ПИЛЯВЕЦЬКА БИТВА 1648 — одна з найвизначніших і переможних для укр. війська битв часів Національно-визвол. війни укр. народу 1648—1658. Вона відбулась на берегах р. Іква біля с. Пилявці (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельн.
Місце Пилявецької битви. Гравюра другої половини 19 ст.
ПИЛЬКЕВИЧ Олександр Меркурійович (02.05.1877—13.10.1922) — військ. і політ. діяч, генерал-
206 ПИЛЯВЕЦЬКА
обл.). На той час укр. повстанці під кер-вом гетьмана Б.Хмельницького розгромили противника в Жовтоводській битві 1648 та Корсунській битві 1648 і швидко просувалися на захід. Оскільки Б.Хмельницький формував армію в Білій Церкві, то визвол. по-
ходом на Волинь і Поділля командував гетьман наказний, черкас. полк. М.Кривоніс, якому підлягали полки, очолювані І.Гирею, Шан-Гіреєм, І.Ганжею, О.Іванським. Повстання вибухали в тилу противника по всій Правобережній Україні і Західній Ук-
раїні. Коронне військо на чолі з 3-ма «регіментарями» (воєначальниками) М.Остророгом, кн. В.-Д.Заславським, О.Конецпольським (важливу роль відігравали також кн. Я.Вишневецький та А.Кисіль) призупинило наступ М.Кривоноса під Старокостянтиновим. Чисельність війська Речі Посполитої сягала 100 тис., причому прибл. половину його складали шляхетські слуги, їздові, т. зв. лужна челядь, які теж брали участь у боях. Однак зі сх. вже підходили гол. сили укр. армії на чолі з Б.Хмельницьким і вони стали табором довкола Пилявецького замку. Заг. чисельність укр. армії теж сягала 100 тис., але більшість її складу походила зі слабкоозброєних покозачених селян. Серед полковників відзначалися Д.Нечай, П.Головацький та ін.; сюди ж перемістилися й війська М.Кривоноса, у складі яких був і син останнього — Кривоносенко. Відхід повстанців з-під Старокостянтинова на пд. сх. був невірно потрактований польс. командуванням як втеча і спричинився до фатальної недооцінки укр. війська. Поляки рушили за М.Кривоносом у надії легкої і швидкої перемоги, і вже 21 (11) вересня 1648 зав’язалися перші бої за переправу через р. Іква. Наступного дня розпочалися герці та дрібні сутички, у ході яких загинув уманський полковник І.Ганжа (за ін. даними, він потрапив у полон). Надвечір до укр. табору прибули перші загони (3 тис.) на чолі з Айтимирмурзою та Адлаєт-мурзою союзного кримськотатар. і ногайського війська, що позитивно вплинуло на бойовий дух повстанців. Водночас в армії Речі Посполитої посилилася дезорганізація, викликана сварками між командуючими, анархічними діями шляхти. Вирішальні події сталися 23 (13) вересня 1648, коли в тривалій битві за переправу стало перемагати укр. військо. Б.Хмельницький задіяв у цих боях ординців, а до того перевдягнув ординцями частину козаків. Створилося враження, що до повстанців прибуло на поміч 100-тис. військо Кримського ханату разом із ханом Іслам-Гіреєм III, тому воєначальники польс. армії прийняли рішення про відступ. Але коли це рішення стали
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// начений ректором Тифліської духовної семінарії. Одночасно був членом Грузино-Імеретинської синодальної контори. 13 лютого 1911 піднесений до сану єпископа Бакинського, 2-го вікарія екзарха Грузії. Із 13 грудня 1912 по 12 лютого 1915 — єпископ Єреванський, вікарій екзарха Грузії. Із 1914 тимчасово керував Грузинським екзархатом РПЦ. 12 лютого 1915 призначений єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії. 1918— 21 — єпископ Подільський і Брацлавський. 1921 піднесений до сану архієпископа й до 1923 посідав кафедру архієпископа Подільського і Брацлавського. У жовтні 1923 на соборі в м. Харків архієпископ П. проголосив утворення Укр. синодальної церкви та очолив її синод із титулом митрополита Харківського. Був викладачем Вищої укр. богословської школи. Організатор Всеукр. соборів 1925 і 1928, домігся соборного скасування постанов обновленського Помісного собору 1923 про визнання рівнозначним і рівночесним білого та чернечого єпископату, заборони повторних шлюбів для духовенства. 27 січня 1925 як голова Всеукр. Священного Синоду увійшов до складу Всерос. з’їзду Пленуму Священного Синоду. Був делегатом 3-го Всерос. собору (обновленського). Після перенесення столиці України до Києва — митрополит Київський і всієї України. Але 16 лютого 1935 через небажання підкоритися єдиному кер-ву Священного Синоду Правосл. церков СРСР звільнений за штат. Після повернення до патріаршої РПЦ знову посів кафедру архієпископа Подільського і Брацлавського. П. у тюрмі м. Куп’янськ. Літ.: «Вестник Священного синода Православной российской церкви», 1926, № 6; 1927, № 5—6; 1928, № 10/33; Русские православные иерархи: Исповедники и мученики. Париж, 1986; «Обновленческий раскол»: Материалы для церковно-исторической и канонической характеристики. М., 2002; Ігнатуша О. Інституційний розкол православної церкви в Україні: Ґенеза і характер (ХIХ ст. — 30-і рр. ХХ ст.). Запоріжжя, 2004; Пащенко В., Киридон А. Більшовицька держава і православна церква в Україні. 1917—1930-і роки. Полтава, 2004; Киридон А. Час випробування: Держава, Церква і суспільство в радянській Ук-
207
Пимен (П.Г. Пєгов).
st hi
ПИМЕН
or o y. rg a .u
/
здійснювати, виникла сильна паніка, здеморалізоване польс. військо почало безладно тікати аж до Львова. Вранці 24 (14) вересня 1648 укр. армія, подолавши слабкий опір решток коронного війська, захопила польс. табір і взяла надзвичайно багату здобич, у т. ч. багато прапорів, артилерію і весь обоз. П.б. мала надзвичайно великі наслідки. Вона піднесла як ніколи бойовий дух укр. повстанців, остаточно розвіяла міф про непереможність Речі Посполитої, у свою чергу, стала однією з найганебніших сторінок у польс. військ. історії. Після перемоги під Пилявцями стало можливим швидке визволення від сил противника Поділля і Волині, розгортання успішного наступу військ Б.Хмельницького в Зх. Україну і на береги Вісли. Літ.: Мицик Ю.А. та ін. Сполохи козацької звитяги. Дніпропетровськ, 1991; Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII століття. Дніпропетровськ, 1996. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИЛЯВЕЦЬКА БИТВА 1648» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
