ПАНИ-РАДА (рада панів) — у Великому князівстві Литовському — дорадчий за своєю природою держ. орган із широкими компетенціями в царині держ. управління, законодавства, судочинства тощо. Бере початок від епізодичних нарад литов. володарів із вузьким колом наближених до них осіб. Формування П.-р. розпочинається в 1430—40-х рр.; особливе піднесення ролі великокнязівської ради сталося після обрання вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика королем Польщі (1447), коли, діючи від його імені як великого князя литовського, ця рада фактично зосередила у своїх руках верховну владу у ВКЛ. Рада панів діяла у вужчому (таємна, чи найвища рада) та ширшому (повна рада, що її подеколи ототожнюють із сеймом П.-р.) складі. До першої належали віленські біскуп, воєвода та каштелян й троцькі воєвода та каштелян; склад другої не був чітко окреслений, і до неї, на відміну від таємної ради, допускалися православні (за винятком духовенства). Склад і компетенції П.-р. були визначені привілеями 1492 і 1506. Згідно із цими юрид. актами великий князь литовський мав керувати д-вою й вирішувати найважливіші питання держ. життя разом із П.-р. Попри свою олігархічну сутність рада панів виступала як фактор обмеження великокнязівської влади та сприяла розвиткові парламентаризму, виступивши як зародок вальних сеймів, котрі в 16 ст. помітно потіснили П.-р. в політ. житті Великого князівства Литовського.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАНИ-РАДА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
