ПЕЧЕНІЖИН — с-ще міськ. типу Коломийського р-ну ІваноФранківської області. Розташов. на р. Сопівка (прит. Лючки, бас. Дунаю) за 12 км від залізничної ст. Коломия. Населення 5,3 тис. осіб (2010). На території виявлено знахідки неоліту і доби бронзи, поселення 4—3 тис. років до н. е. Вперше згадується в актах 1443 як село, що належало Іоанну Колі із Делеїва. Із 1489 — у власності Станіслава та Іоанна Шапарівських. Тогочасна територія П. займала значні земельні простори. Так, на його землях протягом 15—17 ст. виникло 7 сіл — Печеніжин, Молодятин, Дем’янівка, Чорний Потік, Марківка, Рунгури, Слобода Рунгурська, які в госп. плані, як зазначено в актах, складали Печеніжинський ключ (див. Ключ). У 15 ст. П. за тодішнім адм. поділом входив до Коломийського пов. Галицької землі та був приватним маєтком. 1637—1787 — у власності магнатів Потоцьких. Протягом кінця 15 — поч. 17 ст. потерпав від татар. нападів. Найбільш спустошливий припадає на 1520. У 16— 17 ст. побудовано замок-фортецю оборонного значення для захисту від ординців. Жителі П.
1766 П. отримав магдебурзьке право з дозволом проводити щомісячні ярмарки. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) П. відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Наприкінці 18 ст. виникла перша в П. школа, яка мала громадсько-церк. характер. 1816 відкрита перша початкова народна школа. У 19 ст. набув розвитку нафтовий промисел, прокладено залізницю, П. став центром повіту. Під час Першої світової війни тут точилися жорстокі бої. 1918—19 належав до Західноукраїнської Народної Республіки. Із 1919 — у складі Польщі. 1939 приєднаний до УРСР. Із липня 1941 по квітень 1944 окупований гітлерівцями (див. Друга світова війна), входив до складу Генеральної губернії. Із 1940 — с-ще міськ. типу. У сучасному П. розвинені лісництво, деревообробне і меблеве вир-во, нар. художні промисли. Діє краєзнавчий музей. В П. народилися О.Довбуш, історик В.Грабовецький; бували О.Кобилянська, Я.Галан. Пам’ятки історії та архітектури: церква (17 ст.), школа
Печеніжин. Церква св. Димитрія. 1629. Фото початку 21 ст.
st hi
or o y. rg a .u
/
202 ПЕЧЕРНІ
(18 ст.), пам’ятник О.Довбушу (1971), меморіальний комплекс воїнам Української повстанської армії (2006). Веб-сайт селища: http://pechenizhyn.at.ua. Літ.: S»ownik geograficznhy Krolestwra Polskiego і innych kraj\w s»owiaЅskich, t. 7. Б/м, 1886; ІМіС УРСР: Івано-Франківська область. К., 1971; Вакуленко Л.В. Пам’ятки Підгір’я в українських Карпатах 1 половини 1 тисячоліття н. е. К., 1977; Грабовецький В. Нариси історії Прикарпаття з найдавніших часів до кінця ХV ст., т. 1. Івано-Франківськ 1992; ГЕУ, т. 3.
К., 1993; Грабовецький В. Історія Печеніжина. Коломия, 1993. Г.А. Вербиленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕЧЕНІЖИН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
