності до «Польської організації військової» відтоді й до кінця 1930-х рр. стали зручною матрицею, якою залюбки послугувалася сталінська таємна поліція в репресіях проти польс. людності СРСР та УСРР. Схема «підривної діяльності» «ПОВ», за «оперативно-чекістською» версією, була приблизно такою. Для обґрунтування непорушності тогочасних кордонів Польщі, доведення істор. прав на укр. землі (ішлося про кордони Польщі 1772) та створення потужної людської бази, спроможної взяти збройну участь під час майбутньої війни проти СРСР і діяти в тилу РСЧА, «ПОВ» нібито розгорнула через свої осередки активну роботу щодо полонізації укр. населення, штучного завищення кількості поляків в УСРР, необґрунтованого створення польс. адм. і культурно-освіт. інституцій, кер-во якими захоплювали члени «ПОВ». Стверджувалося, що найвизначніші «пеовяки» інфільтрувалися «зі шкідницькою метою» до компартії, захоплюючи вирішальні ділянки «польської партійної й радянської роботи». Таким був стислий зміст «орієнтування» по «контрреволюційній польській роботі», що в 1930-х рр. розсилалося Управлінням держ. безпеки НКВС УСРР усім керівникам обласних управлінь, окружних відділів НКВС УСРР, начальникам особливих відділів військ. корпусів Київ-
ського та Харківського військових округів, командирам прикордонних загонів НКВС УСРР. Отже, кожний із керівників цих підрозділів націлювався («орієнтувався») на посилені пошуки «пеовяків», а знайшовши (за відсутності таких — вигадавши) їх, мав збагатити надіслану згори схему місц. матеріалом. Відтак упродовж 1930-х рр. у республіці сфабриковано кілька «справ» т. зв. обласних центрів «ПОВ». «Теоретична» частина згаданого «орієнтування» як інтродукція включалася до обвинувальних висновків у «справах» абсолютної більшості осіб, арештованих за причетність до «ПОВ» 1933—35 (із незначними відмінностями), й розпочиналася так: «Органами ДПУ виявлена й ліквідована контрреволюційна організація, що звалася — Польська Військова Організація (“ПОВ”), яка провадила активну шпигунську, диверсійну, терористичну й повстанську роботу, з метою повалення диктатури пролетаріату на Україні, відокремлення УСРР від Радянського Союзу й захоплення її польським імперіалізмом. Створена 1915 Пілсудським, “ПОВ” з 1918 р. розгортає на території УСРР, особливо на Правобережжі, широку шпигунську, повстанську й диверсійну роботу, що була складовою підготовки походу польських поміщиків та буржуазії на Україну й окупації Правобережжя 1920 р. Задля маскування своєї роботи й створення легальної бази для своєї діяльності, “ПОВ” широко практикує вливання своїх активних членів у лави комуністичної партії […]. Слідством також встановлено, що організація широко практикувала впровадження своїх членів до компартій Польщі й Західної України, які здійснювали в рядах цих партій провокаторську роботу, а згодом, під виглядом політемігрантів, перекидалися в СРСР — для шпигунської диверсійної роботи, поповнюючи кадри “ПОВ” на території Радянського Союзу. Оклигавши після ліквідації органами ЧК у 1921 р., “ПОВ” налагоджує організаційні зв’язки, перешиковує свої лави й відновлює діяльність організації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ПОЛЬСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ» СПРАВА 1933— 1935» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
