МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНІСТІВ ТА МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ УКРАЇНІСТІВ
Міжнар. асоціація україністів (МАУ) — об’єднання дослідників історії та к-ри України й укр. народу. Заснована 1989 на установчій конференції, скликаній представниками АН УРСР (нині Національна академія наук України), Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ), Канадського інституту українських студій (КІУС). Складається з нац. асоціацій україністів, представники яких утворюють К-т МАУ і обирають президента, віце-президентів та бюро МАУ. МАУ кожні 3 роки проводить міжнар. конгреси україністів. Утворення МАУ було результатом розвитку українознавчих досліджень у різних галузях гуманітарних наук, що велися як в Україні, так і за її межами. Навіть у найнесприятливіші часи репресій щодо українства гол. осередками вивчення історії та кри українців залишалися академія наук, ун-ти, пед. ін-ти, музеї, наук. б-ки, архіви в Україні. Вони видавали дослідження, здійснювали археол. відкриття, готували зібрання творів класиків укр. літератури, діалектологічні
атласи, словники укр. мови тощо. У той же час багато актуальних тем у Рад. Україні були заборонені або висвітлювалися вкрай тенденційно. Тому дуже важливою для виходу українознавчих студій на міжнар. рівень стала діяльність діаспорних науковців, заснованих ними Української вільної академії наук (УВАН), Наукових товариств імені Шевченка в США і Канаді та Європі, Українського історичного товариства (УІТ), редколегії «Енциклопедії українознавства», УНІГУ (заснований 1973) та КІУС (заснований 1976). Окремі вчені займались укр. тематикою в Білорусі, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, Угорщині, Франції, Чехії та ін. країнах, але для повнокровного подальшого розвитку україністики була необхідною інтеграція зусиль дослідників з України та з-поза її меж. Щоб забезпечити відповідну орг. структуру, україніст із Пряшева (Чехословаччина) Ю.Бача запропонував створити МАУ і розробив проект її статуту. Його підтримали ряд делегатів міжнар. конгресу славістів у Празі 1968 (О.Зілинський, М.Мушинка та ін.). Почав діяти підготовчий к-т МАУ, який припинив діяльність після окупації Чехословаччини рад. військом (див. також «Празька весна» 1968). Деякі вчені з УРСР, усвідомлюючи нереальність заснування легальної оргції, і далі розвивали неофіц. співпрацю з діаспорними центрами україністики. МАУ виникла в контексті піднесення культ. і національнополіт. руху, спрямованого на демократизацію сусп. життя та відродження укр. державності. Використовуючи нові політ. обставини, тодішній директор УНІГУ О.Пріцак запропонував скликати установчу конференцію україністів світу; цю пропозицію діяльно підтримав ряд учених академічних установ України. Завдяки підтримці італ. славіста Р.Піккіо установча конференція істориків та філологів з України, Італії, Польщі, США, Канади відбулася в кінці травня — на початку червня 1989 в Неаполі (Італія) на базі Ін-ту сх. студій. 1 червня 1989 прийнято декларацію про створення МАУ, обрано її тимчасове бюро і президента, яким став В.Русанівський. 19 жовтня 1989 на
установчій конференції в Києві заснована Респ. асоціація україністів (див. Національна асоціація українознавців), першим президентом якої був обраний І.Дзюба. Американська асоціація українознавства, яку очолив І.Фізер, заснована 8—9 грудня 1989 в м. Кембридж, шт. Массачусетс (США). 1-й конгрес МАУ, скликаний у Києві у серпні 1989, став не тільки суто наук. форумом, але й однією із знакових подій національно-культ. відродження. У приміщенні, збудованому свого часу для музею В.