ПАЛЕСТИНСЬКА АВТОНОМІЯ — держ. утворення на Бл. Сході. Адм.-тер. поділ: Зх. берег р. Йордан (Іудея і Самарія) — 5970 км2 та Сектор Газа — 365 км2. Адм. центр — м. Рамалла. Населення 5 млн осіб (2009). Етнічний склад: араби. Мова — арабська. Релігія: іслам — 89 %, християнство — 10, ін. — 1 %. Утворення П.а. є першим етапом на шляху створення араб. д-ви в процесі реалізації резолюції ГА ООН № 181 від 29 листопада 1947, згідно з якою на території Палестини мали бути утворені дві окремі д-ви: єврейс. та арабська. Ліга араб. д-в (Єгипет, Ірак, Сирія, Ліван, Ємен, Саудівська Аравія, Йорданія) не визнала новоствореної д-ви Ізраїль. 1948 відбулася перша арабо-ізраїл. війна, що поклала початок близькосх. конфліктові та створила проблему палестинських біженців. 1964 для боротьби з Ізраїлем було утворено Орг-цію визволення Палестини (ОВП), яка 1974 була визнана єдиним законним репрезентантом палестинського народу. Із лютого 1969 її очолював Я.Арафат. Першою «ластівкою» на шляху до створення П.а. був єгипетсько-ізраїл. мирний договір 1979, в якому ізраїл. сторона визнавала «законні права палестинського народу» на окуповані Ізраїлем території. 15 листопада 1988 в м. Алжир (столиця Алжиру) Я.Арафат в односторонньому порядку проголосив про створення д-ви Палестина. Складні умови існування палестинців на окупованих Ізраїлем територіях стали причиною початку першої ін-
40 ПАЛІЇВ
Д. Паліїв.
жовтня 1999 в м. Шарм-ельШейх (Єгипет) сторони домовилися завершити процес мирного урегулювання до вересня 2000. 12 липня 2000 в резиденції президента США у Кемп-Девіді розпочався черговий раунд ізраїльсько-палестинських переговорів. Каменем спотикання стало питання статусу Єрусалима та повернення палестинських біженців. Переговори зайшли у глухий кут і були припинені. У вересні 2000 розпочалася друга інтифада, яка вилилася в масові демонстрації, перекриття доріг, сутички з ізраїл. поліцією та супроводжувалася серією терактів. Взимку—навесні 2002 в рамках операцій «Захисна стіна» та «Рішучий шлях» ізраїл. армія почала займати населені пункти Іудеї та Самарії, проводила масові арешти серед палестинців і блокувала резиденцію Я.Арафата в Рамаллі. У квітні 2003 адміністрація амер. президента Дж.Буша виступила з новим планом врегулювання близькосх. конфлікту, що дістав назву «Дорожня карта». План передбачав винесення питання кордонів, палестинських біженців, статусу Єрусалима та проблеми водопостачання за рамки переговорного процесу і повернення до них після створення Палестинської д-ви. Передумовою створення останньої мало бути припинення буд-ва єврейс. поселень на окупованих Ізраїлем палестинських територіях, реформа структури влади П.а., відмова палестинців від терору й насилля, визнання Ізраїлю араб. д-вами. 11 листопада 2004 помер Я.Арафат. На президентських виборах 9 січня 2005 перемогу здобув М.Аббас (Абу-Мазен). 8 лютого 2005 на саміті в м. Шармель-Шейху (Єгипет) прем’єр-міністр Ізраїлю А.Шарон та голова П.а. М.Аббас домовилися про припинення вогню. 15 серпня 2005 Ізраїль розпочав ліквідацію єврейс. поселень у Секторі Газа. 2006 на парламентських виборах у П.а. несподівану перемогу здобув Хамас. 27 грудня 2008 у відповідь на постійні обстріли Ізраїлю з території Сектору Газа ізраїл. армія почала операцію «Литий свинець». Наземна фаза операції тривала впродовж 3—20 січ-
ня 2009 й була закінчена одностороннім припиненням вогню та виводом ізраїл. військ з території Сектору Газа. Процес мирного врегулювання близькосх. конфлікту призупинився. Економіка П.а. залежна від Ізраїлю, тому всі збройні конфлікти негативно позначаються на її стані. Як тиск на палестинських бойовиків ізраїл. сторона часто застосовує екон. блокаду. Невирішеною залишається проблема палестинських біженців. На 2006 їхня кількість становила 4,4 млн осіб, з яких 2,5 млн проживали в араб. країнах (Йорданія — 1,8 млн осіб, Сирія — бл. 435 тис., Ліван — понад 405 тис. осіб), решта — на території П.а. За винятком Йорданії, жодна араб. д-ва не надала палестинським біженцям громадянства. Найбільш складна ситуація в Лівані, де для палестинських біженців існують значні обмеження при влаштуванні на роботу. 1974 Україна як член ООН визнала ОВП єдиним законним представником палестинського народу. 2001 між П.а. та Україною були встановлені дипломатичні відносини. З 15 жовтня 2001 в Києві працює посольство П.а., а 2008 було відкрите дипломатичне представництво України в П.а. 2007 П.а. відвідав Президент України В.Ющенко. Під час зустрічі з М.Аббасом Президент України висловив підтримку палестинському народові в його боротьбі за створення незалежної Палестинської д-ви й передав гуманітарну допомогу в розмірі 1 млн дол. США. Українсько-палестинські відносини мають великий потенціал. Палестинська сторона зацікавлена в імпорті укр. буд. матеріалів, дерева, металу та участі України в розбудові палестинської інфраструктури, буд-ві мостів, доріг, будинків. Перспективним напрямом є розвиток туризму. На території П.а. розташовані місця паломництва християн, зокрема Віфлеєм. Гол. перепоною на шляху розвитку двосторонніх відносин залишається неврегульованість близькосх. конфлікту. На території України проживає бл. 3 тис. палестинців, із них бл. 1 тис. — постійні мешканці.
Осн. масу складають студенти й аспіранти, що навчаються в укр. вузах. Багато випускників укр. навч. закладів працюють у мінвах та ін. держ. установах П.а. У П.а. є асоціація випускників вузів України й укр. земляцтво, до якого входять українки — дружини палестинців — та їхні діти. Багато українок, що мешкають у П.а., працюють у держ. установах, навч. закладах, займаються бізнесом. Асоціація й земляцтво займаються зміцненням українсько-палестинських зв’язків. Літ.: Арабский мир в конце XX века. М., 1996; Салих М.М. Палестинский вопрос: Его история и развитие до 2000 года. М., 2003; Голдман Н. Физиология мира на Ближнем Востоке. «Foreign Affairs», 2005, October; Чистяков А. Мирный процесс на Ближнем Востоке. «Международная жизнь», 2005, № 9. Я.Л. Примаченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПАЛЕСТИНСЬКА АВТОНОМІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