Леніна, вперше на офіційно дозволеному зібранні виконано гімн України. З великим ентузіазмом учасники й гості конгресу вітали провідних науковців української діаспори. З доповідями виступили О.Пріцак (США) — «Що таке історія України?», І.Шевченко (США) — «Зауваги до теми “Україна між сходом і заходом”», Г.Грабович (США) — «Питання кризи і перелому в самоусвідомленні української літератури», Ю.Шевельов (США) — «У довгій черзі: проблеми реабілітації». З увагою були вислухані доповіді Р.Піккіо (Італія) «Від Лаллі до Котляревського: Про еволюцію однієї поетичної формули», І.Дзюби «Україна і світ», С.Козака (Польща) «Білі плями в історії польськоукраїнських культурно-політичних зв’язків», Я.Пеленського (США) «Дослідження української суспільно-політичної думки кінця 19 — початку 20 ст.», Р.Шпорлюка (США) «Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця 16 — початку 19 ст.», С.Ґрачотті (Італія) «Про український бароковий класицизм». Діяло 10 секцій і круглих столів, було виголошено понад 300 доповідей та повідомлень, які засвідчили новий етап інтеграції укр. науки зі світовою, включення укр. студій у європ. та світ. контекст. Президентом МАУ обрано Г.Грабовича. 1-й конгрес МАУ став поштовхом для створення нових нац. асоціацій україністів та юрид. оформлення тих, які були на той час у стадії організації. Найдіяльнішими стали Польс. українознавче т-во (голова С.Козак), Італ. асоціація україністів (з 1999 її президентом є Дж.Броджі-
Беркофф). Виникли асоціації україністів в Австралії (її очолили Г.Кошарська і М.Павлишин), Болгарії (перший президент Л.Терзійська), Німеччині (першим президентом її був Г.Й.Торке), Словаччині (М.Мушинка), Угорщині (перший президент І.Удварі), Японії (К.Накаї). Активізувалася діяльність україністів Австрії, Бельгії, Білорусі, Литви, Чехії, Франції та ряду ін. країн. Ряд асоціацій україністів почав видавати наук. збірники та матеріали конференцій, інформаційні бюлетені та ін. матеріали. Згідно з ухвалою к-ту МАУ, обраного на 1-му конгресі, наступний конгрес було вирішено провести у Львові на базі Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України. Головою Нац. к-ту для проведення 2-го конгресу затверджено Я.Ісаєвича. Якщо на київ. форумі серед іноз. гостей переважали вчені укр. походження, то при плануванні роботи 2-го конгресу було докладено всіх зусиль, щоб більшою мірою залучити вчених різних національностей, у т. ч. візантиністів, славістів, соціологів, політологів з країн Європи і Америки. Київ. форум мав назву Конгрес МАУ, натомість львівський було вирішено назвати 2-м Міжнар. конгресом україністів. Аналогічну назву прийняли й наступні конгреси, маючи на увазі наголосити на участі не лише вчених, організаційно пов’язаних з МАУ, а й ширших кіл наук. працівників. 2-й Міжнар. конгрес україністів відбувся з 22 по 28 серпня 1993 у Львові. Проведено 4 пленарні засідання, 113 тематичних засідань, 12 круглих столів. Взяло участь 650 вчених з 23 країн (у т. ч. з України — 430, із США — 50, Польщі — 42, Канади — 31, Росії — 26, Німеччини — 23, Австрії — 14). Коло учасників розширилося за рахунок представників наук. осередків Бельгії, Білорусі, Китаю, Ізраїлю, Франції, Швейцарії, Японії та ін. держав. Готуючи програму конгресу, оргкомітет відмовився від проведення надто широких загальногалузевих секцій, натомість зосередив увагу на організації тематичних засідань і круглих столів, що відбувалися одночасно. За три з половиною дні проведено 113 тематичних за-
701 МІЖНАРОДНА
702 МІЖНАРОДНА
сідань, 12 круглих столів, заслухано 470 доповідей та повідомлень. Вперше в такому широкому масштабі був продемонстрований плюралізм поглядів з актуальних питань історії, к-ри й політики України. З доповідями виступили Г.Грабович — «Інтелектуальний контекст українознавства», Я.Ісаєвич — «Українознавчі студії в тоталітарному і посттоталітарному суспільстві», Л.Костенко — «Чорнобиль в дозах історичної свідомості», Р.Шпорлюк (США) — «Періодизація української історії 19 ст.», Ї.Марван (Чехія) — «Українська мова в контексті завдань духовної екології». Однією з центральних була дискусія навколо континуїтету істор. та історико-культ. процесу в Україні. Н.Яковенко підкреслила роль князівських родин як носіїв континуїтету реалій між Київською Руссю і козац. Україною. С.Леп’явко обґрунтував погляд на спадкоємність між служебним боярством (див. Бояри) Великого князівства Литовського і козацтвом. О.Толочко наголосив на тому, що київ. книжники 17 ст. знали про княжу добу переважно з польс. хронік, зокрема, концепція «Галич — другий Київ» у «Кройніці» Феодосія (Софоновича) була запозичена з хроніки М.Стрийковського, який у цьому питанні повторював погляд галицько-волин. літописця. Розглядалися також вузлові питання історії 19—20 ст. Д.Бовуа (Франція) виклав зміст своїх монографій із проблем соціальної і культ. історії Правобережної України 19 — поч. 20 ст. А.Каппелер (ФРН) висвітлив механізм політизації укр. національно-культ. руху в Галичині. Міжнар. контекстові україністики, взаємозв’язкам і діалогові культур було присвячено кілька засідань з різних наук. напрямів. Серед доповідачів були В’ячеслав Рагойша (Білорусь) — «Білорусько-українські зв’язки», Всеволод Рагойша (Білорусь) — «Кафедра білоруської літератури Білоруського державного університету як осередок українознавства в Білорусі», П.Бест (США) — «Лемки в Польщі», Я.Мокляк (Польща) — «Національна політика Польщі щодо Лемківщини», Ф.Сисин (Канада) — «Релігійний фактор у повстанні Б.Хмельницького»,
Дж.Дінґлі (Велика Британія) — «Найчільніші проблеми англомовної Шевченкіани», Ф.Ґольчевський (ФРН) — «ОУН у контексті політичних рухів своєї доби». Успішно була проведена в рамках конгресу конференція в м. Галич з питань історії і культ. спадщини Галицько-Волинського князівства. Учасники мали змогу ознайомитися з істор. пам’ятками княжої столиці, довідатися про підсумки археол. досліджень. Президентом МАУ обрано Я.Ісаєвича, віце-президентами — В.Жидліцького (Чехія), О.Мишанича (Україна), В.Московича (Ізраїль), Б.Осадчука (ФРН), Л.Рудницького (США). На 3-му Міжнар. конгресі україністів (Харків, 26—29 серпня 1996) було обговорено як здобутки, так і проблеми стрімкого розвитку українознавчих студій в Україні та за її межами, висвітлено складні, часом неоднозначні, процеси в соціальному, громадсько-політ., наук. і мистецькому житті України. Крім пленарних засідань, відбулися 92 тематичні засідання і круглі столи, в яких взяли участь бл. 300 укр. та 120 іноз. науковців. Якщо на попередніх конгресах гол. місце займали істор. і філол. науки, а також проблеми культурології, то харків. конгрес засвідчив зростання уваги до України також політиків і політологів, фахівців з політ. психології. Обговорення низки проблем проводилося на перетині історіографічних концепцій та політ. наук із залученням ідейної спадщини нац. літератури та мист-ва. Виступили, зокрема, К.Накаї — з доповіддю «Поява “Нової Східної Європи” та “Нової політики стримування”» — та А.Каппелер — «Теоретичні проблеми формування націй у Східній Європі». Найбільше зацікавлення — і не лише в середовищі мовознавців — викликала доповідь Ю.Шевельова. На прикладі функціонування однієї з частин мови (числівника) він переконливо показав шкідливість тенденцій рад. і пострад. мовознавства оголошувати «нестандартними» також і ті інновації, які служать збагаченню мови та її повнокровному розвиткові. Велика увага приділялася історії та к-рі Слобожанщини, її ролі в загальноукр. процесах та міжнар.
культ. контактах. Були виголошені доповіді про літ. творчість та філос. погляди Г.Сковороди. Я.Ісаєвича переобрано президентом МАУ на новий термін. Однією з ознак 4-го Міжнар. конгресу україністів (Одеса, 26— 29 серпня 1999) було велике зацікавлення культурно-освіт. громадськості та ЗМІ роботою форуму. Підготовчу роботу провів колектив Одес. ун-ту (нині Одеський національний університет) на чолі з ректором В.Сминтиною. Започаткували конгрес виступи представників нац. асоціацій україністів А.Вольдана (Австрія), Л.Винара (США), С.Козака (Польща), В.Московича (Ізраїль), А.Гумецької (США), М.Павлишина (Австралія), М.Мушинки (Словаччина). Доповіді виголосили І.Дзюба — «Українська культура як майбутнє нації», І.Курас — «Соціальні фактори консолідації української політичної нації», З.Когут (Канада) — «Формування української національної історіографії», М.Жулинський — «Українська література на порозі 3-го тисячоліття», Н.Шляхова — «Українознавство в Одеському університеті», Я.Пеленський (США) — «Україна на зламі тисячоліть: стан і перспективи», Р.Шпорлюк (США) — «Українсько-польські відносини у 19—20 ст.: проблеми періодизації», К.Накаї (Японія) — «Україністика в Японії». У доповідях С.Віднянського «Україна і Європа в 20 ст.: уроки минулого та сучасність», С.Кульчицького «Народження і смерть радянського комунізму», Г.Касьянова «Національне відродження чи націєтворення», О.Ковальчук «Культурно-національне відродження українців в Росії і республіках СРСР (перша третина 20 ст.)» та ін. простежено різні етапи життя укр. спільноти, відтворено картину рад. дійсності на європ. тлі. У присвяченій М.Грушевському сесії, організованій Центром дослідження історії України ім. П.Яцика (див. Центр українських історичних досліджень Петра Яцика), взяли участь С.Плохій (Канада) — «М.Грушевський і історія української козаччини», Ф.Сисин (Канада) — «Переосмислюючи образ героя: Богдан Хмельницький у творах М.Грушевського», О.Андрієвська (Канада) — «Переділ історії:
М.Грушевський і П.Мілюков у 1914 році». Широкий спектр запрограмованої проблематики засвідчує неповний перелік тематичних засідань: «Культура, ідеологія. Знакові системи», «Біблія і давня українська література», «Міжконфесійні стосунки», «Культура та філософська думка доби бароко», «Структура сучасної української мови». Наближення нового тисячоліття зумовило тенденцію до підведення підсумків в окремих українознавчих галузях: «Геополітика в українській есеїстиці та критиці кінця століття» — О.Гнатюк (Польща), «Україна на зламі тисячоліть: стан і перспективи» — Я.Пеленський (США), «Українська поезія на європейському материку на зламі тисячоліть: Стан і перспективи розвитку» — І.Трач (ФРН). Велику увагу конгрес приділив проблематиці Одеси та Причорномор. краю. Зокрема, зацікавлення науковців і громадськості викликали доповідь Р.Сільвестер про психологічну і соціальну самоідентифікацію одес. «середнього класу» на поч. 20 ст., презентація укр. перекладу монографії П.Герліґі з історії Одеси 1790—1914. Успішною була сесія, присвячена визначному бібліографові-українознавцю М.Комарову. Президентом МАУ обрано М.Жулинського. 5-й Міжнар. конгрес україністів відбувся в Чернівцях (26—30 серпня 2002). Доповідачі на пленарних засіданнях М.Жулинський («Національна культура в умовах глобалізації»), Л.Костенко («Україна як жертва і чинник глобалізаційних катастроф»), І.Дзюба («Україна в пошуках національної ідентичності»), Дж.Е.Мейс із США («Україна як постгеноцидна держава») розглядали здобутки і невирішені проблеми в розбудові демократ. сусп-ва і національно-культ. відродженні України. Порушені в цих доповідях проблеми знайшли поглиблення й деталізацію на 94-х засіданнях тематичних секцій та понад 20-ти «круглих столах». Низку доповідей укр. учених було присвячено питанням методології (І.Колесник, В.Підгаєцький, О.Удод та ін.). На великому фактичному матеріалі були побудовані доповіді з історії польськоукр. відносин польс. істориків
(зокрема, Ґ.Мотики «Позиція польського та українського підпілля щодо комунізму після 1944 р.: Спроба порівняльного аналізу»; Ґ.Мазура «Джерела для вивчення новітньої історії України польсько-українських відносин у польських архівах у Лондоні»; нім. дослідниці К.Шенке «Поляки і українці на Волині (1921—1939)»). Вкрай недостатньо висвітлені укр. наукою проблеми «транспортної революції» 19 ст. охарактеризували Р.Рот (Франкфурт-на-Майні, ФРН) та І.Жалоба (Чернівці) в доповіді «Міста і залізниця в сучасних німецьких та українських історичних дослідженнях». Велика увага приділялася питанням буковинознавства, внескові Буковини в загальноукр. та світ. к-ру. Особливо змістовною була доповідь А.Жуковського (Париж) «Джерела і історіографія Буковини»; К.Шарр (Австрія) зупинився на джерелознавчому аналізі істор. карт та описів Буковини 18—19 ст. На деяких секціях обговорено результати довготривалих міжнар. дослідницьких проектів (напр., «Групові ідентичності та соціальний капітал в пострадянській Україні: регіональний аспект»). Президентом МАУ обрано М. фон Гаґена (США). 6-й Міжнар. конгрес україністів відбувся в Донецьку (29 червня — 1 липня 2005). На ньому виступили понад 600 учасників з 22-х країн. Доповіді виголосили М. фон Гаґен («Помаранчева революція та українознавство»), голова Італ. асоціації україністів Дж.Броджі-Беркофф («Багатомовність і культурний плюралізм — загроза для самосвідомості чи шанс для майбуття?»), І.Дзюба («Донецька складова української культури»), Г.Скрипник («Етнокультурна політика України в контексті сучасних глобалізаційних процесів»). Комплексний характер мали тематичні засідання «Українські виклики для російської культури (ранньомодерна доба)», «Традиції українського парламентаризму», «Українське націотворення кінця 19—20 ст.», «Індустріалізація та урбанізація в Україні 20 ст.», «Практика тоталітарних режимів в Україні». На засіданні, присвяченому Другій світовій війні, під час дискусії навколо про-
тилежних позицій Р.Сербина з Канади («Колективна пам’ять як політичний міф: роль “Великої Вітчизняної війни” у формуванні почуття національної приналежності українця») і В.Семистяги з Луганська («Національно-визвольний та культурно-освітній рух під час німецько-нацистської окупації Донбасу, 1941—1943 рр.») зі спогадами виступив Є.Стахів — діяч укр. визвол. руху. Традиційно широка проблематика була представлена в дослідженнях українсько-польс. стосунків після II світ. війни, українськобілорус. взаємин, новітньої історії етнічних меншин в Україні. Плідне обговорення істор. та сучасної соціокульт. проблематики Донбасу відбулося на трьох тематичних засіданнях (Т.Чухліб — «Донеччина — козацький край: до 500-річчя виникнення Кальміуської паланки Війська Запорозького», А.Доценко — «Проблеми трансформації розселення у Донецькому краї в умовах формування гіперурбанізованого постіндустріального суспільства», А.Зеленько — «Про сучасну ситуацію у Донбасі і перспективи на майбутнє» та ін.). Новим президентом МАУ обрано Я.Яцківа. 7-й Міжнар. конгрес україністів відбувся в Києві 24—29 червня 2008. У програмі заявлено понад 300 доповідей і виступів вчених з 18-ти країн. На 10 секціях представлено основні напрямки українознавчих студій — історія України, політологія, етнокультурологія, філософія, релігієзнавство, мистецтвознавство, мовознавство, літературознавство, фольклористика. Окремі секції присвячені українознавчій освіті як складової стратегії держ. буд-ва, теоретикометодологічним проблемам українознавства та українознавчим студіям у різних країнах світу. На 5-ти осн. круглих столах обговорювалися: досвід та перспективи співпраці України з діаспорою; проблеми сучасного франкознавства, зокрема засади академічного 100-томного видання творів І.Франка; голодомор як геноцид укр. народу; наук. спадщина НТШ (до 135-річчя створення т-ва). Окремий круглий стіл мав назву: «Б.О. Рибаков і його місце в українській археологічній науці (до 100-річного ювілею видатно-
703 МІЖНАРОДНА
704 МІЖНАРОДНА
го вченого)». У рамках конгресу профільними ін-тами НАН України проведено додаткові круглі столи: «Академічна свобода і кодекс честі науковця», «ХVII— ХVIII століття в історії України», «Українсько-кримські відносини на межі середньовіччя та раннього модерну», «Актуальні проблеми української медієвістики (пам’яті О. Мишанича)», «Юрій Шевельов — славетний і незабутній (до 100-літнього ювілею вченого)», «Сучасне українське словникарство; тенденції і перспективи» та ін. У рамках форуму обговорено актуальні проблеми сучасної енциклопедистики. Новим президентом МАУ обрано Г.Скрипник. Літ.: Вісник Міжнародної асоціації україністів (К.), 1990, № 1; 1991, № 1—4; 1993, № 1; 1994, № 1; 1996, № 1; 1997, № 1; Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22—28 серпня 1993 р.: Літературознавство. Львів, 1993; Те саме. В кн.: Мовознавство. Львів, 1993; Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22—28 серпня 1993 р.: Історіографія українознавства. Етнологія. Культура. Львів, 1994; Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22—28 серпня 1993 р.: Історія, ч. 1 і 2, Львів, 1994; Другий Міжнародний конгрес україністів. Львів, 22—28 серпня 1993 р.: Філософія. Львів, 1994; I конгрес Міжнародної асоціації україністів. Київ, 27 серпня—3 вересня 1990 р.: Українська література. К., 1995; Формування української нації: історія та інтерпретації. Львів, 1995; Міжнародний конгрес україністів. Харків, 26— 29 серпня 1996 р.: Літературознавство. Бібліографія. Інформатика. Х., 1996; Міжнародний конгрес україністів. Харків, 26—29 серпня 1996 р.: Мовознавство. Х., 1996; Міжнародний конгрес україністів. Харків, 26—29 серпня 1996 р.: Філософія. Історія культури. Освіта. Х., 1996; Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26—29 серпня 1999 р.: Південь України: Одеса. Одеса, 1999; Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26—29 серпня 1999 р.: Історія, ч. 1 (від давніх часів до початку ХХ ст.). Одеса—К.—Львів, 1999; Четвертий Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26—29 серпня 1999 р.: Історія, ч. 2 (ХХ століття). Одеса—К.—Львів, 1999; П’ятий конгрес Міжнародної асоціації україністів. Чернівці, 26—29 серпня 2002 р.: Історія, ч. 1—3. Чернівці, 2003, 2004, 2005; Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів: Історія. Політологія, кн. 3, ч. 1, 3. К., 2007; Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів: Літературознавство, кн. 4. К., 2007, кн. 4; Матеріали VI Міжнародного конгресу україні-
